Перший погром Банкової. 25 років тому вкрай незадоволені українці прийшли з вимогами до влади — як рух Україна без Кучми дійшов кульмінації

Тобто, Мороз уже тоді знав, що ті аудіофайли створював не Мельниченко. «Це мала бути справа слідства», — пояснює Олександр Олександрович, чому оприлюднив ті записи в парламенті. Тоді всі, хто там був присутній, а до вечора й уся країна почули головний фрагмент: «Українська правда, ну це просто вже, б##, оборзєлі. Подонок, б##. Грузін, грузін. (…) Департіровать його, б##ть, в Грузію і викінуть там на##й. (…) Чєчєнцев надо, чтоби укралі єго і викінулі!»"

Говорив це голос, схожий на Кучмів. І кілька діб знадобилося головному соціалістові країни та його тоді ще малопомітному помічникові Юрію Луценку, щоб переслухати десятки годин таких фрагментів. За словами Мороза, натяк на побажання вбити Гонгадзе не відразу й помітили. Але 28 листопада його вже почули всі.

«Кучма тоді навіть не кричав, — розповідатиме через чотири роки генерал Володимир Шепель, начальник його охорони. — Він просто спитав, як ми могли його так зрадити».

Понад два тижні наростала напруга, а Банкова майже не реагувала на шокуючі «плівки». Тепер уже тодішні депутати розповідатимуть, що Кучма якось хотів знайти вихід із ситуації, шукаючи підтримки чи якоїсь поради в парламенті на закритих зустрічах із лідерами фракцій. Однак справа була марна. Народ президента не любив: непоказний, погано говорить, а постійне зростання цін компенсовував зверхністю в очах.

15 грудня на Майдані Незалежності з’явилися перші намети і перші промовці. Основна вимога — Правди! і Хто вбив Гонгадзе? Та оскільки адміністрація президента не реагувала на акцію, досить швидко пролунало і радикальніше гасло Кучму геть! З ним кілька тисяч активістів і прийшли на Банкову 9 березня 2001-го.

«Ви нічого не розумієте!» — кричав тодішній спікер Верховної ради Леонід Плющ своїм молодшим колегам, які були застрільниками тодішнього походу під стіни адміністрації.

Серед них був і Тарас Стецьків, тоді депутат фракції Реформи і порядок, а пізніше один із показних членів команди Віктора Ющенка. За його ж словами, Плющ намагався пояснити, що вони підігрують неприятелям України. І тільки теперішня оборонно-визвольна війна з Росією дала зрозуміти, що варто було відповідати на давньоримське запитання Cui prodest? (Кому це вигідно?)

Восени 2024-го Стецьків пояснював своє бачення вигодоотримувача. «Кучма після виборів 1999-го сказав нам якось [неформально]: „Ви побачите зовсім іншого президента“, — розповідав Стецьків. — Він різко взяв курс на Європу».

І ще до касетного скандалу звертався до тодішнього очільника уряду Великої Британії, аби той посприяв чи принаймні надав Україні консультації щодо подальшого вступу до ЄС.

Та вже у вересні 2001-го, через рік після вбивства Гонгадзе, Кучма вже говорив: «Євросоюз не самоціль, це наша стратегічна мета, і йти до неї треба відповідними кроками. Ми не здатні там бути ні економічно, ні політично». І це промовлялося швидше так, щоб то почули в Кремлі — мовляв, ні до якої Європи ми не вже пнемося.

А тоді, 25 років тому, українці вперше прийшли з вимогами до влади, жбурляючи в неї коктейлі Молотова. А вона відповіла масовими арештами. На залізничному вокзалі затримували молодих людей із символікою Україна без Кучми, а часом і тих, хто просто говорив українською. В ізоляторах до ночі з 9 на 10 березня опинилися понад 300 активістів. Лідера громадського об'єднання УНА-УНСО Андрія Шкіля з десятком найрішучіших учасників руху засудять на різні терміни ув’язнення.

Юрія Луценка скандал із записами Мельниченка винесе швидко у високу політику. Хоча до цього йому доведеться ще вручати Кучмі плетені лапті, коли той виступатиме з трибуни Верховної Ради в червні 2002-го. З тим, щоб у лютому 2019-го, досиджуючи в кріслі генерального прокурора, різко заявити: «Сьогодні, маючи на руках матеріали кримінальної справи, прочитавши їх, я можу стверджувати (це моя особиста версія, я в цьому глибоко переконаний), що плівки Мельниченка — це спецоперація ФСБ Росії проти українського президента [Кучми], який мав сміливість заявити про чіткий курс до НАТО».

Відтак лідери чотиримісячної акції нарешті усвідомили, що стали пішаками у чужій грі й говорять тепер про це відверто. І якби не нинішня війна — оце була б сенсація. Незгірша такої, як-от — ерцгерцог Фердинанд живий…