Весна, яка почалася взимку. Світ відзначає 10-річчя Арабської весни — чому спалахнули протести, чим усе закінчилося
Читайте NV у Google
Самоспалення вуличного торговця в Тунісі в грудні 2010 року стало приводом до наймасовіших протестів проти авторитаризму і корупції в історії, які стали відомі як Арабська весна. Уперше для організації демонстрантів застосовувалися соціальні мережі. У низці країн мітинги супроводжувалися актами насильства, а в Сирії, Лівії та Ємені події переросли в багаторічні громадянські війни.
НВ розповідає, в яких державах арабського Сходу відбулися заворушення і до чого вони призвели.
Туніс-1
…38-річний Алі Буазізі, активіст опозиційної Прогресивної демократичної партії з туніського міста Сіді-Бузід, удень 17 грудня 2010 року розставляв товар у своїй крамничці, коли двері відчинилися і вбіг його далекий родич: «У центрі хтось підпалив себе». Алі схопив відеокамеру і сів у таксі. Через кілька хвилин він був уже на площі біля губернської управи.
На асфальті лежав молодий чоловік, його одяг димів, хтось поливав його водою, інші збивали вогонь куртками. Таксист першим вискочив з машини: «Алі, це ж Басбус!»
Басбусом (на місцевому діалекті - жартівник) у містечку називали вуличного торговця зеленню Мохаммеда Буазізі, двоюрідного брата Алі. У свої 26 Мохаммед, як і майже половина молоді в Сіді-Бузіді, не мав постійної роботи, займаючись скупкою овочів і фруктів і їх перепродажем з візка на вулицях.
Алі зняв на відео, як кузена забрала «швидка» і як біля управи зібралося кілька десятків людей, які намагалися з’ясувати, що стало приводом до самоспалення. Виявилося: того ранку чиновниця Файда Хамді конфіскувала товар і електронні ваги Мохаммеда за те, що той торгував без ліцензії. За чутками, один із поліцейських під час конфлікту дав молодій людині ляпаса.
Буазізі прийшов до офісу губернатора, щоб повернути зелень і ваги, але його відмовилися прийняти. Тоді продавець овочів купив дві каністри бензину, з криком «Як, по-вашому, мені жити після цього?!» облив себе і підпалив сірником.
У містечку знали, що Мохаммеда часто ображала поліція, вимагаючи хабарі і відбираючи свіжі фрукти. Нарешті, він не витримав.
Алі Буазізі розмістив відео самоспалення брата в Facebook, лише за добу воно стало вірусним, кадри показали по панарабському телеканалу Al Jazeera. 18 грудня 2010 року в Сіді-Бузіді пройшла демонстрація протесту. У місто ввели посилені наряди поліції, губернатор утік. Цей день вважають початком Арабської весни — хвилі повстань проти несправедливості та свавілля влади, яка призвела до тектонічних змін світової політики…
Алжир
Початок протестів: 1 січня 2011 року.
Причини: подорожчання продовольства, масове безробіття, придушення громадянських свобод.
Жертви: вісім осіб, зокрема чотири випадки самоспалення.
Реакція влади: президент Абдель Азіз Бутефліка 3 лютого скасував режим надзвичайного стану, який діяв з 1992 року; уряд провів житлову реформу і підняв мінімальну зарплату.
Кінець протестів: останні значні демонстрації пройшли в лютому 2011 року, проте окремі виступи спостерігалися до січня 2012-го.
Бахрейн
Початок протестів: 14 лютого 2011 року. Через два дні демонстранти розбили наметове містечко на Перлинному майдані Манами.
Причини: невдоволення шиїтської більшості методами управління, які застосовував сунітський уряд; порушення прав людини. Згодом повсталі виступали з антимонархічними гаслами.
Жертви: 80 осіб.
Реакція влади: після перших сутичок спадкоємний принц Салман бін Хамад аль-Халіфа спробував вступити в діалог з опозицією, але переговори зірвалися. Король Хамад бен Іса аль-Халіфа дав згоду на введення в країну військовослужбовців із Саудівської Аравії і поліцейських з ОАЕ для придушення заворушень. Сотні людей, визнаних призвідниками, були арештовані, вісім із них засуджені на довічний термін. Знесено більше 40 шиїтських мечетей. Жодної істотної вимоги демонстрантів не було виконано.
Кінець протестів: 16 березня 2011 року в ході поліцейського рейду Перлинний майдан було очищено від мітингувальників. Протести тривали до 9 березня 2012 року.
