«Марафон ненависті». Як 10 років тому Кремль організував у Донецьку «проголошення ДНР» — пролог великої війни
7 квітня, виповнилося десять років відтоді, як натовп (не)випадкових людей, який захопив будівлю облдержадміністрації в Донецьку, заявив про створення терористичної «Донецької народної республіки». На відміну від створеної того ж дня у Харкові «ХНР», яка проіснувала лише добу, нелегітимну «ДНР» Кремль використав як інструмент контролю українських територій для розв’язання великої війни.
NV нагадує, як розвивалися події того дня і що їм передувало.
Місяць протестів, «народний губернатор» і перша загибель українського активіста
Заяві про створення «ДНР» передував місяць вуличних протестів у Донецьку. Їхня чисельність знижувалася протягом усього березня, мітинги фактично зійшли нанівець до початку квітня 2014 року — що зрештою змусило Кремль змінити тактику та інспірувати майже одночасне «проголошення республік» у кількох регіонах.
Найбільша і найпоказовіша з таких акцій відбулася в Донецьку 1 березня — одночасно зі схожими мітингами того ж дня в Одесі, Харкові, Луганську, Херсоні, Миколаєві, Дніпропетровську. На той момент Росія вже розв’язала війну проти України: в окупованому «зеленими чоловічками» Криму росіяни почали підготовку до т.зв. «референдуму», Рада Федерації РФ у перший день березня «дозволила» Володимиру Путіну вводити війська в Україну, а організовані Москвою групи стали фактично захоплювати традиційні мітинги «антимайданівців» -бюджетників у містах південного сходу України.
Саме за таким сценарієм розвивався і мітинг 1 березня 2014 року в Донецьку. Тоді в центрі міста зібралися до 10−15 тис. осіб. Мітингів було навіть два: на площі Леніна (бюджетники, зібрані «регіоналом» Миколою Левченком — з вимогами «почути Донбас») та біля Донецької ОДА («афганці» й підтримувані місцевою владою громадські організації - з головним гаслом «Ні розколу України»).
Зрештою сцени обох акцій захопили кілька сотень людей, які радикально змінили гасла протестів відповідно до інструкцій Кремля. На донецькій площі Леніна біля мікрофона після невеликої сутички опинився проросійський активіст Павло Губарєв. Він виступав на тлі прапора РФ і, звіряючись з тезами «з папірця», назвав південний схід України «російською землею і Новоросією», закликав не визнавати владу в Києві та змусити місцевих силовиків «присягнути народній владі». Тут же, на сцені, спільники Губарєва оголосили його «народним губернатором».
Кілька груп людей з російськими прапорами в натовпі підігрівали його промову вигуками «Росія». Серед них було чимало людей, що приїхали з РФ, розповідав журналіст Андрій Шокотко, який максимально докладно описав і засвідчив фотознімками події того дня. «Особливо не ховалися, оскільки відчували себе серед своїх. До деяких я підходив і питав котра година — найпростіший тест, адже майже ніхто не перевів годинник. І дивлячись на цифри, вони спочатку називали російський час, а потім вже перепрошували і називали київський», — навів приклад Шокотко.
Аналогічні групи з прапорами РФ і вимогами розірвати стосунки з Києвом з’явилися і на другому мітингу в Донецьку — біля ОДА. Незабаром туди перемістився «розігрітий» Губарєвим натовп з площі Леніна. До протестувальників вийшов тодішній мер Донецька Олександр Лук’янченко, проте стабілізувати ситуацію йому не вдалося. Біля ОДА підняли російський прапор, було скоєно кілька невдалих спроб штурму будівлі. Губарєва ще раз фіктивно «проголосили» народним губернатором.
А завершився мітинг «компромісною» промовою мера Донецька Лук’янченка, який пообіцяв «підтримати народні ініціативи мешканців області», гарантувати права російській мові, РФ вважати стратегічним партнером Донбасу", але при цьому наполіг на «неприйнятті будь-якого роду ультиматумів», маючи на увазі вимоги Губарєва.
