Дефіцит робочих рук і культура довіри. Урядовиця та лідери бізнесу — про те, як Україні долати стреси на ринку праці
Читайте NV у Google
Одна з дискусійних панелей на форумі NV була присвячена темі браку кадрів на ринку праці в Україні (Фото: Сергій Канциренко / NV)
Чи можливо подолати брак трудового ресурсу в Україні, що виник після повномасштабне вторгнення? Чи виправданий страх, що мігранти відбиратимуть робочі місця в українців? Чи справді через воєнні дії стало більше звернень працівників до психологів і психотерапевтів і як на це повинен реагувати роботодавець?
Ці та інші теми стали предметом обговорення в рамках дискусійної панелі «Люди, які тримають країну» на великій конференції NV «Добробут нації». Учасники: Дарія Марчак, заступниця міністра економіки, довкілля та сільського господарства; Олександр Повшедний, голова правління ПроКредит Банку; Олександра Машкевич, головна медична директорка компанії Добробут; Дмитро Судак, операційний директор Тева в Україні.
Модератор — головний редактор Radio NV Олексій Тарасов.
Наводимо головні тези учасників розмови.
Дарія Марчак, заступниця міністра економіки, довкілля та сільського господарства
«Судячи зі статистики та демографії, маємо складну ситуацію на ринку праці, роботодавці багато говорять про брак персоналу. Але тут парадокс, адже ми одночасно є країною з дуже великим числом людей, які не належать до активно зайнятого населення. З плюс-мінус 30 мільйонів українців тільки 10,5 мільйонів працюють офіційно. Це говорить про величезний потенціал для залучення людей усередині країни. Виносимо за дужки дітей, студентів, пенсіонерів. І все одно залишається 4,5 мільйони дорослих осіб, які можуть працювати, але не працюють.
Основна причина, яка водночас дає нам великий простір для реагування, — це невідповідність попиту і пропозиції. Наприклад, є чоловік, внутрішньо переміщена особа. Переїхав із Покровська, де працював на шахті, до сільської громади на Волині. У такої людини не буде роботи за її фахом. І це з одного боку невідповідність скілів, з іншого боку — невідповідність локації. Наша задача — або людину перенавчити, або зробити так, що вона знайде роботу в іншій громаді, де на її навички буде попит. Переналаштування системи освіти дорослих зараз — один із важливих фокусів, але ми мало про це говоримо. У нас немає такої концепції, як lifelong learning, роботодавці не думають про це на постійній основі, а мали би.
Багато чого можна зробити через цифровізацію. Для цього ми запускаємо систему Обрій, це загальна цифрова рамка для ринку праці. Друге — це докорінна зміна того, яким чином ми підходимо до навчання і перенавчання, того, як ми формуємо держзамовлення, який сигнал подаємо системі освіти щодо того, кого готувати. Цей трек у нас у Мінекономіки зараз у роботі спільно з Міносвіти. Наша задача в цілому зробити так, щоб для безробітної людини одразу знаходити потенційного роботодавця, питати його, яких конкретних навичок не вистачає — і під ці навички давати гроші на навчання тієї людини.
Говорячи про брак людей на ринку праці, не забуваймо про роботу з українцями за кордоном, діаспору. Це і воєнні мігранти, і ті, які виїхали до початку повномасштабного вторгнення з економічних причин. Щодо перших, важливі ті самі фактори, що й для внутрішніх переселенців. Наявність житла і наявність роботи. Бо ти не поїдеш додому в Україну, якщо тут треба буде шукати роботу й домівку. Людина вже один раз пережила цей стрес, коли виїжджала. Необхідні дистанційні співбесіди. Ми зараз будемо розробляти систему, щоб людина мала можливість віддалено знайти собі роботодавця, пройти тести або випробувальний період у дистанційному форматі. Так буде набагато легше повернутися.