Єгипет
Початок протестів: 25 cічня 2011 року.
Причини: незмінюваність президента (Хосні Мубарак очолював країну 30 років), масове молодіжне безробіття, бідність, відсутність свободи слова.
Жертви: 846 осіб, зокрема кілька самоспалень.
Реакція влади: з огляду на те, що учасники демонстрацій користувалися Twitter для організації та координації, 28 січня уряд відключив Інтернет в столиці, однак це призвело лише до збільшення числа протестуючих: Google дозволив єгиптянам розміщувати твіти за допомогою голосових повідомлень по мобільному зв’язку. Поліція багато разів намагалася відтіснити повстанців з площі Тахрір у Каїрі, визнаної культовим центром Арабської весни. Зіткнення на площі транслювалися в прямому етері провідними телекомпаніями світу. Крім поліції, битви з демонстрантами вели найняті Мубараком озброєні бойовики. 11 лютого 2011 року президент подав у відставку, його помістили під арешт, до влади в Єгипті прийшли військові.
Кінець протестів: 10 лютого 2011 року завершилася перша фаза єгипетської революції. У листопаді того ж року протести спалахнули знову, що призвело до відставки Вищої ради збройних сил і приходу до влади «Братів-мусульман».
Йорданія
Початок протестів: 22 cічня 2011 року.
Причини: некомпетентність уряду, інфляція, безробіття.
Жертви: три людини.
Реакція влади: 1 лютого 2011 року король Абдалла відправив у відставку непопулярного прем'єра Саміра аль-Ріфаї. У вересні в країні прийняли нову редакцію Конституції. Держслужбовцям підняли зарплати, ціни на паливо почали регулювати.
Кінець протестів: 24 березня 2011 року табір опозиції в Аммані знесли. Окремі протести тривали аж до відставки парламенту в жовтні 2012 року.
Ірак
Початок протестів: 12 лютого 2011 року.
Причини: корупція, безробіття.
Жертви: 35 осіб.
Реакція влади: уряд відмовився виконати вимогу демонстрантів про відставку, однак протягом року свої пости покинуло більшість губернаторів.
Кінець протестів: грудень 2011 року. Політична нестабільність в Іраку набула сталого характеру, що стало однією з причин початку в 2013 році громадянської війни і захоплення низки територій терористами ІДІЛ.
Ємен
Початок протестів: 22 cічня 2011 року.
Причини: бідність, незмінюваність президента (Алі Абдулла Салех керував із 1978 року), давній релігійний конфлікт (шиїти проти сунітів), загострення протистояння півночі та півдня країни (Південний Ємен з 1967-го по 1990 рік був окремою державою), посилення збройного шиїтського угруповання хуситів.
Жертви: понад 2000 осіб.
Реакція влади: президент Салех заявив, що не піде у відставку під тиском опозиції, але не висуватиме своєї кандидатури на чергових виборах. Після розстрілу мирної ходи 18 березня 2011 року глава держави ввів надзвичайний стан і розпустив уряд. 21 березня на сторону повсталих перейшли десятки офіцерів єменської армії, включаючи генерала Алі Мохсена аль-Амара. Вірні Салеху військові захопили центр столиці, міста Сана. Багато місцевих шейхів відмовилися підкорятися центральній владі. У містах Таїз і Зінджибар повстанці почали збройний опір…
Кінець протестів: у країні триває громадянська війна.
Лівія
Початок протестів: 15 лютого 2011 року.
Причини: незмінюваність лідера (Муаммар Каддафі, не займаючи офіційних посад, де-факто одноосібно керував країною з 1969 року), невдоволення жорстокістю поліції.
Жертви: близько 20 000 осіб.
Реакція влади: Каддафі відправив спецназ армії і поліції в Бенгазі, де демонстранти 18 лютого захопили урядові установи. Повстанці відстояли місто. Режим почав репресії. Незабаром під ударами міжнародної коаліції на чолі з США і Францією зона, яку контролював Каддафі, звузилася до столиці Тріполі, Бені-Валіда і Сірта. У серпні 2011-го Тріполі впав. Втікача Каддафі повстанці схопили і стратили в жовтні.
Кінець протестів: незважаючи на загибель диктатора, в країні триває громадянська війна: прихильники визнаного міжнародним співтовариством Уряду національної єдності протистоять Лівійській національній армії.
Марокко
Початок протестів: 20 лютого 2011 року — одночасні маніфестації в різних містах, скоординовані через Facebook.
