«Немає політичної волі Банкової». Чому Рада затягує з врегулюванням демобілізації і як це пов’язано з переговорами з Росією — Рейтерович
Читайте NV у Google
Політолог Ігор Рейтерович в інтерв'ю Radio NV — про досі не розроблений і не ухвалений законопроєкт про демобілізацію і переговори з Росією.
— Голова Верховної Ради (далі - ВР) Руслан Стефанчук, відповідаючи на запитання, чи планує парламент розглядати законопроєкт про демобілізацію, заглибився в історію і навів приклад Центральної Ради, наголосивши, що демобілізація під час війни не відбувається. Тут важко не погодитися: демобілізація під час війни — складне питання. Але в мене виникає питання політичних комунікацій. Ми ж чітко пам’ятаємо, коли представники Міноборони у квітні говорили про те, що законопроєкт про демобілізацію розробляється. Пам’ятаємо, як в останню ніч перед голосуванням законопроєкту про мобілізацію цей пункт про чіткі терміни служби був викинутий — трохи підступно і не прокомуніковано. Я думаю, це питання турбує тисячі військовослужбовців і їхні родини. Якщо така комунікація зараз іде від голови ВР, чи означає це, що чіткі строки служби взагалі поставили на паузу і жодного законопроєкту про це не варто навіть чекати? Як в це розумієте?
— Я думаю, це було очевидно значною мірою з самого початку, що це питання максимально затягуватимуть. Я не думаю, що від нього взагалі відмовилися, ВР, найімовірніше, доведеться розглядати якийсь законопроєкт, який буде ініційований Міністерством оборони (далі - МО). Можливо, будуть якісь окремі законопроєкти, які будуть подані депутатами.
Але ж ми розуміємо, що за тих парламентських процедур, які існують сьогодні у країні, це питання можна нескінченно затягувати. Тому я думаю, йтиметься про дуже тривалий розгляд цього питання і воно в результаті вирішиться само собою у природний спосіб. Тобто завершиться війна і тоді вже буде піднято питання цієї демобілізації.
Або він буде прийнятий уже тоді, коли реальнішими стануть якісь можливі перемовини [з РФ] і почнуться якісь процеси, які можуть свідчити про завершення війни чи встановлення якогось перемир’я (ми не знаємо просто, в якому форматі зараз це відбуватиметься).
У цьому випадку спікер просто намагався, мабуть, підкласти собі «сіна» на майбутнє, бо зрозуміло, що основні докори лунатимуть у бік ВР. Скільки би не посилалися на МО, ми парламентсько-президентська республіка і нардепи ямають можливості не те що навіть ініціювати якийсь законопроєкт, а як мінімум викликати міністра, поставити йому прямі запитання і почути ті аргументи, які наводитиме представник профільного відомства.
А ці історичні ремінісценції, які ми почули, — краще такого не робити. Чому? Бо історики їх роздовбали по повній програмі. Проводити подібні паралелі з часами визвольних змагань 1917−1921 років неправильно, бо ми знаходимося в зовсім інших умовах.
Якщо не подобається слово демобілізація, можна вживати термін ротація. Крім того, я думаю, в Україні є як мінімум кілька десятків тисяч військовослужбовців, які заслужили на цю демобілізацію просто через те, що вони були вже неодноразово поранені, наприклад. І щодо них це поняття може абсолютно спокійно вживатися.
За великим рахунком, тут немає проблеми. Але є певний страх, що те рішення, яке буде прийнято, багатьох не влаштує. І наші політики діють за традицією: якщо не можемо проблему вирішити, будемо її нескінченно відкладати.
— Мені здається, що після ухвалення закону про мобілізацію тільки лінивий в уряді та парламенті не говорив, що зараз МО розробляє законопроєкт про визначення чітких строків служби. І зараз якось трохи незграбно здають назад, що називається.
— Вони не те, що незграбно здають, просто думали, що, можливо, за цей період часу питання якось само собою буде вирішуватись або, наприклад, фокус суспільної уваги буде менший, щось зміниться.
