«Хто ти такий?». Ми перемогли не Зеленського, а Коломойського — інтерв'ю з Геннадієм Корбаном
Геннадій Корбан, якого називають менеджером Дніпра, розповідає про особистий конфлікт з впливовим олігархом і про війну самого олігарха з усією країною.
Битва за Дніпро — завжди одне з ключових протистоянь в українському політичному житті. Місцеві вибори-2020 у Дніпрі показали однозначного і категоричного переможця — чинного мера Бориса Філатова і його політичного соратника і компаньйона Геннадія Корбана. Дуету програли усі інші політичні бренди: Слуги народу, ОПЗЖ, За майбутнє. Але найбільше цей політичний дует пишається перемогою над колишнім бізнес-партнером Ігорем Коломойським. І саме ця перемога буде визначати найближчими місяцями розвиток подій в Україні.
В першому після перемоги інтерв'ю Геннадій Корбан, якого називають менеджером Дніпра, розповів політичному оглядачу НВ Антону Голобородьку про особистий конфлікт з впливовим олігархом і про війну самого олігарха з усією країною.
— Це ваше перше інтерв'ю після другого туру виборів міського голови в Дніпрі. Ваш друг Борис Філатов набрав 80%. Як ви оцінюєте ці результати — це ваша перемога чи поразка Слуг народу (СН) і команди Зеленського?
— Поразка СН відбулась дещо раніше. Кандидат від СН отримав п’яте місце, а партія взяла не більше 14%. Але я вам скажу більше. Це не поразка Зеленського чи СН — це поразка Коломойського. Ми показали цими виборами, що Коломойський тут не господар, що він не буде командувати Дніпром і областю. Що ми в змозі дати відсіч йому в його згубних планах. Чому я кажу, що це поразка Коломойського, а не СН? Люди, які йшли за їхніми списками і займались тут виборами — це все були люди Коломойського під парасолькою СН і не тільки СН до речі. Як сказав Наполеон, коли програв битву при Ватерлоо, ніхто не застрахований від випадковостей. Саме це відбулося з Коломойським. Хоча для нього це була не випадковість — ми системно довели країні, що Коломойський тут не господар і не буде командувати.
— В чому головні причини поразки Коломойського?
— Їх багато. Давайте з самого початку. Коли він став губернатором у 2014-му, це був справді благородний вчинок. Це дало можливість захистити Дніпро, Україну, усі прикордонні області, які опинились в зоні бойових дій. Принаймні він не заважав нам з Філатовим розрулювати ситуацію. Ми займались справами, а він нам не заважав і продовжував займатись своїм бізнесом. Таким чином ми досягли результату і за це люди були вдячні. Але ми бачили, що відбулося далі. Ось тепер можемо говорити про причини його поразки. До першої повернемось пізніше, а друга: Коломойський не будував, не творив, бо він не творець, а руйнівник. Усі об'єкти, які потрапляють до його рук швидко стають неліквідними, він типовий колонізатор. Немає жодного об'єкта в місті, в області, а, можливо, навіть у країні, про який він може сказати: я це побудував і зробив це для людей. Ми можемо проїхати по місту і подивитись на його об'єкти, в якому вони стані: там виріс ліс — баскет-арена, яка стоїть на нашій красивій набережній, недобудована, аеропорт, який заріс деревами, футбольний клуб Дніпро, який майже перестав існувати. І цілий ряд об'єктів нерухомості в центрі, які прийшли в занепад. Воно йому 100 років не потрібно.
— Навіщо він тоді вкладав у все це гроші?
— Було багато грошей. В наш час гроші — це проблема, коли вони в тебе є. Їх треба вміти показати легально. Будь-які вільні гроші Коломойський кудись вкладає, щось купує, навіть, якщо це йому не дуже потрібно.
— Щоб легалізувати гроші?
— Безумовно. У нього немає іншого способу. Будь-які способи легалізації грошей за кордоном для нього закриті давно, і пов’язано це не тільки з ПриватБанком, а з його способом ведення бізнесу. Він не будував, не створював — саме тому він свій позитивний рейтинг дуже швидко перетворив у негативний. Ми проводили заміри: антирейтинг Коломойського у місті — 58%. Умовно у Порошенка антирейтинг 75%, а у Коломойського 58. Він не дуже відстає від Петра Олексійовича.
— Поки ми не перейшли до першої причини, хочу уточнити, чому ви кажете не СН, програла, а Коломойський? Коломойський в Дніпрі працює від імені Зеленського?
