«Тіла відвезли на пустир, облили пальним та підпалили». Як розслідують вбивства цивільних, скоєні росіянами на Київщині — репортаж NV
Більше ніж 2,5 тис. російських військових, ймовірно причетних до вбивств цивільних у Бучі у 2022-му, вдалося ідентифікувати Національній поліції станом на березень 2025 року. З них 34 особам було оголошено про підозри, відносно сімох за фактом вбивства 24-х осіб продовжується розслідування. До суду скеровано обвинувальні акти щодо 17 обвинувачених за фактом убивства 12 осіб, одного з воєнних злочинців судять очно. Для того, аби такий результат став можливим, правоохоронці проробили величезну роботу.
Поліція
«Нам вдалося майже зробити майже неможливе — розставити межі зон відповідальності кожної окремої роти російських солдатів, яка в той період перебувала в місті Буча», — говорить Іван Дулкай, старший слідчий в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту Головного слідчого управління Національної поліції України. Спеціальна слідчо-оперативна група, яку він очолює, займається розслідуванням воєнних злочинів, скоєних російськими військовими в ході наступу на Київщину в лютому-березні 2022 року.
Ця робота проводиться у координації та взаємодії з Офісом Генерального прокурора, а також з Департаментом протидії злочинам, вчинених в умовах збройного конфлікту Офісу Генпрокурора.
Дозвіл розслідувати такі злочини Іван Дулкай та його колеги з Нацполіції отримали у 2023 році. До цього цим займалася Служба безпеки України. Опрацювавши матеріали попереднього розслідування, правоохоронці виявили сотні фактів убивств цивільних осіб та жорстокого поводження щодо них. Так, саме на прикладі Бучі, Головне слідче управління НПУ почало напрацьовувати найефективніші практики розслідування масових воєнних злочинів, які росіяни вчиняли під час наступу та окупації населених пунктів.
«Ми почали з аналізу тих матеріалів, які стосуються саме вбивств. Коли отримали кримінальні провадження, мали близько 60 неідентифікованих тіл. Нашим завданням стало встановлення осіб, аби повернути ці тіла їхнім родинам. В той же час, мали велику кількість кримінальних проваджень щодо зниклих безвісти під час наступу росіян на Київщину», — розповідає Іван Дулкай.
З ним зустрічаємося у кабінеті, де працює його відділ, у будівлі Бучанської районної державної адміністрації. На стінах розвішені матеріали: роздруковані знімки місцевості, мапи, фотографії. Стіл, за яким сидить Дулкай, вкритий великою мапою міста Буча — на ній співрозмовник показує, звідки росіяни розпочинали наступ у лютому 2022 року, як просувалися ворожі групи, де вчиняли найбільшу кількість злочинів, та куди відступали згодом.
В ідентифікації невідомих допомагали дані, отримані з мобільних телефонів: кому востаннє телефонувала та чи інша людина, з якої локації тощо. А ще — ДНК-експертизи, зокрема і через ексгумацію тіл. На цей момент кількість молекулярно-генетичних висновків, отриманих по різних людях — це як загиблі, так і їхні родичі, чиї ДНК були потрібні для порівняння зразків — становить понад 1 тис., зазначає Іван Дулкай.
Працюючи над встановленням хронології подій, які відбувалися під час окупації, правоохоронці визначили ключові військові підрозділи РФ, які зайшли на територію Бучі. Основним підрозділом, який вчиняв злочини, є 234-й полк 76-ї гвардійської десантно-штурмової дивізії. Саме вони зайшли 3 березня 2022 року на вулиці Склозаводську і Яблунську, а перші два дні базувалися на території підприємства Агробудпостач.
Завдяки розслідуванню уже вдалося заочно притягнути до відповідальності командира розвідувального взводу, лейтенанта Артьома Тарєєва, командира 76-ї десантно-штурмової дивізії РФ. Зокрема його називають відповідальним за смерть Ірини Фількіної — «жінки з червоним манікюром». 5 березня 2022 року на велосипеді вона завернула на вул. Яблунську, де її розстріляла колона російських військових.
