Майже Майдан. 25 років тому бійкою з Беркутом у Києві завершилася акція Україна без Кучми — фото, відео
Хода учасників акції Україна без Кучми вулицями Києва (Фото: Володимир Чемерис / Facebook)
9 березня 2001 року спроба перешкодити президенту Леоніду Кучмі покласти квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку і масштабна протестна хода стали приводом для жорстких дій міліції і репресій проти націоналістів, які брали участь в антипрезидентській акції.
NV згадує ключові події того дня.
Що передувало 9 березня
28 листопада 2000 року — лідер Соціалістичної партії Олександр Мороз оприлюднив у Верховній Раді «плівки майора Мельниченка» — записи з кабінету президента Кучми, що давали підстави звинуватити його у замовленні викрадення і вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.
15 грудня 2000 року — масовий мітинг під гаслом «Україна без Кучми». Головна вимога — розкриття правди у справі Гонгадзе, відставка керівництва силових структур. Прессекретар Соцпартії Юрій Луценко, працівник банку й громадський діяч Михайло Свистович та екснардеп Володимир Чемерис ставлять перший намет на Майдані Незалежності. Чинні депутати парламенту заважають міліції його зносити.
27 грудня 2000 року — київська влада оголошує про реконструкцію Майдану, прибуває техніка, площу перегороджують. Учасники протесту вимушені прибрати намети.
14 січня 2001 року — ще одна масова акція протесту. Намети повернули, тепер їх розмістили вздовж Хрещатика.
25 січня 2001 року — імпровізований трибунал над Кучмою на Майдані. Опудала президента спалюють та вішають.
6 лютого 2001 року — міліція зносить наметове містечко, активісти його відновлюють.
9 лютого 2001 року — створення громадсько-політичної ініціативи Форум національного порятунку. Його мета — усунення від влади Кучми як уособлення «кримінального режиму», конституційне обмеження повноважень президента. Серед засновників — Мороз та щойно звільнена з посади віцепрем'єрки Юлія Тимошенко (13 лютого її заарештують). Рух Україна без Кучми у координаційній раді форуму представляв Чемерис.
13 лютого 2001 року — Кучма, спікер Ради Іван Плющ та прем'єр-міністр Віктор Ющенко оприлюднили Заяву трьох — звернення до українського народу, яке засуджувало опозицію. Дії противників влади названо «різновидом націонал-соціалізму».
1 березня 2001 року — знесення наметового містечка спецпризначенцями та комунальниками. Радикальні протестувальники потім закидали Луценкові та іншим координаторам акції змову з міліцією щодо зняття наметів.
8 березня 2001 року — збори організаторів руху Україна без Кучми ухвалюють рішення провести наступного дня масову демонстрацію. Активісти домовилися не дозволити президентові покласти квіти до пам’ятника Тарасу Шевченкові у 187-у річницю з дня народження поета.
«Бо вже той день, коли…»
На 9 березня 2001 року припадає кульмінація та водночас фінал акції Україна без Кучми, яка стала передвісницею двох українських Майданів.
02:00 Близько 150 активістів блокують пам’ятник Шевченкові.
07:30 Загін міліції відтісняє протестувальників до парку. У сутичці удару по голові дістає народна депутатка від Соцпартії Валентина Семенюк. Члени УНА-УНСО та студенти, які представляли рух За правду, марно намагаються прорвати потрійний ланцюг правоохоронців. Вісьмох протестувальників затримують.
08:30 Президент Леонід Кучма, голова уряду Віктор Ющенко та перший віцеспікер Ради Віктор Медведчук покладають квіти до монумента Кобзарю. Негайно після церемонії Кучма залишає Київ, вирушивши до Закарпатської області; офіційний привід — нарада з питань допомоги постраждалим від повені.
08:50 Правоохоронці відкривають доступ до пам’ятника. Опозиціонери скидають з постаменту кошики з квітами, що поклали урядовці.
09:00 Частина мітингарів рушає до Міністерства внутрішніх справ, вимагаючи звільнення затриманих. Міліція йде на поступки; невдовзі усіх вісьмох випускають.
12:00 У парку Шевченка розпочинається мітинг об'єднаної опозиції. Майже всі оратори наприкінці виступу виголошували: «Кучму геть!» Скандування підхоплювали присутні.
14:00 Початок ходи центром Києва, за даними істориків, колона налічувала від 10 до 15 тисяч осіб.
