«Бомба уповільненої дії». У разі заморожування війна вибухне з новою силою: як уникнути цього сценарію — інтерв'ю з Костенком
Секретар Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Роман Костенко в інтерв'ю Radio NV — про те, чому не варто заморожувати війну, втрачаючи українські території.
— Дональд Трамп, попри те, що лише новообраний президент, уже провадить свою зовнішню політику щодо Росії, війни в Україні. І навіть преса пише, що поговорив із російським диктатором Володимиром Путіним, що просив його не ескалувати, що би це не означало. Думаю, більше деталей з’явиться. Чого зараз ви і ваші колеги очікуєте від Дональда Трампа?
— По-перше, на всі заяви, які зараз лунають від його близького оточення чи коли хтось якісь твіти перепощує, якісь натяки, я би зараз не сильно звертав увагу. Потрібно чекати офіційних заяв, коли вже Дональд Трамп почне виконувати обов’язки. Тоді кожна його заява буде офіційною і тоді можна говорити. Усе, що є зараз… Сьогодні вони говорять, завтра скасували, потім сказати, що не те мали на увазі. Тому потрібно буде більше спиратися на офіційні заяви.
Але ті сигнали, які йдуть, мені не подобаються. У тому сенсі, що ми бачимо, що США дуже швидко вирішили нам передати певну кількість ракет, які до цього було дуже складно вибити, ті ж ракети для Patriot; певну кількість озброєнь, кошти, які [надавалися] поступово, а зараз намагаються віддати всі дуже швидко.
Це такі сигнали, які означають, що адміністрація [чинного президента США Джо] Байдена розуміє, що можуть бути проблеми і якісь ходи Трампа, які будуть не на користь навіть їхньої політики. Якщо вони нам допомагали (дуже дякуємо), але не повною мірою; то таке враження, ніби вони очікують, що взагалі буде все погано.
Тому ці сигнали мені не подобаються. А загалом будемо оцінювати, коли Трамп обійме посаду.
Я все-таки сподіваюся, що будуть правильні кроки, і інтереси України підтримуватимуться, бо це питання геополітичне, питання світової безпеки. Якщо зараз якась із країн дасть слабину, дозволить комусь зайняти території або просто їх забрати, зупинитися хоча би на тих територіях, які вони окуповують, і намагатися це видати так, що «ви їх забираєте і далі не йдете»; це буде поразка насамперед не просто США, а всього цивілізованого світу, який намагався, давав можливість, допомагав, а Росія все одно досягла того… Не всіх цілей, які вони хотіли, але все одно представлять, що досягли.
І моя думка. Ми чули заяви про 800-мильну зону — я так розумію, по всій лінії фронту. Якщо зараз вони це зупинять, як би це не звучало… Багато наших глядачів думають: давайте зупинимо хоч якось, щоби просто війна зупинилась. Я просто скажу, що через певний час вона почнеться з новою силою, це факт. Подивіться на Чечню, Грузію, на інші [країни], де Росія, коли не може виконати з першого разу свої завдання, йде, перегруповується, підсилюється і потім досягає своїх цілей.
А чи будуть нам дозволяти, якщо це станеться, [битися]? Так само даватимуть зброю, дозволятимуть закуповувати якісь компоненти, розвивати свій ВПК? Це дуже велике питання.
Тому уважно спостерігаємо. І головне тут — діяти в умовах, які підтримують саме інтереси України.
— Україна справедливо вимагає повернення всіх своїх територій, і всі ті вимоги, які українська сторона вимагає виконати впродовж останніх 2,5 років. Але є реальність. Що ми бачимо? Україна дуже складно, ледь утримує фронт на Донбасі. Ми зараз не знаємо, що відбуватиметься на Курщині, — Росія зосередила там 50 тисяч військових, зокрема і північнокорейських. Є Дональд Трамп, який став президентом, і команда якого не приховує, що вони прагнуть миру, але дають зрозуміти, що не прагнуть підтримувати Україну, аби вона відвойовувала свої території. Навіть є ця остання новина про дзвінок Трампа до Путіна, WP пише: «Трамп дав зрозуміти Путіну, що він би підтримав мирну угоду, яка би передбачала збереження за Росією українських окупованих територій». Чи може Україна дозволити собі в таких умовах, якщо така пропозиція реально прозвучить від Трампа чи його команди, сказати ні? Чи може вона швидко десь знайти ресурси — хоча би для утримання оборони, а не наступу — це вже, мабуть, менш реально.