«Важливо, аби до відповідальності притягнули не лише виконавців — тобто тих, хто вбивали мешканців Бучі, але і командирів, які віддавали своїм підлеглим злочинні накази», — підкреслює Іван Дулкай.
Сьогодні Національній поліції вдалося розкрити вже близько 70 вбивств, а також встановити понад 30 фактів жорстокого поводження: погрози, залякування, побиття руками, ногами та різними предметами, зв’язування та нанесення ножових поранень, використання цивільних як живого щита, утримання в нелюдських умовах — без освітлення, доступу до води та їжі, у постійному страху, а також випадки СНПК.
Важливу роль у встановленні причетних до скоєння злочинів осіб відіграють фото та відеоматеріали, які збереглися з 2022-го року, кадри з камер відеофіксації, встановлених по місту, що зафільмували прихід росіян. Також ретельно аналізуються знайдені на місцях вчинення злочинів набої, гільзи, встановлюються зразки зброї, якою користувалися російські військові.
«Такий аналіз дозволяє встановити довести використання одного зразка зброї для здійснення кількох убивств, а значить, і ймовірну причетність однієї особи до вчинення кількох злочинів», — говорить Іван Дулкай.
Свідки
Мешканець дев’ятиповерхівки по вул. Водопровідній у Бучі Арсен Болгарєв — один з тих, чиї свідчення допомогли правоохоронцям встановити зразки зброї, що використовувалася для скоєння відразу кількох злочинів. 9 березня 2022 року Болгарєв вирушив із центру міста, де живе його мати, до себе додому, аби взяти харчів та павербанки — того дня у місті зникла електроенергія.
Дорогою зустрів знайомого. Коли виходили з квартири, побачили росіян. Ті завели чоловіків у одну з сусідніх квартир, змусили роздягнутися та показати татуювання, тримали під прицілом. Згодом перевели в інше приміщення — там чоловіків розділили.
«Мене вдарили по голові. Почали питати, де стоять українські війська. Я сказав, що не знаю. Далі, я так розумію, прийшов головний. Він наказав піти на вул. Вокзальну, місце неподалік магазину Novus — там стояли згорілі російські танки, і біля них мали лежати трупи росіян», — згадує Арсен Болгарєв у спілкуванні з NV. Тоді йому довелося зробити те, що наказали росіяни. Коли він повернувся, намалював схему, де саме лежать тіла. Наступним наказом росіян було повернутися на місце та вивезти трупи звідти. Робив це разом з іншим українцем, якого захопили росіяни — Максимом Шеперевим. Згодом правоохоронці встановлять, що Шеперева били та катували за допомогою кухонного молотка для відбивання м’яса.
Болгарєв та Шеперев були змушені віддати росіянам особисті речі. Їх завели у підвал одного з приватних будинків по вул. Водопровідній, де вже перебувало двоє людей. Один з них розповів, що сидить там тиждень, другий — чотири або п’ять днів. Наступного дня їх випустили, довезли на військовій техніці майже до вокзалу та відпустили.
«Пізніше Арсен Болгарєв знайшов у своїй квартирі кулі та гільзи, які передав поліції. Ці зразки співпали з кулями, знайденими на місці вбивства іншого цивільного у власній квартирі в тому ж будинку», — зазначає Іван Дулкай.
Разом з ним прямуємо на вул. Склозаводську. Тут зафіксовано відразу кілька випадків убивств місцевих мешканців військовими армії РФ. Зокрема відомо про п’ять обгорілих тіл, знайдених в одному з гаражів. Ймовірно, перед тим, як підпалити, людей, які на той момент уже були мертвими, облили бензином — експертиза виявила сліди нафтопродуктів. Ідентифікувати вдалося особи трьох убитих.
«Пам'ятаю, що побачила щось біле з гаража. Думала, може, це собака. А то була голова», — згадує про побачене навесні 2022-го власниця гаража, 81-річна Меланія Давиденко. Жінка мешкає в одному з будинків по вул. Склозаводській. Вона саме проходила повз, коли побачила нас разом із поліцейськими біля гаражів, та ненадовго зупинилася, щоб поговорити. На запитання правоохоронців, чому, на її думку, російські військові поводилися так жорстоко щодо мирних мешканців, відповідає коротко: «Хто їх знає? Це ж руські».
