«Українці хочуть відплати». Інтерв'ю NV з Геннадієм Корбаном — про трагедію в Дніпрі та нові загрози з Росії
У Дніпрі завершили пошуково-рятувальні роботи. Внаслідок російського ракетного удару 14 січня по будинку в Дніпрі загинули 45 осіб, серед яких шість дітей.
Безвісти зниклими залишаються 20 осіб.
Громадський діяч Геннадій Корбан в інтерв'ю Radio NV розповів, як Україна може помститися за цю трагедію і чого очікує від нового наступу Росії.
— Як ми можемо відповісти на цю трагедію?
— Не хочу наводити слова більшовиків, коли вони сказали, що на білий терор ми відповімо червоним терором. Але я вважаю, що Україна має відповідати на подібні удари, насамперед відповідати ударами по енергетичних об'єктах на їхній території для того, щоб вони відчували.
Щодо конкретної відповіді тим воєнним злочинцям, які вчинили цей злочин. Є багато різних світових практик, особливо в цьому плані просунувся Ізраїль. Ми знаємо, що в Ізраїлі свого часу було організовано паралельні недержавні структури як Бюро відплати, яке здійснювало відплату за геноцид євреїв фашистами.
Те саме зараз робить Росія. Це, по суті, геноцид української нації, українців. На те, що вони здійснюють, вбивають мирних жителів, вбивають жінок, дітей, треба відповідати. Сподіваюся, що або під час війни, або після війни будуть створені такі паралельні структури, які зможуть здійснювати відплату або на території Російської Федерації, або щодо цих людей, які вчинили злочини — створювати всі умови для того, щоб вони були покарані, щоб над ними було здійснено правосуддя.
— Служба безпеки вже ідентифікувала російських військових, які причетні до ракетного удару по Дніпру. У день трагедії, коли ракета Х-22 влучила у будівлю в Дніпрі, ви говорили про те, що готові виплатити 25 тисяч доларів за достовірну інформацію про виконавців. Чи ви отримали таку інформацію? Чи збігається вона з тим, що опублікувала СБУ?
— Я одержав таку інформацію. Вона практично збігається. У мене була інформація практично того ж дня. Я працюю із паралельними структурами. Є InformNapalm, Мольфари — це паралельні недержавні структури, які ведуть інформаційну розвідку. Я так розумію, що СБУ, зокрема, базується і на їхніх даних, які дали ці дві організації щодо складу цього полку поіменно.
Є попередньо думка, хто здійснював пуск цієї ракети: і прізвище, і ім'я, є телефони дружини, дітей, дані дружини, дітей. Все це вже є, опубліковано. У моєму телеграм-каналі я публікував найдостовірніші дані щодо того, хто міг здійснити цей пуск.
Достовірність оцінюється приблизно 95%, але це не має значення. Всі ці люди, які беруть участь у подібних бомбардуваннях мирного населення, всі вони винні, всі мають постати перед судом, їм має бути здійснена відплата.
Люди в Україні, українці хочуть отримати відплату за ті жертви, за те насильство та за цю моральну травму, яку сьогодні несе весь український народ.
— Мер Дніпра Борис Філатов сказав, що, можливо, росіяни хотіли влучити по Наддніпрянській теплостанції, яка знаходиться на іншому березі Дніпра, а поцілили у будинок. Є й інша версія, яку висловлюють і військові. Вони кажуть, що швидше за все Росія хотіла навмисно вбити людей. Це вихідний, святковий день, зима, тобто люди знаходяться в основному вдома. Якої версії ви дотримуєтесь? Чому це сталося, на вашу думку? Чи це було навмисне вбивство, чи вони влучили не туди, куди хотіли?
— Я взагалі намагаюся не коментувати речі, які мають коментувати військові. Я вважаю, що на території України відбувається геноцид українського народу, ми це з вами бачили, починаючи з Бучі, Ірпеня, в інших місцях — Куп’янськ, Ізюм! Ми бачили сотні могил мирних людей.
Тому коли ракета влучає у будинок, то це нічим не відрізняється від того, що ми бачили у Бучі, в Ізюмі та інших місцях, де російські окупаційні війська проводили геноцид.
Не знаю, у станцію цілилися чи не в станцію, є факт. Факт того, що ракета прямим попаданням завдала удару по житловому будинку, де були мирні люди, які відпочивали цього суботнього дня.
— На жаль, ми маємо достатньо випадків, коли навіть серед українських громадян виявляються ворожі агенти. СБУ досить часто повідомляє про те, що знайшли тих, хто коригував вогонь. Чи знаєте ви, яка ситуація із цим на Дніпропетровщині?
— І на Дніпропетровщині теж щотижня ми бачимо повідомлення від СБУ, інших спеціальних служб про те, що затримують якихось коригувальників, агентів. Це існує. Можливо, на Дніпропетровщині це не так масово, як в інших регіонах, наприклад, у Миколаєві. В Одесі, я читаю, частенько затримують коригувальників.