Існує також питання фізичних бар'єрів. Це проблема ветеранів, людей з інвалідністю. Важливим є подолання всіх типів ейджизму та сексизму. Коли цей для нас занадто молодий і без досвіду, а той занадто дорослий, overqualified, недостатньо гнучкий. А ось жінка, яка вийшла заміж, це значить, що вона може народити дитину, ми її теж не будемо брати на роботу, бо — о боже! — вона піде в декретну відпустку.
Ми вивчали бар'єри на вхід на ринок праці, і результати досліджень мене вразили. Серед людей віком 55 років і старше в Україні працює менше третини. У нас гарний досвід співпраці з громадською організацією Життєлюб. Вони розповіли, яким чином розпочали працювати з людьми 50+. Цим людям казали: ну, слухайте, вам 50? Стільки не живуть! Куди вже вас брати на роботу… Така людина приходить на співбесіду, її не беруть раз, два, три, десять разів. Вона зневірюється і вже далі в неї зігнуті плечі. Ці стереотипи дуже сильно нам заважають.
Ми зрозуміли, що потрібно повертати людям віру в себе. Мене дуже надихнув проєкт Життєлюба під назвою Трудолюб. Ми нещодавно запустили національну кампанію, у рамах якої хочемо тренувати людей софтскілам, навичкам проходження співбесід, написання резюме, для того щоб краще презентувати себе. Виявилося, що заявок від бізнесу щодо прийняття на роботу людей 50+ більше, ніж заявок від самих цих людей. Багатьох претендентів навіть не довелося тренувати. Ми їх просто звели з бізнесом. Висновок такий, що щось до цього тут не працювало. Зараз Мінекономіки спільно зі Службою зайнятості конструює програми з подолання всіх подібних вікових та інших розбіжностей.
Надто багато міфів з приводу бангладешців, які нібито мчать в Україну. Фактом є статистична незначущість трудових мігрантів в Україні. До початку повномасштабного вторгнення видавали щороку приблизно 27 тисяч дозволів на роботу, без яких не можна заїхати в Україну і легально працювати тут. Зараз видають приблизно шість тисяч дозволів, включно з тими, які продовжують. У масштабах потреб ринку праці — це ніщо.
Немає жодних раціональних причин і підстав зараз реагувати так, як реагує інформаційний простір України на питання мігрантів. До того ж потрібно розуміти, що, навіть якщо Україна захоче активно завозити людей з інших країн, це буде задачка з зірочкою. Передусім тому, що за трудовий ресурс на міжнародному ринку йде значна конкуренція. Розвинені країни працюють над цим тривалий період, у них є цілісні стратегії.
Якщо в майбутньому колись нам знадобиться інструмент залучення мігрантів, то потрібно буде вибудовувати правильну інфраструктуру. Відповісти на запитання, хто, з яких країн, у якій кількості, для яких спеціальностей нам буде потрібен. Тоді слід буде врахувати проблеми, з якими стикнулися інші країни. Ми всі знаємо про негативний досвід, коли виникають суперечки, суспільна напруга, коли мігранти стають фактором великого навантаження на соціальну систему. Але для України це точно не пріоритетне питання.
Ми розіслали в організації роботодавців лист із проханням прокоментувати тему прийняття трудових мігрантів. Виявилося, що такий досвід мають одиниці. Насправді залучення іноземців — це дорого. Від 75 до 150 тисяч гривень на одну людину, з урахуванням послуг рекрутерів, логістики і таке інше. Тому залучити людину в Україні, надати їй можливість пройти перенавчання — набагато дешевше. І це буде працівник, який уже знає мову, має житло, він легко інтегрується в робочий колектив на відміну від іноземця".
Олександр Повшедний, голова правління ПроКредит Банку
«Україна дуже багато втратила в робочому потенціалі. Приблизно шість мільйонів виїхало, десь три мільйони з них могли би працювати. Мільйон у Силах оборони — це вже виходить 4 мільйони. Для ринку праці, який оцінюється в 10−11 мільйонів, — це дуже багато. Ми активно працюємо з малим і середнім бізнесом, і постійна тема обговорень із власниками та CEO — не вистачає людей. При цьому безробіття сягає майже 11%.
