Гаага для всіх: як міжнародне правосуддя може стати каральним не лише для диктаторів, а і для героїв — досвід Хорватії
Читайте NV у Google
Анте Готовина після прибуття до Загреба, 16 листопада 2012 року (Фото: Vlada Republike Hrvatske/Flickr)
Трибунал щодо колишньої Югославії досі є єдиним прикладом того, як міжнародне правосуддя наздогнало європейського диктатора. Проте в Гаазі судили не лише експрезидента Сербії Слободана Милошевича. NV досліджує те, як на лаві підсудних опинився і генерал Анте Готовина — ключова постать у боротьбі за незалежну Хорватію.
Варвара Шолян
Анте Готовина був одним з головних архітекторів операції Буря 1995 року, яка стала вирішальною у Хорватській війні за незалежність. Тоді хорватська армія розгромила сили сербських сепаратистів і ліквідувала їхню самопроголошену республіку на території Хорватії. Буря вважалась за найбільшу сухопутну операцію в Європі після Другої світової війни — доти, доки у 2022-му не сталося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. На відміну від путінського «бліцкригу» Буря була ретельно продуманою і чітко розподіленою операцією, яка дійсно тривала три дні: з 4 до 7 серпня 1995-го. Вона стала не лише тріумфом хорватської армії, а й відіграла важливу роль у Боснійській війні: завдяки Бурі вдалося зняти трирічну облогу сербами міста Біхач на північному заході Боснії і Герцеговини.
Період біографії Анте Готовини, що передував війні Хорватії за незалежність, досі залишається малодослідженим. Сам він майже не дає інтерв'ю, інформація про його службу у Французькому іноземному легіоні є обмеженою, і про його раннє життя розповідає хіба що видана у 2001 році книга хорватського журналіста Ненада Іванковича Воїн: авантюрист і генерал. Історія про те, як 16-річний Готовина з другом на Великдень намагалися морем втекти з соціалістичної Югославії, виглядає дещо кінематографічною — і у 2019-му за книгою дійсно зняли фільм.
Врешті-решт Анте Готовина поїхав з Югославії і у 1973 році (на той момент йому ще навіть не виповнилося 18) вступив до Французького іноземного легіону. Далі були кілька років набування досвіду, місії в Африці, після закінчення служби в Легіоні у званні старшого капрала Готовина отримав громадянство Франції.
Про його французьке життя теж мало що відомо — хоча свого часу New York Times з посиланням на дані поліції писало про певні проблеми з законом. Початок Хорватської війни за незалежність у 1991 році, якщо вірити Іванковичу, застав Готовину в Південній Америці, де він працював військовим інструктором.
Анте Готовина вирішив повернутися до Хорватії. «Це був мій обов’язок, — потім згадував він в інтерв'ю газеті Večernji list. — Я вірю, що наші долі записані в Божій книзі […] і там записано, що я мав повернутися досвідченим солдатом і допомогти своїй батьківщині у війні, якої вона не хотіла». Також він наголошував на тому, що після повернення почав службу в хорватській армії «як рядовий солдат».
Звісно, зі своїм досвідом Готовина не затримався в солдатах і операцію Маслениця взимку 1993 року він проводив вже у званні полковника. Сам він називав Масленицю поворотним моментом війни і зауважував, що в ній вперше разом брали участь три види військ — сухопутні, військово-морські та повітряні. Тоді хорватські війська повернули контроль над територіями навколо села Маслениця у Далмації, що дало можливість побудувати понтонний міст на місці підірваного сербами Масленицького мосту і таким чином відновити сполучення між півднем та північчю країни.
Операції Буря передувала Сплітська угода, укладена у липні 1995-го. Хорватія та Боснія і Герцеговина домовились про взаємну оборону. Хорватськая армія отримала дозвіл увійти на боснійську територію. Однією з головних задач було ліквідувати військову структуру самопроголошеної Сербської Країни, і цю задачу реалізували завдяки взяттю міста Кнін. Готовина під час Бурі був командувачем Сплітського військового округу і опікувався сектором Південь, а після неї — був призначений командувачем об'єднаними силами Хорватської армії та Хорватської ради оборони в Боснії.
Успіх Бурі був закріплений у вересні 1995-го двоетапною операцією Містраль, коли об'єднані сили розгромили армію Республіки Сербської і дійшли майже до Баня-Луки. Зупинив хорватський наступ лише міжнародний тиск — насамперед з боку США, які вже готували мирні перемовини. 21 листопада 1995 року Хорватія, Боснія і Герцеговина та Сербія (ще на чолі зі Слободаном Милошевичем) підписали Дейтонську угоду, що поклала край трирічній Боснійській війні.
Дейтонська угода зафіксувала поділ Боснії і Герцеговини на два конфедеративні утворення: саму Боснію і Герцеговину та Республіку Сербську. Для Хорватії головними здобутками стали стабілізація кордону та майже повне відновлення територіальної цілісності (остаточно процес був завершений у 1998-му реінтеграцією Східної Славонії - регіону на кордоні з Сербією, який певний час ще функціонував як залишок ліквідованої Сербської Країни).
Щодо Анте Готовини, то у вересні 2000 року він був серед тих, хто підписав Лист дванадцяти генералів. У цьому відкритому листі підписанти закидали тодішньому уряду негідне ставлення до ветеранів Хорватської війни за незалежність та трактовку самої війни як «чогось проблематичного і навіть ганебного». Також вони наголошували, що не виступають проти розслідування воєнних злочинів і співпраці з Міжнародним трибуналом щодо колишньої Югославії, але висловлювали обурення діями поліції. Тоді Хорватією прокотилась хвиля арештів підозрюваних у скоєнні злочинів під час війни за незалежність. Тож генерали зауважували, що, на їхню думку, ці арешти виглядали «радше як розборки з мафією та терористами, ніж як відповідь правової та демократичної держави».