Це скрізь, по всій Україні, бо адепти російської політики чи просто найняті люди, яким пообіцяли винагороду, можливо, передають інформацію. Так, із цим треба боротися. Я бачу, що спецслужби із цим борються, затримують [когось] постійно.
Але це війна, тому завжди знаходяться зрадники. Зрадник завжди отримує дві кулі, знаєте, як кажуть: одну від тих, кого зраджує, іншу від тих, кому зраджує.
— Якою була практика боротьби з ними у 2014−2015 роках?
— Це трохи відрізняється від того, що відбувається зараз.
Сьогодні у нас є повноцінна армія, я вважаю, одна з найсильніших у світі. Тоді її не було, цієї армії. Сьогодні є згуртованість людей від заходу до сходу, з півдня до півночі. У всіх однозначна думка про те, хто такі росіяни і що вони несуть і що таке «русский мир». Ми вже добре, чітко розуміємо.
Тоді ж, у 2014−2015 роках, суспільство було зовсім іншим, і особливо на півдні та сході України. Багато хто чекали цей «русский мир», готувалися до нього і зустрічали цей «русский мир». Ми це пам’ятаємо і у Харкові, пам’ятаємо в Одесі, у Дніпрі всі ці заварухи. Довелося тоді застосовувати різні методи боротьби для того, щоб заспокоїти активістів, які пропагували «русский мир». Нам це вдалося, у Дніпрі принаймні.
Це також вдалося зробити й у Харкові. Як ми бачимо, не вдалося це зробити в інших частинах України, зокрема на Донбасі, Луганську
Застосовувалися різні методи, оскільки поліція тоді не діяла, не діяли спецслужби, бо, напевно, тоді там теж була купа російських агентів… Тому довелося просити вулицю для того, щоб вона втрутилася в цю ситуацію і підтримала Україну, підтримала державу Україна і не дала розділити нас на частини, влаштувати сепаратистський путч у Дніпрі.
Але сьогодні вже зовсім інша ситуація. Сьогодні є вже й поліція гідна, і Служба безпеки гідна, є ГУР МО, і армія є… Жодний масовий сепаратизм неможливий навіть на південному сході. У жодній частині України, я вважаю, це неможливо.
Окремі осередки, окремі випадки, як бачимо, є. Ці люди виникають у вигляді коригувальників, якихось зрадників, але їх ловлять і слава Богу.
— А ви розумієте природу ждунів у Дніпрі? Чому вони продовжують чекати Путіна та приходу Росії?
— [Не можна] сказати, що вони чекають на Путіна. Це люди, які здебільшого марять Радянським Союзом, які за ним ностальгують та сумують. Їм здається, що життя в Радянському Союзі — це було справжнє гідне життя, краще ніж зараз чи краще ніж за останні 30 років незалежності. Тому вони сидять і чекають.
Таких людей уже залишилося, дякувати Богу, не багато. Для них Путін та Росія є тією асоціацією Радянського Союзу, тому вони вважають, що якщо прийде Росія, то це буде Радянський Союз. Вони не розуміють, що це вже не та Росія, і це зовсім не ті партії, які там керують. Це просто звичайна помилка.
Я не знаю, скільки цих людей багато, мало, дуже складно сказати. Зазвичай це люди похилого віку, тому що вони часто дивилися, зокрема, російські канали, які у нас вільно транслювалися, зокрема через супутник. Тому їм промивали мізки так само, як промивають мізки людям у Росії.
Можливо, вони сидять і чекають досі, щоби прийшов Путін, щоб прийшов цей Радянський Союз, але цього не буде. Точно цього не буде. Покоління вже змінилося. І з 2014 року за ці вісім років усе змінилося кардинально, принципово. Тож Україна переможе. Я вважаю, що всі ці очікування марні і дурні просто.
— Головнокомандувач Збройних сил України генерал Валерій Залужний попереджав, що другий великий наступ з боку Росії неминучий. Чого ви чекаєте від цього другого наступу?
— Я згоден із Залужним. Не можна недооцінювати ворога. Ворог у нас сильний, потужний, озброєний до зубів. Всі ці розповіді про те, що у них закінчилися ракети або закінчилися танки, або ще щось закінчилося, це все не відповідає дійсності, якщо м’яко сказати. Вони мають достатньо озброєння.
Усі ці роки (як і радянські роки, так і роки незалежності України, Росії) вони робили цю зброю. Виробляли ракети, танки, вони цим займалися, на відміну України, яка роззброювалася. Вони озброювалися. Тому недооцінювати ворога не можна.
Але найголовніше у війні — це люди, які ми з вами знаємо. Так, зброя має серйозне значення, особливо якщо вона технологічна. Але найголовніше — це люди.
Сьогодні, дякувати Богу, завдяки зусиллям ставки і президента, партнери продовжують постачати нам високотехнологічну зброю. Так, її мало, її не вистачає, проте вона досить стримує фронт.
