На що готовий був Київ заради миру: NYT опублікував документи з мирних переговорів України та Росії у лютому-квітні 2022 року
На третій рік тотальної війни Росії проти України для жодної зі сторін немає чіткого шляху до перемоги — як і перспектив припинення вогню найближчим часом чи мирного плану. Однак питання, які необхідно було б вирішувати в будь-якому майбутньому мирному врегулюванні, очевидні, і фактично вони були в центрі переговорів два роки тому, пише New York Times.
Маються на увазі кілька раундів переговорів, які закінчились провалом. NYT опублікував посилання на три документи, що розглядались на цих перемовинах. Вони, за словами журналістів, «проливають світло на точки розбіжностей, які необхідно було б подолати». Серед цих документів
- Проєкт договору від української сторони із правками російської сторони станом на 17.03.2022;
- Комюніке за підсумками консультацій 28−30 березня 2022 року;
- Проєкт договору про постійний нейтралітет та гарантії безпеки України станом на 15 квітня 2022 року, позиції сторін якого не узгоджені.
У статті сказано, що документи були надані українськими, російськими та європейськими джерелами, а автентичність підтверджена учасниками переговорів та іншими близькими до них людьми.
Журналісти також провели інтерв'ю з понад десятком українських, російських і західних нинішніх і колишніх посадовців та інших осіб, близьких до переговорів, багато з яких говорили на умовах анонімності.
«Переговори провалилися, оскільки обидві сторони окопалися на полі бою, але не раніше, ніж учасники переговорів підготували кілька проєктів договору, який мав гарантувати майбутню безпеку України, одночасно виконуючи деякі вимоги президента Володимира Путіна», — пишуть журналісти.
NYT додає, що у разі відновлення прямих переговорів України та Росії питання, порушені в документах, створених на початку війни, зокрема статус окупованих українських територій і майбутні гарантії безпеки України, залишаться актуальними.
Воно нагадує, що сторони дійшли певного компромісу щодо окупованого Росією Криму — вони погодилися виключити півострів з договору, залишивши його під російською окупацією, але без визнання Україною того, що ця окупація є законною.
Конфліктними, згідно з опублікованими документами, були рівень озброєнь Збройних Сил України, умови потенційного членства України в Європейському Союзі та окремі українські закони про мову та культуру, які Росія хотіла скасувати, пишуть журналісти.
У статті повідомляється, що представники України погодилися відмовитися від членства в НАТО і розміщення іноземних військових баз чи контингентів на своїй території.
NYT нагадує, що Росія спочатку видавалася відкритою до такої угоди, приголомшена опором, який чинила її вторгненню Україна, однак зрештою відмовилася погодитись на критичний компонент договору, який зобов’язував інші країни стати на захист України, якщо на неї знову нападуть.
Видання уточнює, що проєкт договору від 17 березня — це англомовна версія, яку Україна надала західним союзникам.
Серед того, що вимагав Путін, була, зокрема, заборона називати місця іменами борців за незалежність України, що, на думку журналістів, ілюструвало одне з обґрунтувань війни російським диктатором — його заяву про те, що Україна нібито штучна держава, яку слід вважати частиною Росії.
Також Росія вимагала визнати «незалежність» «Л/ДНР» та внести відповідні зміни в українське законодавство, скасувати санкції, запроваджені Україною проти Росії з 2014 року, та наполягала, щоб Україна закликала інші держави скасувати такі санкції. Ішлося також про обмеження чисельності Збройних Сил України, кількості танків, артилерійських батарей, кораблів і бойових літаків, які країна могла б мати на озброєнні.
NYT пише, що українська сторона готова була прийняти сам факт обмеження чисельності та озброєнь ЗСУ, але хотіла, щоб воно було не таким значним, тоді як американські чиновники були стурбовані можливістю такого «роззброєння в односторонньому порядку».
Європейський дипломат розповів журналістам, що лідери Польщі боялися, що Німеччина чи Франція можуть спробувати переконати українців прийняти умови Росії, і хотіли запобігти цьому.
З цією метою, коли президент Польщі Анджей Дуда зустрівся з лідерами НАТО у Брюсселі 24 березня, він запитав, хто з них підписав би проєкт угоди від 17 березня — і ніхто не зголосився, сказано у статті.
Під час переговорів 29 березня у Стамбулі росіяни погодились на українську модель нейтралітету та гарантій безпеки і приділили менше уваги своїм територіальним вимогам.
Україна резюмувала запропоновану угоду у двосторінковому документі під назвою Стамбульське комюніке, однак так і не опублікувала його. Цей документ надав NYT український учасник переговорів. У ньому описується спосіб, у який інші країни втручатимуться військовими силами, якщо Україна знову зазнає нападу — концепція, яку українці чітко назвали «статтею 5», відсилаючи до угоди про взаємну оборону у статті 5 Договору НАТО.
Після переговорів у Стамбулі російські чиновники надіслали неоднозначні публічні сигнали щодо того, чи справді Кремль готовий підписати угоду, а українська та російська сторони проводили багатогодинні консультації по відеозв'язку, обмінюючись проєктами договорів через WhatsApp, розповів журналістам учасник переговорів.
У статті також наводять різні думки учасників переговорів щодо того, чи були ці переговори блефом з боку Путіна, чи російський диктатор справді був готовий домовлятися.
15 квітня російські учасники переговорів надіслали на стіл своєму президенту проєкт договору на 17 сторінках.
На той момент учасники переговорів домовилися, що Україна проголосить постійний нейтралітет, хоча їй буде дозволено приєднатися до Європейського Союзу.
Також у проєкті йшлося про те, що значна частина договору «не застосовуватиметься» до Криму та іншої частини України, яка має бути визначена — це означало, що Київ погодиться на окупацію Росією частини своєї території, не визнаючи російського суверенітету над нею, пише NYT.
Водночас залишилась низка спірних питань. Росія хотіла, щоб дальність стрільби українських ракет була обмежена 25 милями (близько 40 км), тоді як Україна — 174 милями (близько 280 км) — достатньо, щоб уразити цілі по всьому Криму. Також окупанти вимагали, щоб Україна скасувала закони, пов’язані з мовою та національною ідентичністю, і відвела війська в рамках припинення вогню «в місця постійної дислокації або в узгоджені з Російською Федерацією місця».
Однак остаточне припинення переговорів відбулося після спроби Росії домогтися права вето на захист України у разі нападу на неї, повідомили журналісти.
«Росія ввела пункт про те, що всі держави-гаранти, включно з Росією, повинні погодити відповідь у разі нападу на Україну. По суті, Москва могла б знову вторгнутися в Україну, а потім накласти вето на будь-яке військове втручання від імені України — здавалося б, абсурдна умова, яку Київ швидко визначив як порушення угоди», — сказано у статті NYT.
За даними журналістів, у відповідь на це член української переговорної групи заявив, що після такої зміни «ми не зацікавлені у продовженні переговорів».