— Так склалось історично. Коли Зеленський прийшов до влади, Дніпропетровську область фактично віддали в руки людей Коломойського. Ігор Валерійович буквально вимагав у Зеленського віддати йому область, навіть просив призначити себе знову губернатором. Очевидно, Зеленський піддався тиску, саме тому — голова Облради Святослав Олійник — міньйон Коломойського, вони багато років разом. Олійник є розпорядником грошей в області, а головою ОДА назначили людину [Олександра Бондаренка], яка виконує роль Фунта, зіц-голова в чистому вигляді. Крім того, за рекомендацією Коломойського призначили усіх силовиків області, і Ігор Валерійович навіть не соромиться їм дзвонити на пряму давати вказівки і вони його слухають. Це людина, яка ніколи не займалась державними справами. Це був плювок в обличчя людям, які живуть тут, бо поставити сюди Фунта родом з Харкова — це некоректно, це образа. Дніпро не сприйме губернатором людину з Харкова. Фактично область була передана під управління Коломойському, навіть при тому, що сьогодні між Коломойським і Зеленським, так би мовити, холодок.
— Думаєте усього лише холодок? Здається, там вже стіна.
— Важко сказати, це стіна чи скло, яке можна дуже просто розбити. Наскільки я знаю, вони і справді не спілкуються, але є маса людей, які контактують горизонтально — є якісь люди у Коломойського, які контактують з людьми Зеленського, відбувається взаємообмін інформацією, претензіями. Але якщо Коломойський кудись заліз, то навіть Зеленський його не в змозі звідти виковиряти. І таких прикладів є не тільки в Дніпропетровській області — наприклад, Центренерго, Укрнафта та інші державні стратегічні активи.
— Розірвати відносини з Коломойським, кажуть, дуже складно. Як у вас вийшло? І чим все скінчилось?
— Поки нічим. У нас конфлікт в різних напрямах. Коломойський досі впливає на цілий ряд правоохоронних структур, і робить це навіть без відома Зеленського. Так би мовити, горизонтально впливає.
— Це поліція, ДБР, СБУ?
— Він впливає десь на СБУ, на генпрокурора і на ряд її заступників, в податковій міліції, він впливає на [Сергія] Солодченка [т.в.о. голови ДФС]. Він їм по-тихому роздає команди, а вони по-тихому роблять свою огидну справу. Я перестав з ним спілкуватись, і це робиться дуже просто — треба просто заблокувати його номер телефону, і більше ви ніколи не чуєте його голос. І це одразу спрощує все. І не треба більше вислуховувати його хамство.
— У будь-якого конфлікту є мета. Чого хоче Коломойський?
— Він хоче отримати сатисфакцію у вигляді, умовно кажучи, скальпу мого і Філатова.
— За що? Через конфлікт навколо партії УКРОП?
— УКРОП — це була вже точка неповернення. Філатов почав конфліктувати з Коломойським ще раніше. Через кілька місяців після першого обрання мером він припинив контактувати з ним, тому що Коломойський вважає, що може дзвонити міському голові, давати розпорядження, командувати, вимагати якихось дій. Що не тільки не коректно, а абсурдно. Мер — це людина, яка представляє громаду, тому Коломойський повинен мати такт і це розуміти. І він це розуміє, але свідомо діє іншим чином — приручає чиновників. Коломойський не вклав ніяких грошей в кампанію Філатова. У нього немає морального права. Ці гроші вкладав я, вкладав сам Філатов в його першу кампанію. Ми разом вкладали гроші в партію УКРОП, в якій Коломойський нас просто цинічно кинув і навіть не розрахувався, а потім разом з [Ігорем] Палицею знищив партію. Тут немає поняттєвих зобов’язань. Тому, коли Коломойський почав дозволяти собі командувати Філатовим, Філатов прийняв для себе рішення припинити відносини. Тим самим способом, як я вам сказав. І після цього Коломойський завів розмову про те, що не пробачить Філатову. Я намагався ситуацію згладжувати, але після певних подій прийняв рішення, що діалог неможливий. Це гра в одні ворота. І ці відносини закінчились.
— Тобто Коломойський хоче сатисфакції за те, що його кинули — в його розумінні світу?
— В його розумінні світу — так. За те, що від нього відірвались. У нього ж як: рубль вхід — два вихід. Тому він завжди вважав Корбана і Філатова своїми людьми. Але Корбан і Філатов ніколи не були людьми Коломойського. Так, ми працювали довго з ним, на різних проєктах, але ми ніколи не були партнерами чи компаньйонами. Ми так само працювали і з [Віктором] Пінчуком, і з [Рінатом] Ахметовим, і з іншими людьми. Просто з Коломойським ми працювали частіше. Він чомусь вирішив, що ми його раби. Але ми ніколи ними не були, тому ми легко відірвались. Нас нічого не пов’язувало.
— Можливо, з мого боку це прозвучить дещо некоректно, але коли ви розповідаєте, наприклад, про ваші відносини з [Андрієм] Богданом, то виглядає на те, що ви на нього ображені приблизно так само, як Коломойський — на вас. Я не правий?