Тут же, на Склозаводській, вбили ще кількох цивільних. Серед них — Валентина Сень, яка працювала двірничкою. Світла у місті вже не було, тож того дня жінка готувала їсти на вулиці. Побачивши росіян, побігла до під'їзду, але її розстріляли відразу за дверима.
Василя Чекана й Олега Клімцова військові РФ розстріляли біля гаражів — з вікна своєї квартири за цим спостерігав місцевий житель Юрій Верховцев. Надворі було 28 березня 2022 року, близько 8 години ранку. Коли росіяни зникли з двору, він поховав тіла розстріляних у лісопосадці неподалік. Згодом цей епізод поліцейські називатимуть полюванням на людей на Склозаводській.
Поки Іван Дулкай розповідає нам деталі, його колеги проводять слідчий експеримент: один із поліцейських тримає дерев’яний муляж автомата, та намагається реконструювати події того дня зі слів очевидців. На майданчику у дворі граються діти. Дівчинка, яка катається біля гаражів на велосипеді, раптом падає у пісок і дзвінко сміється: так, наче нічого страшного тут ніколи і не відбувалося.
Родичі
Вул. Івана Франка у Бучі — приватний сектор неподалік залізниці, забудований різнохарактерними будинками. В когось — звичайна одноповерхова хатина, у когось — великий цегляний дім за високим парканом, а у когось — спільне обійстя на кілька власників. Та сьогодні це — одне велике місце злочину.
У 2022-му тут базувалася російська 4-та десантно-штурмова рота, військовослужбовці якої здійснювали так звану «зачистку» місцевих мешканців. Окупанти перевіряли людей на предмет будь-яких чинників, які могли б викликати підозри у спробах нібито протидіяти армії РФ, розповідає Іван Дулкай: «Громадянська позиція викликала у російських військових агресію, через що вони приймали категоричні рішення — убивати. Так загинули щонайменше 16 осіб, декілька зникли безвісти».
Брати Віктор і Юрій Павленки мешкали відразу біля залізниці. На порожній, зарослій чагарником ділянці досі стоїть двоповерховий будинок зі зрубу. Обох братів розстріляли російські військові — їхні тіла скинули в стічну канаву неподалік.
Зовсім поряд — подвір'я, де мешкала родина Шипило: Тетяна, Володимир та Андрій, а також їхній родич Олег Ярмоленко. Всіх їх також позбавили життя російські військовослужбовці. Тетяна Шипило все життя пропрацювала вчителькою та спілкувалася виключно українською мовою — ймовірно, це спрацювало для росіян як додатковий тригер. У будинку родини вибиті вікна, двері — відкриті. У дворі лежить сміття, скло, та пара чиїхось чорних берців.
«У більшості місць було проведено додаткові огляди. Ми познаходили кулі та гільзи, які залишилися з того часу, провели численні балістичні експертизи, за результатами яких ідентифікували сім одиниць зброї, як-от автомати калібру 5.45, снайперська гвинтівка, кулемети, винторез. Встановили, що у різних злочинах, які мали різний часовий відтинок, брали участь одні й ті ж військовослужбовці РФ», — говорить Іван Дулкай. Це свідчить про систематичність та спланованість дій російських військових, додає він.
За рогом починається вул. Максима Ридзанича, названа на честь героя України, військовослужбовця ЗСУ і учасника АТО, який загинув в бою на Донеччині у 2015 році. В 2022-му мешканці цієї вулиці також потрапили в поле зору російських військових. Деякі з них фактично були страчені, як-от батьки місцевої жительки Тетяни Наумової — Сергій та Лілія Сидоренки.
