Якщо неможливо розв’язати десь маленьку переможну війну, то варто спробувати забезпечити бодай поганий мир. Це видно і з висловлювань Віткоффа та Кушнера: вони прагнуть розпочати тристоронню зустріч у будь-якому форматі. Досі зберігається нав’язлива ідея підписати бодай якийсь документ і представити його американському істеблішменту та суспільству.
Росія вела наступ протягом усього року, однак його результати є незначними, а подекуди — навіть негативними. Це зовсім не те, що вони хотіли б продемонструвати. До того ж війна перемістилася на територію самої Росії в таких масштабах, яких не спостерігалося за весь час конфлікту.
Це серйозно змінює ситуацію.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
і вже призвело до певної корекції позиції американців. Зараз Росія намагається переконати всіх, що це тимчасова ситуація, що вона перелаштується і вирішить проблему з дронами за допомогою сучасніших засобів. І що ця зима нібито стане для України найстрашнішою за весь час — вірити в це чи ні, і залежно від цього поспішати з переговорами чи ні, — питання залишається відкритим.
Путін активно демонструє готовність до різкого загострення ситуації
Останнім часом Путін активно демонструє готовність до різкого загострення ситуації. І це вже відома позиція: «тримайте мене всі, бо я — божевільний психопат». Я або дуже боюся, або люто вас ненавиджу і зараз застосую ядерну зброю.
Позиція Німеччини змінилася: країна визнала, що є об'єктом атак з боку Росії. Насправді, протягом минулих років подібних провокацій з боку Росії було більш ніж достатньо. Німеччина неодноразово мала всі підстави для того, щоб почати згортати відносини з Кремлем і серйозно зайнятися власною безпекою.
Вони цього не робили, а тут раптом закрили Російський культурний центр, а після візиту американців до Москви несподівано почали вживати певних заходів і йти на розрив відносин із Росією; і це, безумовно, політична позиція, оскільки визнати російську гібридну агресію на підставі сукупності фактів можна було й раніше.
Гадаю, це результат саме візиту директора ЦРУ Реткліффа до Москви. Усе не так прямолінійно, як кажуть — мовляв, Росія нібито збиралася на когось напасти й ледь не ввести війська. Скоріше, Росії висунули претензію: її гібридна війна стає вже нестерпною. Кремль, найімовірніше, дав стандартну відповідь: «Ми взагалі нічого не знаємо, ви нас на гарячому не спіймали». Відповідно, надійшла реакція: якщо ви не хочете по-людськи, то буде ось так.
По-друге, йшлося про спроби так чи інакше домовитися щодо Ірану. І результати цього, безперечно, ще дадуть про себе знати — так чи інакше, — навіть якщо зараз ми їх не бачимо.
По-третє, це був сигнал про те, що американцям необхідне відновлення переговорів. Їх не влаштовувала нинішня позиція Росії, яка донедавна цілком демонстративно ігнорувала спроби налагодити бодай якийсь конструктивний діалог. Усе це зрештою дозволило знову направити Кушнера та Віткоффа не лише до Києва, а й до Москви, щоб продемонструвати, ніби там ведуться якісь переговори.
Вибори до Росії зараз не є жодним поворотним моментом. Російське суспільство чітко продемонструвало, що насправді його хвилює лише припинення війни.
Щойно псевдопартія «Яблуко» висунулася на вибори з гаслом «За мир!», вона одразу ж — цілком незалежно від того, хто до неї входить, що це за партія і що величезна кількість людей узагалі вже забула про її існування — почала стрімко набирати популярність, принаймні в плані впізнаваності. Було очевидно, що цей процес може розвиватися в геометричній прогресії і російське суспільство відчує те, що є найважливішим.
І якби ці вибори були справжніми, то головний вибір на них полягав би у вирішенні між продовженням війни та її припиненням, і понад половина населення Росії, безумовно, підтримала б припинення війни. Так само, як свого часу росіяни підтримували Дональда Трампа й відчували до нього велику симпатію, коли він намагався розпочати так звані переговори і існувала надія, що він змусить Путіна закінчити війну.
Однак те, що сталося з партією «Яблуко» — її зняли з виборів, а кандидатів заарештовують у регіонах, — свідчить про відсутність будь-якого вибору. Тому ці вибори не цікавлять населення, люди на них не реагують, і в них склалося враження, що вплинути на ситуацію неможливо — війна триватиме. Навіть інші питання, що хвилюють росіян, як-от дефіцит і подорожчання пального, неможливо винести на ці вибори. Як наслідок — загальна пасивність щодо них.
Нинішні вибори — це навіть не опитування щодо підтримки війни, це ритуал складання присяги: ми, ті, хто проголосував, погоджуємося з тим, що війна триватиме, і беремо на себе всі пов’язані з нею ризики.
У цьому, безумовно, наявна мобілізаційна функція. Крім того, у межах електорального спектаклю зберігаються певні адміністративні функції та відбувається перерозподіл влади.
Тобто регіональні еліти все одно вирішують між собою, кого вони делегують до Державної думи. Усе одно угруповання в оточенні Путіна — ФСБ чи його власна адміністрація — змагатимуться за контроль над Держдумою, вирішуватимуть, кого туди делегувати, чиї люди там засідатимуть і хто збиратиме кошти, які внесе значна частина тих, хто платить за участь у виборах.
Перше, що точно відбуватиметься після виборів до Держдуми, — це посилення репресій у самої Росії і на окупованих територіях, однак темпи безпосередньо залежатимуть від того, хто після виборів збереже контроль над внутрішньою політикою — ФСБ чи Адміністрація президента. Якщо ФСБ, то, найімовірніше, репресії стануть швидшими й жорсткішими.
Другий момент стосується мобілізації: кількість мобілізованих зростатиме. Я, звісно, й далі вважаю, що це аж ніяк не буде відкритою новою хвилею мобілізації — та й насправді вона не потрібна. Єдине, що викликає сумніви, — це публічна заява Путіна про те, що мобілізації не буде, оскільки Путін завжди бреше.
Будуть облави, людей справді не випускатимуть із країни, але при цьому нічого додатково не оголошуватимуть — просто фактично почне надходити більше повісток. Гадаю, військова мобілізація поєднуватиметься із суспільною. Тобто оточення Путіна досі наполегливо намагається побудувати повноцінне тоталітарне суспільство, а не той постмодерн, який у них постійно виходить.
Вони хочуть, щоб люди слухняно крокували в строю, як у Радянському Союзі часів їхнього дитинства та юності. І вони раз у раз намагаються відтворити цю модель, хоча розсудливі люди всередині системи пояснюють їм, що відтворити її вже неможливо. Але це, гадаю, хвилює їх у цьому випадку найменше.
Чого варто очікувати Україні після цих виборів? Вочевидь, спроб з боку Росії максимально ускладнити життя взимку та примусити до капітуляції чи поразки. Там — і, принаймні, сам Путін — цілком серйозно вірять, що мають такий шанс. Відповідно, слід стежити за тим, як Росія нарощує озброєння, що відбувається з Білоруссю і чи вдалося залучити її до складу потенційного наступального угруповання. А також чи готує Росія якесь нове рішення, щоб переломити хід нинішньої позиційної війни. Адже доки війна залишається позиційною, намагатися виграти її безглуздо.
Повну версію інтерв'ю з Іваном Преображенським читайте тут