Кричуща для мене проблема — те, що виїжджає чимало студентів, талановитої молоді. Насамперед, думаю, їдуть за якістю освіти і в безпечне місце. Для розуміння: у 2009 році за кордоном навчалося 20 тисяч українських студентів. На сьогодні — понад 100 тисяч. Чи повернуться вони в Україну? Це розумні, класні, перспективні люди. Я впевнений, що уряди тих країн, де вони навчаються, будуть робити максимум, щоб вони там залишилися.
Є ще такий важливий тренд, як збільшення зарплат. У деяких секторах воно сягає 50% щорічно. Але це збільшення відбувається через те, що іншого виходу немає. Тобто витрати бізнесу ростуть, а реальна ефективність стабільна. Варто задуматись, що буде далі, структурно ми дуже сильно програємо.
Якщо спробувати описати ринок праці, то, на мій погляд, він нагадує лук. Тятива так натягується, що аж тріщить. Будь-які зміни безпекової ситуації, нові обстріли натягують її ще більше, адже ще більше людей виїжджає. Невизначеність, невпевненість у завтрашньому дні сильно впливає. Так, ми всі мріємо, що наступить наша перемога, буде відновлення, український ренесанс. Але за рахунок чого це відбудеться? Де брати людей? Рук не буде, щоб повертатися до довоєнних об'ємів ВВП.
Думаю, найгірше, що може зробити зараз власник або керівник, — це відмовлятися визнати, що події останніх чотирьох років ніяк не вплинули на психічний стан працівників. Це було б дуже великою помилкою. Виграють ті компанії, які вже зрозуміли, що люди втомилися бути сильними й хоробрими. Уже не 2022 рік і не 2023-й. Зараз усі просто виснажені. Лінійним керівникам важливо реагувати на такі базові речі, як, зокрема, ефект свідка. Пройшов обстріл, побачили будинки розбиті — для нормальної людини потрібно два-три дні, щоб відновити свою психіку. Не треба чіпати людину в цей час із дедлайнами чи якимись KPI, хай вона відновиться, а тоді — уперед. Це те, як ми робимо, принаймні".
Олександра Машкевич, головна медична директорка Добробуту
«Ми живемо в умовах надзвичайного стресу, це накладає відбиток на всіх. Неминуче виникає тривожність, коли ми думаємо не про те, як піти на роботу і працювати, а про те, що навколо відбувається. У медичній мережі Добробут з 2024 року збільшили кількість фахівців із психічного здоров’я з трьох до 60. Це психіатри, клінічні психологи, психологи, психотерапевти, дитячі психіатри та психологи і так далі. Ми відкрили стаціонарне відділення, надаємо амбулаторну допомогу і вже маємо новий центр психічного здоров’я. Попит на такі послуги зріс на 170% за останні два роки.
Ми ламаємо стереотипи щодо ставлення людини до свого ментального здоров’я. Бо з радянських часів, із часів каральної психіатрії у багатьох є стигма: «Чи я псих, чому я повинен іти до фахівця?» У Добробуті зі всіх фахівців галузі психічного здоров’я зняли білий халат. Щоб людина, яка прийшла на прийом, не відчувала, що вона в лікарні. Вона просто прийшла до людини, яка допомагає. По-друге, ми провели трансформацію інтер'єру лікарні. Наш новий центр психічного здоров’я — це простір, де людина почувається в безпеці. Коли ми робили сучасний і незвичний дизайн, то радилися з нашими захисниками і захисницями, які були в полоні. Питали, де б їм було комфортно відкритися, розповісти про свої внутрішні проблеми? Вони говорили: ліс або, наприклад, пустеля. Кожен кабінет у центрі психічного здоров’я Добробуту стилізований під певну стихію.