15:00 Колона підходить до перехрестя вулиць Лютеранської та Банкової, поряд — Адміністрація Президента, щільно оточена Беркутом. Спецпризначенці зі щитами та кийками висуваються ближче до демонстрантів. У бік беркутівців летить каміння. (Пізніше члени УНА-УНСО, котрі охороняли ходу, заявляли, що міліціонери провокували людей у колоні). Розпочинаються сутички. Частина мітингарів атакує лави правоохоронців, застосовуючи бруківку, елементи вуличної огорожі та коктейлі Молотова. У відповідь беркутівці б’ють людей кийками та труять сльозогінним газом. Бійка триває близько 40 хвилин. Дивом обходиться без серйозних травм з обох боків.
17:00 Спецпризначенці штурмують штаб-квартиру УНА-УНСО. Уся верхівка організації на чолі з Андрієм Шкілем затримана.
21:00 «Сафарі» на центральному вокзалі Києва. Загони міліції десятками хапають молодих людей, котрі чекають на вечірні потяги у західному напрямку. Затримують усіх, хто мав наліпки з символікою акції Україна без Кучми, стрічки з кольорами національного прапора або просто розмовляв українською. У МВС заявили про близько 200 доставлених у відділки; журналісти та нардепи, котрі прибули на місце подій, оцінюють число затриманих у майже пів тисячі.
Що сталося далі
…Акція Україна без Кучми на цьому припинилася, хоча мітинги та пікети Генпрокуратури з вимогою розслідувати справу Гонгадзе тривали впродовж усього 2001 року.
…19 членів УНА-УНСО були засуджені за участь у масових заворушеннях на терміни від двох до п’яти років ув’язнення. Шкіль вийшов на волю 2002 року після обрання народним депутатом. Решті пом’якшили покарання, до середини 2004-го всі були відпущені з колоній. Парламентська асамблея Ради Європи визнала всіх фігурантів «справи 9 березня» політичними в’язнями.
…29 травня 2001 року Ющенка звільнили з посади прем'єр-міністра.
…Кучма у березні 2001 року відправив у відставку міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, якого вважали відповідальним за наказ про стеження за Гонгадзе. Натомість полковник МВС Олександр Савченко, котрий відповідав за громадську безпеку в Києві 9 березня, отримав підвищення.
…Наступні велелюдні демонстрації у Києві відбулися восени 2002 року в межах акції Повстань, Україно!
…Причетність Кучми та його оточення до загибелі Гонгадзе не доведена у судовому порядку. Замовників викрадення та страти журналіста не названо досі.
Як склалися долі деяких учасників тих подій
Леонід Кучма. На посаді президента перебував до 2005 року. Після цього активної участі у публічній політиці не брав. У 2015—2018 та 2019—2020 роках був главою делегації України у Тристоронній контактній групі щодо врегулювання ситуації на Донбасі. Під час російського вторгнення в Україну Кучма майже не виїжджав із Києва. 10 березня 2022 року його прессекретарка Дарка Олефір оприлюднила заяву колишнього глави держави, у якій він закликав земляків боронити батьківщину «без поділу на партійні колони, без особистих інтересів та старих чвар, об'єднавшись навколо прапора, армії, президента», та наголосив, що Україна ніколи не стане Росією. У 2025 році в інтерв'ю ВВС експрезидент сказав, що акція «Україна без Кучми» викликала в нього «великий негатив», бо в її основі, мовляв, «лежала провокація і маніпуляція».
Юрій Луценко. За президентства Віктора Ющенка — міністр внутрішніх справ. 2012 року був засуджений до чотирьох років ув’язнення за «перевищення службових повноважень», помилуваний президентом Віктором Януковичем у 2013 році. Арешт та ув’язнення Луценка були визнані ЕСПЛ політично вмотивованими. Активний учасник революцій 2004-го та 2013—2014 років. За президентства Петра Порошенка — генеральний прокурор України. Після початку повномасштабного вторгнення Росії вступив до Сил територіальної оборони, воював у Миколаївській області і під Бахмутом у підрозділі аеророзвідки. 22 лютого 2023 року тодішній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний призначив Луценка командиром взводу ударних безпілотників. У липні 2023 року Луценко повідомив, що йде з війська через інвалідність.
Андрій Шкіль. Голодував у СІЗО під час арешту у «справі 9 березня». Народний депутат трьох скликань. З 2013 року мешкає у Франції, стверджуючи, що кримінальне провадження проти нього за події 2001 року не закрито, а лише призупинено, і він може сісти за ґрати у разі повернення.