Відтоді мітинги «групи Губарєва» біля Донецької облдержадміністрації стали регулярними. 3 березня ці люди вперше захопили частину будівлі ОДА — після того, як новим її головою обрали Андрія Шишацького, запропоновану Києвом кандидатуру. «Ви запроторюєте регіон у війну, — заявив депутатам ОДА в істеричній промові Губарєв, якому дали право виступити на засіданні. — Будівлю оточено. Донецька обласна рада зрадила людей […] Я сьогодні стримую тисячі озброєних людей, які хочуть воювати. Ескалація конфлікту — це повністю ваша вина».
Вже 13 березня в Донецьку відбувся жорстокий напад учасників проросійського мітингу на антивоєнний протест прихильників єдності України. «Український мітинг закидали петардами, димовими шашками, яйцями і пляшками, а потім напали на його учасників з ножами, битами та арматурою», — реконструював пізніше ті події Український мілітарний портал. Від ножових поранень загинув 22-річний Дмитро Чернявський, член ВО Свобода та уродженець Донецької області. Фактично він став першою жертвою російської агресії на Донбасі.
По-справжньому широку суспільну підтримку дії сепаратистів не отримали. Хоча мітинги біля ОДА тривали, вони ставали все менш помітними: 5 березня зібралося близько 7 тис. осіб, 9 березня — 5 тис., після загибелі Чернявського на мітинг 14 березня прийшло до 4 тис. учасників, а надалі вони збирали не більше 1 тис. осіб.
«Донецьк живе своїм життям, якщо не читати новини, у 200-х метрах від центру вже в житті не здогадаєшся, що відбувається. На повстання чи революцію це схоже найменше. Ніяких багатотисячних натовпів на вулицях, людей під ОДА небагато, сепаратисти діють вкрай малими силами. Звісно, будь на те державна воля, всю цю терористичну жменьку знешкодили б за пару годин. У Росії вони б навряд чи протрималися ніч у захопленій будівлі. У Донецьку ж має місце відвертий саботаж всіх правоохоронців», — писав напередодні «проголошення ДНР» донецький журналіст Денис Казанський, який пізніше представляв Україну в мінській ТКГ.
Самого Губарєва СБУ затримала в Донецьку ще 6 березня: йому інкримінували три статті КК (спробу захоплення державної влади; зазіхання на територіальну цілісність України та захоплення державних будівель). У травні 2014-го Губарєва звільнили з-під арешту, обмінявши разом з двома іншими затриманими сепаратистами на трьох полонених працівників СБУ. Пізніше він жив у РФ, а після початку повномасштабного вторгнення 2022 року знову вирушив воювати проти України.
7 квітня 2014: хто і як «проголосив» «ДНР»
Заміну Губарєву знайшли швидко. Вже на початку квітня протести біля ОДА почав очолювати Денис Пушилін, майбутній «голова ДНР». Тоді він назвався «заступником народного губернатора Павла Губарєва».
Попри падіння чисельності, мітинги сепаратистів з кожним разом ставали «все більш агресивними та божевільними», згадував згодом Казанський. За його словами, проросійські організатори таких протестів старанно стежили за тим, щоб напруга не спадала.
«Мітинги сепаратистів за своєю суттю були такими собі „марафонами ненависті“. Донецькі люмпени сипали прокльонами на адресу Європи, США, України та інших країн. Ніколи раніше Донецьк не бачив таких нападів масової злоби. Від перших днів заворушень весни 2014-го було очевидно, що протест рухається деструктивною, глухою колією до насильства, яке неминуче спалахне в кінці», — розповідав Казанський.
Такий спалах загострили події 5−7 квітня 2014 року (у ці ж дні проросійські групи перейшли до одночасного захоплення будівель СБУ в Донецьку і Луганську). На мітингу 5 квітня, очолюваному Пушиліним, було озвучено вимогу провести аналогічний кримському «референдум» — щодо можливості відокремлення регіону від України.
6 квітня з аналогічною вимогою сепаратисти зібрали близько 2 тис. осіб на донецькій площі Леніна. Після закінчення мітингу вони пройшли вулицею Артема до будівлі ОДА, яка на той момент перебувала під охороною міліції. Після нетривалих зіткнень з силовиками Донецьку ОДА було остаточно захоплено, а прокремлівські сепаратисти висунули місцевій владі ультиматум.