Щодо живої сили. Тут, звичайно, мають значення ті ресурси, які має і Росія, і Україна. Я можу сказати, що так, Росія має в своєму розпорядженні величезні людські ресурси, вони можуть мобілізувати і півмільйона, і мільйон осіб. Але фронт настільки розтягнутий, що одночасно наступати на такому протяжному фронті навіть 500 тисячам людей буде дуже складно.
Чому? По-перше, Україна за рік війни вже, слава Богу, підготувала оборонні споруди. Ми бачимо звіти голів військових адміністрацій західних областей (Рівненської, Волинської, Житомирської) про те, що підготовлені оборонні споруди та про те, що будь-які спроби перетнути кордон будуть припинені. Якщо є кілька ліній ешелонованої оборони, то не буде такого, як 24 лютого — вони зайшли на марші, весело й просунулися досить глибоко.
Насправді Росія за рік війни просунулась максимум на 150 кілометрів углиб України. А лінія фронту настільки велика, що якщо вони її хочуть розширити з боку Білорусі, Київської, Чернігівської областей, їм 500 тисяч осіб теж не вистачить, мільйона не вистачить.
І Україна має достатньо ресурсів для того, щоб стримати такий наступ. Але готуватися до нього треба, тут я згоден із Залужним. І треба бути у всеозброєнні, треба продовжувати будувати оборонні споруди, перевіряти їх, покращувати, зміцнювати. Будувати не одну лінію оборони, а багато ліній оборони — три, чотири, п’ять ліній ешелонованої оборони для того, щоб у разі натиску нам було куди відходити та закріплюватись на нових рубежах.
Тому я згоден із Залужним: не можна недооцінювати ворога, але чекати на таку атаку ми повинні.
— Як ви оцінюєте загрозу для Запорізької області?
— Дуже високо, на жаль. Дуже високо, бо за рік з моменту того, як було окуповано Запорізьку область, окупанти практично перебувають за 30−40 кілометрів від самого обласного центру. Решта все окуповано, крім кількох населених пунктів. Майже окуповано 80% території Запорізької області. Я вважаю, що це стратегічна небезпека.
За цей час на цій території, на жаль, поки що не було зроблено спроб контрнаступу українськими військами. Я не можу це коментувати, давати цьому оцінку. Для цього є Генштаб, головнокомандувач, Ставка, яка приймає рішення. Однак я вважаю цей напрямок стратегічним.
Я вважаю, що треба на нього дивитися, потрібно планувати щось, тому що ми бачимо, що це несе наслідки для всього світу. Я маю на увазі захоплення Енергодару та атомної станції. Це має наслідки для України з погляду енергетики. Це несе наслідки з погляду стратегічного виживання України у зв’язку з тим, що вони вийшли та зайняли лівобережжя Дніпра, окупували все узбережжя Азовського моря, яке належало Україні.
Для нас це життєво важлива стратегічно важлива територія. Сподіваюся, що рано чи пізно Генштаб, наші Збройні сили зроблять гідні спроби викинути ворога з лівобережної частини Дніпра та звільнити цю територію.
Тут треба бути дуже уважними, бо цей напрямок постійно посилюють окупанти. Нам тут не можна прогледіти, бо, по суті, Запоріжжя, Дніпро — це серце України. Не можна дати їм можливості переправитися через мости. Тут потрібні особливі зусилля, особлива увага та особлива концентрація.
— Усі дуже уважно стежать за тим, що відбувається в Росії серед їхніх еліт: чи гризуться вежі Кремля, хто проти кого, ФСБ проти Міноборони, Пригожин проти Шойгу… Чи справді ми можемо говорити, що є якийсь безлад у Кремлі? Чи, як і раніше, до 24 лютого там за все відповідає Путін і його позиція не ослабла?
— Я не маю жодних джерел у Росії, ніколи не мав. Я не маю жодного спілкування взагалі з росіянами. Я можу сказати лише свої враження, те, що я можу аналізувати.
Безумовно, Путін є віссю зла. Путін несе у собі всю відповідальність. Так, як і за будь-якого царя, у будь-якогому палаці завжди є почет, який між собою сперечається, весь час конкурує і намагається царя переконати кожен у своїй правоті. Ми це бачимо. Кадировці, Суровікіни, «вагнерівці», Пригожини наввипередки намагаються довести цареві, хто з них кращий, хто з них сильніший.
У зв’язку з цим вони постійно змінюють командування. У зв’язку з цим у них зміна офіцерського складу, зміна тактики.
Але я впевнений, що в цьому випадку є тільки одна вісь зла — це Путін і найближче його оточення на кшталт Патрушева. Ось цей так званий кооператив Озеро, який по суті є віссю зла, яка пропагує цю війну, яка несе цю війну. І Путін за це відповідає.
Я впевнений, що якщо не стане Путіна з якоїсь причини, війна зупиниться точно. І Росія може поринути в хаос, бо немає нікого іншого, крім нього, хто може бути настільки популярним серед насамперед російського населення, яке теж перебуває під пресом пропаганди та глибоко з промитими мізками.