У нас же окремі представники влади дуже люблять робити прогнози: коли завершиться війна, як це відбуватиметься тощо. Але потім, коли ці плани не спрацьовують, виявляється, що запасного плану, умовно, щодо продовження питань, пов’язаних із мобілізацією та демобілізацією, по суті немає. Зараз ми просто бачимо наслідки цього, тому що спікер не може на це питання, з одного боку, ніяк не реагувати, бо до нього звертаються. Звертаються зокрема нардепи, до речі - як представники опозиції, так і провладної фракції, які це питання регулярно піднімають. Йому треба було якусь відповідь дати, і він зробив це в такий достатньо неоковирний спосіб.
Хоча правильніше і простіше, мабуть, для ВР було би зараз запросити представників МО, якщо треба — запросити профільних представників ЗСУ і просто нормально провести цю дискусію, поговорити, почути їхню позицію. Зробити це в публічний спосіб, напівпублічний спосіб, на якомусь комітеті. І за результатами цього подати хоча б якусь мінімальну інформацію, що робота ведеться, є такі підходи, такі ідеї.
Але все це зараз просто поставлено на паузу, тому що немає політичної волі та сигналу з Банкової (Офісу президента — Ред.) зокрема, що над цим законом треба працювати. Давайте відверто: якби така політична воля була, цей законопроєкт з’явився би буквально за тиждень у ВР. І я думаю, під нього (не знаю, в якому він був би форматі) мобілізувати б депутатів, аби проголосувати, це не було б якоюсь великою проблемою.
— Ігоре, все-таки українські політики та посадовці швидко вчаться. Наприклад, кілька днів тому очільник української розвідки Кирило Буданов був на випускному студентів Київської школи економіки, його знову запитували, коли закінчиться війна. Він уже не розповідав про каву чи літо в Криму, а вже сказав, що війна точно закінчиться, це закономірний процес. Вам не здається, що слово «переговори» останні два-три тижні дуже часто почало лунати від політиків — і українських, і не українських — в різних контекстах? Треба на це звертати увагу, це про щось свідчить? Чи це просто сезон такий, аби всі говорили про переговори?
— Ні, я думаю, на це треба звертати увагу з однієї простої причини: бо цю тезу кілька разів повторив у різних варіаціях президент України [Володимир Зеленський], і це дуже важливо.
Якби це були розмови якихось інших політиків, нардепів, експертів, публічних інтелектуалів, чим люблять займатись на Заході, або навіть якісь заяви наших партнерів, — це була б одна історія. Але президент чітко сказав, що ми напрацьовуємо план на осінь, фактично йдеться про листопад: «Цей план буде представлений. Я дав відповідні завдання дипломатичним службам і Офісу президента, вони над цим планом працюють».
Тому це не сезонне загострення, назвімо це так. Це абсолютно спланована історія, яка свідчить про те, що Україна як мінімум готується до другого саміту миру.
І я так розумію (у нас дуже уривчасті дані, ми тут змушені переходити до сфери домислів певною мірою), що у нас буде трошки інша позиція, ніж та, яка була представлена в мирному плані України чи мирному плані Зеленського, у тих 10 пунктах. Найімовірніше, там буде щось змінено.
Питання — що і як там буде змінено, наразі залишається відкритим. Але президент постійно говорить, підкреслює про територіальну цілісність, що це питання не може виноситись на якусь дискусію. Але ж ми розуміємо, що територіальну цілісність можна визнавати, можна не визнавати факту анексії чи тимчасової окупації, але є певний фактичний стан справ і він може відрізнятися від певних заяв.
До речі, на початку цього довгого шляху, коли тема перемовин буде дедалі більше підніматись, вона буде оповита певними чутками, скандалами, теоріями змов доти, доки не вийде голова держави і не скаже, що ось український план, ми його презентуємо і будемо відстоювати таку позицію. Але я думаю, що це відбудеться не скоро.