Вони заявили, що організують «народну обласну раду» і «розпустять» облдержадміністрацію, якщо ОДА не збереться на позачергову сесію протягом декількох годин.
Кадри відеохроніки свідчать, що вже вдень 6 квітня на захопленій Донецькій ОДА вивісили «прапор ДНР» (ще не «проголошеної» на той момент). Сепаратисти також закликали донеччан приходити до ОДА, розбити біля її стін наметове містечко та збудувати барикади.
«На ці заклики відгукнулося відносно небагато людей. Ніч біля будівлі провели лише близько сотні прихильників Росії, але ніхто не став застосовувати до них силу. […] Вночі з 6 на 7 квітня до будівлі ОДА звозили вантажівками покришки для барикад. Ніхто не зупиняв машини, у місті не було ніяких посилених постів ДАІ. Складалося враження, ніби абсолютно всім наплювати на те, що відбувається. Характерно, що водночас схожі події відбувалися і в Луганську, де озброєні люди захопили будівлю СБУ», — описував ситуацію Казанський.
Депутати Донецької ОДА проводити позачергове засідання не стали, і вдень 7 квітня натовп, який захопив будівлю, заявив про створення «Донецької народної республіки» в межах Донецької області. Замість депутатів підняттям рук за таке юридично нікчемне рішення «голосували» випадкові люди і кістяк проросійських угруповань Донецька, оголошені «народною обласною радою». Вона ж прийняла рішення провести «референдум» про визнання «ДНР» — він мав відбутися не пізніше 11 травня. «Сталося це в захопленій залі засідань, куди люди увійшли прямо з вулиці. Хто перший встиг зайняти крісла обласних депутатів, той зрештою і голосував за «суверенітет», — писав Казанський. Вів засідання Володимир Макович, ще один з лідерів проросійських весняних протестів у Донецьку (згодом був усунений соратниками, помер у 2017 році).
У такий спосіб було нібито «прийнято» і рішення звернутися до Росії з проханням ввести «миротворчий контингент», якщо Київ спробує перешкодити проведенню референдуму. Відповідне звернення до Володимира Путіна затвердили та зачитали вголос.
Аналогічні події відбулися в той же день у Харкові, а «ЛНР» «проголосили» через 20 днів, 27 квітня 2014 року — після інспірованих Росією подій у Луганську за сценарієм, який був ідентичним донецькому.
На 25 травня 2014-го в Україні того року було призначено вибори президента.
Захоплення міст у Донецькій області та «референдум»: що було далі
Через кілька годин після подій 7 квітня 2014 року на сході України на них відреагував Київ. В. о. президента Олександр Турчинов заявив про створення Антикризового штабу та анонсував «антитерористичні заходи проти тих, хто взяв в руки зброю». Він також звинуватив РФ у «другій хвилі спецоперації проти України [після анексії Криму], мета якої - дестабілізувати ситуацію в державі, повалити українську владу, зірвати вибори та розірвати на шматки нашу країну».
Вже 7 квітня вдалося повернути під контроль будівлю СБУ в Донецьку, а 8 квітня — покласти край існуванню «ХНР», затримати ініціаторів її створення та звільнити Харківську ОДА.
Інспірована Кремлем «російська весна» загрожувала провалом, і удару у відповідь Москва завдала саме в Донецькій області. 12 квітня 2014 російський диверсійний загін під командуванням полковника ФСБ у відставці Ігоря Гіркіна почав захоплення Слов’янська й Краматорська (пізніше обидва міста було повернено під контроль України), а ще один загін під командуванням Ігоря Безлера — захоплення Горлівки.
16 квітня в Донецьку сепаратисти захопили будівлю мерії. 28 квітня в місті відбувся останній проукраїнський мітинг. На учасників маршу за єдину Україну напали люди в камуфляжі з битами. Щонайменше 15 осіб отримали важкі травми, міліція при цьому фактично ніяк не перешкоджала нападникам — як під час інших ключових подій у Донецькій області.