— Ви частково праві. Різниця в тому, що з Богданом я познайомився у 2004 році. Саме завдяки нашій дружбі Богдан у свій час зайняв високий пост в Кабінеті міністрів в 2010 році. Саме завдяки нашій дружбі Богдан зміг вийти сухим з води у цій історії. У січні 2014 року я йому подзвонив, він ще сидів у Кабінеті міністрів, і сказав: швидко збирай манатки і уй*буй звідти, інакше ніхто тебе не врятує. Мало того, коли призначили Коломойського в Дніпрі, Богдан був оформлений його радником. По суті, з Коломойським я їх познайомив. І через мене і Коломойського Богдан познайомився з Зеленським. Тому у цієї історії трошки інші відтінки. На Богдана я не те щоб був ображений — я просто був здивований. У нас було з ним багато розмов, навіть коли він вже зайняв посаду, ми зустрічались. Я намагався порадити йому, що роль віцепрезидента і роль сірого кардинала, темної конячки — це дві різні ролі. Я казав, що треба визначитись. В якийсь момент, оскільки Богдан лобіювався і назначався в Офіс Президента Коломойським, він, знаючи що у нас є конфлікт з Коломойським, вирішив пожертвувати своїми друзями. Просто віддати їх на з'їдання Коломойському, щоб у інших питаннях, більш важливих, можливо, державних, мати іншу позицію. Щоб мати можливість сказати: я ж тобі це віддав. Саме тоді я приїхав якось до Богдана і сказав: Андрій, якщо ви зараз заведете в парламент від СН людей Коломойського, яких ви заводите — ви отримаєте проблему у фракції. І вони її отримали. Усі люди, яких вони завели від СН у Дніпропетровській області — вони усі на зарплаті у Олійника і Коломойського. Їх давав Олійник. Усі, крім одного.
— Кого?
— Є один депутат, Юрій Мисягін, волонтер — я просто упросив Богдана взяти його. Достойний хлопець, волонтерив разом з Богданом, їздили разом на фронт і возили допомогу, яку ми розподіляли. Він єдиний знаходиться в системі координат партії СН. Усі інші, кого дав Коломойський і Олійник, є внутрішньою опозицією [у фракції СН] і групою впливу Коломойського, який є проблемою для Зеленського.
— Кажуть про групу від 25 до 50 людей. Це десь так?
— Так, приблизно так. Я не знаю усіх людей, але тих, кого знаю, — це десь людей 15 з Дніпропетровської області і ще деякі товариші. І відповідальність за це лежить повністю на Богдані.
— Коломойський давав гроші Зеленському на передвиборчу кампанію?
— Якщо і давав, то небагато, як і усі інші донори — небагато. Зеленський вів таку кампанію і був такий запит у суспільстві, що я вас запевняю: нинішній президент витратив на свою передвиборчу кампанію, напевно, менше, ніж ми витратили на місцеві вибори нашої партії.
— Якщо Коломойський не давав багато грошей на кампанію, то звідки перед ним так звані «обязи»?
— Та я думаю, що їх особливо і немає. Просто Коломойський приїхав у Країну і почав роздавати інтерв'ю. Ви ж пам’ятаєте цю феєрію?
— Так, це були спроби переконати усіх, що він має вплив на президента.
— Так, і у всіх була впевненість, що саме Коломойський — бенефіціар цієї історії. На Володимирську стояла черга людей, щоб потрапити до, так сказати, «папи президента» [Коломойський зустрічався з політиками і посадовцями в готелі Hyatt на вулиці Володимирській у Києві].
— Якби це була правда, він би так голосно про це не казав.
— Це був елемент гри, блєф. Це частина його поведінкових реакцій. Він робив це, щоб абсорбувати на себе усі інтереси, перш за все, комерційні.
— Зараз через групу Коломойського у фракції СН однофракційної більшості як такої більше фактично не існує. Чи означає це, що можливі дострокові вибори?
— Можливі. Не думаю, що найближчим часом, бо є більш важливі питання. Але, думаю, можливі, тим більше, що у сьогоднішніх парламентарів антирейтинг досяг максимуму з часів парламенту Порошенка.
— А чи потрібні вони з точки зору раціонального підходу?
— Не знаю. Хай вирішує президент. Але рано чи пізно ця ситуація загостриться, бо фракцію СН олігархи розтягують на частини. І, знаєте, краще мати менше, але надійних людей, і найголовніше розумних, ніж 250 — не хочу називати їх поганими словами — незрозумілих, недієздатних, які легко продаються, купуються і розмінюються. І у яких зовсім не така хороша репутація, як нам розповідали.
— Я знаю, що ви знаєте і не скажете, але не запитати не можу. Мені вже кілька різних людей розповідали, що Ахметов фінансує монобільшість — зарплати депутатам в конвертах. Називають суми від $10 до 20 тисяч щомісяця. Крім того, нібито фінансує якусь операційну діяльність ОП і має представників в Кабміні. Це правда?
— Ставити мені це запитання так само некоректно, як і мені на нього відповідати. Я не був присутній і не знаю. Можу тільки розмірковувати на рівні чуток, так само, як і ви зараз про це говорите. Я можу повернути це питання і спитати: а правда це? Чутки такі є. Але з іншої сторони, подумаймо інакше: якщо це існує, може це вимушена міра?