Після публікації листа президент Хорватії Степан Месич відправив у відставку всіх сімох чинних генералів, включно з Готовиною (п’ятеро підписантів на той момент вже були у відставці). Зокрема він заявив, що військові «думали, що можуть повалити уряд політичним памфлетом, але розіграли не ту карту». Саме обрання Месича президентом у січні 2000 року вже означало відхід від національно орієнтованої політики його попередника Франьо Туджмана — першого президента Хорватії, який очолював країну протягом всієї війни за незалежність.
У липні 2001 року Міжнародний кримінальний трибунал щодо колишньої Югославії (МТКЮ) видав уряду Хорватії запечатані обвинувальні акти з вимогою арешту Анте Готовини та Младена Маркача — командувача хорватської спеціальної поліції під час операції Буря. В обох актах йшлося про «воєнні злочини та злочини проти людяності, ймовірно скоєні в період з 4 серпня до 15 листопада 1995 року» (тобто відлік починався якраз від вирішальної операції). Згодом обвинувачення висунули і проти експомічника міністра оборони в уряді Туджмана Івана Чермака (він був серед підписантів Листа дванадцяти, а під час Бурі - командував Кнінським корпусом).
Проте заарештувати Анте Готовину вийшло лише наприкінці 2005 року — попри сильний тиск з боку США та ЄС та зусилля іноземних розвідок (агентів британської MI6 довелося відкликати після викриття). Видачу Готовини навіть заявили передумовою для вступу Хорватії до Євросоюзу і заплановані на березень 2005-го переговори відклали до розв’язання цього питання.
7 грудня 2005 року іспанська поліція та спецпризначенці затримали Анте Готовину на Тенерифе. Правоохоронці заявили, що знайшли в нього два підроблені паспорти з цілою низкою прикордонних штамів різних країн, від Чехії до Аргентини. 10 грудня 2005-го Готовину доставили до Гааги, 12 грудня він постав перед МТКЮ.
У остаточному обвинувальному акті було сім пунктів обвинувачення — переслідування, вбивство, депортація, насильницьке переміщення, інші нелюдські дії (злочини проти людяності), розграбування державного або приватного майна, безпідставне руйнування міст, сіл і поселень (порушення законів і звичаїв війни). Всі вони стосувалися його участі в операції Буря, яка, за версією обвинувачення, призвела до того, що регіон проведення операції вимушено залишили від 150 до 200 тис. сербів. Також прокурори МТКЮ доводили вбивство щонайменше 324 сербських цивільних під час і після операції Буря. Анте Готовина не визнав себе винним за жодним з висунутих звинувачень.
Наприкінці 2006 року справу Готовини було об'єднано зі справами Івана Чермака та Младена Маркача, оскільки всі вони стосувалися операції Буря. Судовий розгляд тривав з березня 2008-го до вересня 2010 року. У квітні 2011 року суд визнав Анте Готовину та Младена Маркача винними і засудив їх до 24 та 18 років позбавлення волі відповідно (Іван Чермак був виправданий за всіма звинуваченнями).
У Загребі за оголошенням вироку в прямому ефірі спостерігали тисячі людей. Вони освистували рішення суду, а деякі навіть плакали. Ветерани війни за незалежність вийшли на марш протесту. «Цим вироком вони не лише засудили Маркача та Готовину, вони також засудили нашу жертву, але історія та правда на нашому боці», — заявив один з головних організаторів маршу Желько Сачич, який під час війни був заступником засудженого генерала Маркача. На центральній площі бана Єлачича протестувальники зняли з флагштока прапор ЄС і розірвали його, а замість повісили хорватський прапор.
Вдруге площа Єлачича бачила багатолюдне зібрання подібного масштабу 16 листопада 2012 року, коли апеляційна колегія МТКЮ трьома голосами проти двох визнала Анте Готовину невинним. Судді постановили, що обвинувачення не довело кілька ключових елементів справи — зокрема що операція Буря була «спільними злочинними діями». Тим самим рішенням невинним був визнаний і Младен Маркач, причому серед тих, хто підтримав це рішення, був голова МТКЮ Теодор Мерон.
Автівки на вулицях сигналили, а люди знову плакали — цього разу вже від радості — і скандували: «Aнте! Анте!». За даними хорватського телебачення, на площі зібралися близько 80 тис. людей з національними прапорами.
В Міжнародному аеропорту Загреб урядовий літак, яким прилетіли Готовина і Маркач, зустрічали очільники уряду і парламенту, міністр оборони Анте Котроманович, представники Збройних сил та ветеранських організацій, включно з виправданим раніше Іваном Чермаком. Пожежні машини влаштували водяну арку — церемонію вшанування особливо важливих рейсів.
Сам Готовина після повернення до Хорватії не став розігрувати карту власної медійності. «Я не хочу брати участь у суспільному житті Хорватії, ні через політику, ні через армію. Я став солдатом випадково. Я не люблю війну. Хто взагалі може любити щось подібне», — сказав він виданню Večernji list. І наголосив, що більше не спілкуватиметься з пресою — інтерв'ю, яке він дав 22 листопада 2012 року, досі залишається його єдиною детальною розмовою з журналістами.
Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україні почали згадувати про досвід Хорватії та навіть порівнювати дві країни — мовляв, ідея «русского мира» має розсипатися так само, як ідея «Великої Сербії». Проте шлях до остаточного подолання сусідсько-імперської загрози може виявитися набагато складнішим, адже навіть військова перемога може не стати гарантією перемоги справедливості.