До нас звертаються роботодавці, ми консультуємо їх щодо підтримки працівників. Не секрет, що психічне здоров’я дуже сильно впливає на фізичне. Ми бачимо сьогодні по наших пацієнтах: у 40 років — інсульт або інфаркт. Молоді люди працездатного віку — а вони вже, на жаль, виснажені, мають катастрофічні проблеми, які їм потім не дозволять працювати в повну силу. Тому моє звернення до кожного і кожної — бережіть себе, звертайтеся по допомогу фахівців, якщо не можете впоратися самі.
Лікарі — одна з тих категорій працівників, які мають надзвичайно високий рівень вигорання. Вони отримують неймовірне навантаження через роботу. Система захисту психічного здоров’я наших лікарів — це питання, підняте на рівень акціонерів. Ми впровадили безоплатні консультації фахівців із психічного здоров’я для всіх колег. Якщо в когось із них є якісь проблеми, вони завжди можуть узяти додатковий вихідний або відпустку. Насправді нікому не треба думати про те, що ти витягнеш на собі весь світ. Треба дбати про себе. Тому людиноцентрична модель у компанії завжди виграшна".
Дмитро Судак, операційний директор Тева в Україні
«У 2024 році American University Kyiv із Rating Lab оцінили, що рівень помірного стресу українців був на рівні 74%. Високий стрес спостерігали у 20%. Минуло ще два роки, можна уявити, у якому стані зараз працівники. Що це означає для бізнесу? Ми очікуємо KPI, а люди не можуть його виконати, тому що вже просто не здатні нормально функціонувати. Фізично людина на роботі присутня, але глибини та ясності мислення немає. Щось робить автоматично, щось — паралельно, вмикається багатозадачність, але мозок не працює таким чином.
Так, наша суперсила — зібрати навколо себе людей, досягти поставленої задачі. Таким чином ми виживали в перші роки повномасштабного вторгнення. Але час починати дбати про своє здоров’я, ментальне в першу чергу. Аналогія зі спортом: ніхто очікує від спринтера, що він буде бігти марафон. Або що тенісист гратиме на корті 24 на 7. У всіх є програми відновлення, підтримки. Так само і у працедавця є необхідність розуміти співробітника, що тому потрібні певні паузи. Та й сам співробітник повинен визнавати, що йому необхідно відновлення, а не сприймати це як певну слабкість, мовляв, щось зі мною не так, як я можу розслабитись, коли навколо війна? Це ж ніщо, я ще трошки попрацюю… Але в результаті людина вигорить. Повинні бути паузи в рутині, які можуть дати стабільність та опір нервовій системі.
Лідери бізнесу мають думати над тим, як налаштовувати роботу своєї команди, щоб була довіра, щоб була можливість цих пауз на відновлення, щоб люди відкрито говорили про свій стан. Можливо, змінювати певним чином формат роботи. Іноді застосовувати віддалений режим, не обов’язково тягнути людину в офіс. Якщо є можливість, робити перерви. Наприклад, у нашій компанії з цього року запровадили п’ять днів додаткової відпустки, саме для ментальної паузи. Не треба за два тижні попереджати, людина може просто сказати, що потрібна перерва і брати таку відпустку. Ми заходимо в тематику ментального здоров’я через просвітництво, через різні канали комунікації, через партнерство з опініон-лідерами, через культурні проєкти. Як фармацевтичний бізнес, закликаємо до того, щоб широко переглядати формат взаємодії між роботодавцем і працівником.
Водночас універсальної таблетки не існує. Кожна людина уявляє своє відновлення по-різному, у кожного своє джерело енергії. Бізнес покликаний створювати різноманітність як елемент управління в системі. Це можуть бути ретрити, може працювати психолог усередині компанії. Людина не повинна боятися звернутися по допомогу або розповісти про свій стан або про стан родини. Це культура довіри, яку бізнес має артикулювати, давати людям доступ до неї і міняти таким чином ставлення людей до самих себе".