Тетяна разом з чоловіком та сином проживала зі своїми батьками на одній території, але в різних будинках. Коли почався наступ росіян, з другої спроби їй з родиною вдалося вийти з міста. Це сталося 5 березня 2022-го. Батьки виїжджати відмовилися — були переконані, що росіяни не чіпатимуть звичайних пенсіонерів.
«Ми довго не хотіли виїжджати, та потім зникли світло і газ. У нашу першу спробу ми піднялися на вул. Яблунська, оскільки мали інформацію, що через Ірпінь відбувається евакуація. Коли піднялися, російські окупанти відкрили по нас вогонь — я навіть пам’ятаю, як повз нас проходили кулі. Це було дуже страшно, — згадує про той день Тетяна Наумова. — У нашу другу спробу разом з подругою ми пішли пішки, через кущі, поряд з річкою. Так і вийшли».
Тетяна з родиною повернулася до Бучі відразу після деокупації — тоді уже знала, що її батьки загинули, і вона хотіла поховати їх. Їхні обгорілі тіла були знайдені неподалік, на вул. Франка. Батько Тетяни Наумової був учасником Революції гідності на Майдані — разом з матір'ю вони мали активну проукраїнську позицію.
Поліції вдалося відновити хронологію подій того дня. 22 березня 2022 року на подвір'ї з’явилася група російських військових. Вони зупинили Лідію та Сергія Сидоренків, а також їхню сусідку. Потім один військовий повів сусідку додому, двоє інших повели батьків Тетяни Наумової до гаража та змусили відкрити його.
«Ми виходили пішки, а наша машина залишилася у гаражі. Під машиною була яма, у якій батьки влаштували собі щось на зразок укриття — позносили туди консервації. Батько показав їм цей гараж. Мабуть, вони щось шукали там», — пояснює Тетяна Наумова.
Далі її батьки опинилися у сусідньому будинку — як і чому, наразі невідомо. Проте з’ясовано, що саме там чоловіка і жінку розстріляли. Їхні тіла, а також тіла інших чотирьох убитих завантажили на броньоване авто та відвезли на пустир на перехресті. Там облили горючою речовиною та підпалили.
«Чи це був метод сховати тіла, а чи якась їхня забаганка — зрозуміти важко», — коментує ситуацію Іван Дулкай. За його словами, поліції уже вдалося встановити осіб, причетних до скоєння цього злочину — наразі всі докази систематизуються його колегами.
Глобальна мета, яку ставлять перед собою українські правоохоронці — притягнення російських військових до відповідальності не лише заочно, а й очно, зокрема завдяки співпраці з Інтерполом. Для адвокатування цього питання у січні 2025 року Нацполіція презентувала Стратегію управління розслідуванням міжнародних злочинів, скоєну в контексті збройного конфлікту, розроблену за підтримки Ради Європи.
«Починаючи з 2014-го у міжнародний розшук не можна було оголошувати людей, що підозрюються у вчиненні злочинів у рамках збройного конфлікту. Інтерпол відмовляв, називаючи це „політичним переслідуванням“. Згадана стратегія має продемонструвати, що в цьому процесі немає політичної складової», — пояснює Іван Дулкай.
Ця діяльність уже приносить певні результати: Україна може оголошувати у міжнародний розшук осіб, які обвинувачуються у вчиненні воєнних злочинів. Це передбачає обов’язкове затримання таких осіб та використання правового механізму задля притягнення до відповідальності. Приклад того, як це має працювати на практиці — затримання одного з лідерів російського неонацистського військового угруповання Русич Яна Петровського у Фінляндії у 2023 році.
«Є людина, яка вчинила злочини, і перебуває в міжнародному розшуку. Її затримують. Нам відмовляють у його екстрадиції до України, тому що в нас триває збройний конфлікт. Але це не перешкоджає країні, яка його затримала, судити злочинця на своїй території», — зазначає Іван Дулкай.
Такі дії, наголошує він, дозволять Україні зробити важливі кроки на шляху до повернення справедливості, та покарати винних у скоєнні воєнних злочинів росіян: «Ми бачимо, як вони відносилися до людей. Йдеться про абсолютне знецінення людського життя. Це — зло, і воно має бути покаране».