Володимир Чемерис. Більше не брав активної участі у політичних проєктах. Не підтримав Помаранчеву революцію, натомість засудив режим Януковича за жорстокість до мітингувальників під час Євромайдану. З 2018 року — завсідник політичних шоу на проросійських телеканалах. Незадовго до повномасштабної війни закликав президента Володимира Зеленського провести «денацифікацію України» та розформувати полк Азов. У липні 2022 року був затриманий СБУ, однак офіційне обвинувачення йому не оголосили.
Олександр Савченко. Вершина його кар'єри у МВС — посада заступника міністра у 2007—2010 роках. Після звільнення з органів працював у НАК Нафтогаз України. У 2017 році — заступник голови Київської ОДА, в 2018—2019-му — голова Волинської ОДА.
Спогади
Ігор Гузь (майбутній нардеп, у 2001 році — активіст руху За правду) у Живому журналі (2010 рік): Ввечері (9 березня 2001 року — ред.) ми, група студентів з Луцька, повертались на залізничний вокзал з надією на майбутні перемоги і швидкий кінець «режиму». Всі в тогочасній опозиційній символіці, з прапорами та мегафонами в руках. Тут на нас і чекали. Спочатку працівники Беркуту, не відповідаючи на жодні звертання та зауваження, заштовхали нас у автомобілі та «підвезли» до центрального входу вокзалу, де вже було декілька сотень студентів. Тоді один з міліціонерів в званні підполковника розсік мені губу з криком: «Уроды бандёровские!». Далі захоплююча подорож у автозаку, в якому помістилось з тридцять п’ять чоловік.
Як виявилось, нас привезли до Подільського райвідділу міліції. Попередній шмон і запроторення у камери, які були переповнені молодими людьми; для прикладу, у моїй було 28 осіб. Лежали та сиділи «один на одному».
І почалося. Ніч з 9 на 10 березня мені запам’ятається на все життя. За цей короткий проміжок часу я «відбув» близько 10 допитів. СБУ, МВС, прокуратура, ще якась кримінальна міліція та інші подібні структури. Зйомка на відеокамеру; відбитки пальців; спільний з оперативниками пошук мого обличчя на оперативних зйомках ранкового штурму; численні погрози «сісти на років п’ять» за спробу повалення існуючого державного ладу. І так до самого ранку.
Юрій Луценко у фільмі Обличчя протесту (2003 рік): Ніхто не збирався його (Кучму — ред.) фізично затримувати. Ми хотіли, аби він відчув, що країна незадоволена його правлінням. Щоб він не з екрану телебачення і оперативних зводок, а особисто, на власній шкірі відчув ступінь накалу в країні.
Найважче було зупинити тих, хто дуже сильно розізлився на владу, особливо людей похилого віку. Бабушки вишкрібали руками каменюку, щоб запустити її в міліцію.
Нас змусили переступити межу і відповісти на провокацію силою. І це було погано. Я тоді відчув: на цьому буде злам революційного руху. Так воно, на жаль, і сталося.
Михайло Свистович, співорганізатор акції, інтерв'ю Українській правді (2006 рік): Спершу всі були задоволені, навіть політики — мовляв, ми довели, що сильні, навіть у відкритому протистоянні, і готові на жертви. І тільки через два тижні стало зрозуміло, що частина людей злякалася потенційних репресій, а інша частина — хуліганських дій…
У 2001-му головною нашою проблемою була нестача коштів. Грошей не вистачало катастрофічно, а всі політики економили на вибори-2002, вважаючи, що Кучми тоді вже не буде.
Андрій Шкіль, сайт Радіо Свобода (2013 рік): Україна без Кучми програла, хоч мала більші підстави для райдужних надій: адже «касетний скандал» потяг за собою звільнення голів СБУ та МВС — [Леоніда] Деркача і Кравченка. Розгублений Кучма то таврував маніфестантів «фашистами», то жертвував «орлами бойовими». Хай там як, а ситуація на вулиці не могла його не зачіпати, й був момент, коли Кучма дійсно зібрався у відставку і навіть підготував текст відповідної заяви.
У підсумку посаду Кучма зберіг, УБК розігнав, його бійці зачистили Банкову, його прокурори підготували «справу 9 березня», за якою я та інші провели за ґратами тривалий час. Але у 2004-му експрезидент уже не зважився підняти руку на Помаранчевий майдан.