Псевдореферендум", покликаний легітимізувати «створення» «ДНР», провели 11 травня 2014 року (єдине питання: «Чи підтримуєте Ви акт про державну самостійність Донецької народної республіки?»). Організація та проведення «плебісциту» не відповідали ані законодавству України, ані міжнародним нормам. Таким же фіктивним був і його нібито «результат» — 89,07% тих, хто «проголосував» за відокремлення «ДНР».
Свідки "ДНР": Діана Берг, Олександр Пасховер і Олексій Рябчин
Істина від соціологів: як насправді бачив Донецьк своє майбутнє та події «російської весни»
У 2018 році, через чотири роки після проголошення «ДНР», ті події проаналізував в ефірі Радіо Донбас.Реалії Володимир Паніотто, директор Київського міжнародного інституту соціології (КМІС).
«Ми проводили дослідження на Донбасі в травні 2014 року. […] Це перше дослідження, яке мало дуже великий резонанс. Тоді в Луганській і Донецькій областях 30% населення хотіло об'єднатися з Росією. Але цим 30% дали лідерів, зброю і все організували», — зробив висновок Паніотто. Тоді як понад 50% опитаних у Донецькій області навесні 2014 року, за даними КМІС, були проти відокремлення від України і приєднання до РФ.
На сайті КМІС є масштабне дослідження цього авторитетного соціологічного центру за квітень 2014 року. Опитування під назвою Думки й погляди населення Південного Сходу України провели у вісьмох областях: Одеській, Миколаївській, Херсонській, Харківській, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій та Донецькій. Для кожного регіону було розроблено окрему багатоступеневу вибірку, репрезентативну для дорослого населення, яке постійно проживає на території регіону.
Відповіді на більш ніж 30 детальних питань є останнім достовірним зрізом громадської думки в Донецькій і Луганській областях перед початком повномасштабної агресії РФ та окупацією частини цих регіонів.
Ось лише деякі з відповідей, зафіксованих соціологами в Донецькій області в першій половині квітня 2014 року:
- «Ви підтримуєте чи не підтримуєте дії тих, хто зі зброєю в руках захоплює адміністративні будівлі у Вашому регіоні?»: «Безумовно не підтримували» такі дії 53,2% опитаних, «скоріше не підтримували» — 18,8%, тоді як «скоріше або безумовно» підтримували (сумарно) — лише 18,1%. В уточнювальній картці щодо цього ж запитання 69,3% мешканців Донецької області заявили, що таке захоплення «не можна виправдати ні за яких обставин».
- «Чи згодні Ви з тим, що Росія ніяк не впливає на те, що відбувається в Україні?»: лише 23,5% респондентів погодилися з цією тезою, тоді як 54,2% відповіли на запитання негативно, допустивши вплив РФ (інші вибрали варіант «важко сказати» або відмовилися відповідати);
- «Ви підтримуєте або не підтримуєте введення російських військ в Україну?»: «Безумовно, підтримали» такий крок 9,9% респондентів, «скоріше підтримали» — 9,4%. Водночас «безумовно не підтримували» вторгнення РФ 47,5% опитаних, а «скоріше не підтримували» — ще 18,8%.
- «Якими Ви б хотіли бачити відносини України та Росії?»: 79,7% жителів Донецькій області у квітні 2014-го заявили, що хотіли б бачити обидві країни «незалежними, але дружніми державами — з відкритими кордонами, без віз». 12,4% респондентів підтримали об'єднання України та РФ в одну державу, а 7,2% - обрали варіант відносин «такими ж, як і з іншими державами — із закритими кордонами, візами, митницями».
- «Ви підтримуєте чи не підтримуєте думку, що Вашій області слід відокремитися від України та приєднатися до Росії?»: Понад половина опитаних (52,2%) у Донецькій області тоді заявили, що «безумовно не підтримують» або «скоріше не підтримують» такий крок. «Безумовно» чи «скоріше» підтримали відділення регіону з приєднанням до РФ 27,5% респондентів. (Що ще раз доводить фіктивність результатів «референдуму», проведеного в травні 2014 року після проголошення «ДНР»).
- «Чи готові Ви вийти на вулицю і підтримати мітинги на підтримку приєднання Вашого регіону до Росії?»: ні - 64,6% опитаних, так — 25,5%.