Причини: невдоволення всевладдям короля, соціальні проблеми.
Жертви: шестеро людей.
Реакція влади: король Мохаммед VI погодився добровільно урізати свої повноваження, залишивши за собою контроль за органами правосуддя і силами безпеки. Відповідно до нової Конституції, прийнятої на референдумі 1 липня 2011 року, основний обсяг влади перейшов уряду.
Кінець протестів: активна фаза заворушень припинилася влітку 2011-го, регулярні антимонархічні виступи тривали до 23 вересня 2012 року.
Оман
Початок протестів: 17 cічня 2011 року.
Причини: низький рівень зарплат у деяких галузях, бракполітичних свобод.
Жертви: шестеро людей.
Реакція влади: султан Кабус Бен Саїд провів перестановки в уряді, повноваження парламенту були розширені.
Кінець протестів: 8 квітня 2011 року.
Саудівська Аравія
Початок протестів: 21 cічня 2011 року.
Причини: невдоволення шиїтської меншини, всевладдя короля, відсутність базових політичних свобод, цензура в ЗМІ.
Жертви: 10 осіб, включаючи одне самоспалення.
Реакція влади: король Абдалла довго не погоджувався на ліберальні реформи і тільки у вересні 2011 року пішов на пом’якшення режиму: він оголосив про фінансову підтримку неурядових організацій і надання виборчих прав жінкам.
Кінець протестів: остання масова демонстрація пройшла 11 березня 2011 року, виступи шиїтів фіксувалися до грудня 2012-го.
Сирія
Початок протестів: 26 cічня 2011 року.
Причини: в країні з 1963 року діяв надзвичайний стан, з 2007-го були заборонені соціальні мережі і YouTube; корупція, масове безробіття, відсутність базових політичних свобод, переслідування на етнічному грунті, авторитарне керівництво клану Асадів.
Жертви: близько 350 тисяч чоловік.
Реакція влади: перші стихійні протести, які виникли за моделлю інших арабських країн, режим легко розганяв силами поліції і найнятих бойовиків-шабіха. Однак у березні 2011-го ситуація вийшла з-під контролю Дамаска: сотні тисяч людей вступали в сутички з поліцією, вимагаючи звільнення політв'язнів і відставок найбільш одіозних чиновників. У місті Дар’а 22 березня поліцейські відкрили по маніфестантах вогонь на ураження. Після цього координаційна рада революції оголосила про початок всенародного повстання. У квітні президент Башар Асад скасував надзвичайний стан, надав громадянство сирійським курдам, пішов на поступки вимогам ортодоксальних мусульман. Однак спалаху насильства по всій країні було вже не зупинити…
Кінець протестів: громадянський конфлікт призвів до наймасштабнішої війни на планеті в другому десятилітті ХХІ століття. У бойових діях брали участь десятки місцевих збройних формувань, терористичні угруповання Аль-Каїда і ІДІЛ, війська уряду Сирії, контингенти Туреччини, Росії, Ізраїлю, Ірану, міжнародної коаліції на чолі з США.
Туніс-2
… 28 грудня 2010 року президент Зін аль-Абідін Бен Алі відвідав у лікарні торговця зеленню Мохаммеда Буазізі, у якого діагностували 90% опіків. Глава держави, який правив Тунісом з 1987 року, відправив у відставку губернатора Сіді- Бузіда, звідки почалося повстання, а демонстрантів назвав «бандитами в масках».
4 січня Буазізі помер. На той час антиурядові акції охопили майже всю країну.
Протягом наступного тижня в Тунісі, Касеріні і інших містах поліція відкривала вогонь по маніфестантах (загалом під час Фінікової революції загинуло 338 осіб).
14 січня 2011 року Бен Алі оголосив про введення надзвичайного стану, але того ж дня покинув Туніс. Він збирався вирушити до Франції, але влада цієї країни відмовили йому у наданні притулку. Президента-втікача прийняла Саудівська Аравія.
У грудні 2011-го в Тунісі пройшли перші в історії демократичні вибори президента.
У Сіді-Бузіді встановили пам’ятник торговцю Мохаммеду: візок з овочами нагадує тунісцям, з чого почалася революція. Центральну площу столиці назвали на честь Буазізі.
Його двоюрідний брат Алі в інтерв'ю Al Jazeera в 10-ту річницю подій сказав: «Сподіваюся, він став мучеником. Мені шкода, що в той день мене не було поруч із ним і що я не зміг допомогти йому. Він був чудовим хлопцем. Загинув так сумно, таким молодим».