«Бомба уповільненої дії». У разі заморожування війна вибухне з новою силою: як уникнути цього сценарію — інтерв'ю з Костенком

— Якщо нас поставлять перед фактом… Зараз ми намагаємося розігнати свій ВПК. Є декілька питань, на які нам треба відповісти, аби відповісти на ваше запитання. Перше: чи готові ми на якісь радикальніші речі всередині країни? Це мають зрозуміти всі. Не тільки Роман Костенко, солдат на полі бою або промисловець, що виготовляє техніку. Весь народ має розуміти, що якщо настане таке становище, всі мають максимально віддаватись.

І можуть бути речі, які зараз дуже складно обговорюються, зокрема в ефірах чи в суспільстві. Прийняття жорсткіших рамок мобілізації, перегляд закону або якихось питань щодо того, хто призивається, а хто — ні. Перегляд призовного віку, про який ми багато говорили. Загалом — радикальніші історії, що дозволять нам тримати оборону. Це те, про що зараз влада не хоче говорити, бо думає, вибачте, «пропетляти», аби їх це не стосувалося, щоби не втратити якийсь рейтинг. Це одна історія.

І друге. Я вважаю, тут велику роль має відіграти Європа, яка має зрозуміти, що США — це, звичайно, важливо, але ця країна на своєму континенті. А поразка України або захоплення її територій — це насамперед позначиться на іміджі Європи, бо це буде тут.

Це заморозить конфлікт на деякий час. Європа житиме в умовах, коли він може вирости з новою силою, і вже незрозуміло, в яких країнах знову. Є країни Балтії, є Польща — ці країни колись були у сфері інтересів РФ. Вся Східна Європа. Вони точно будуть під загрозою. Мають зрозуміти, що ключову роль тут має почати відігравати Європа.

Вони зараз теж потроху розкачують свій ОПК. Але мають підставити плече і бути готовими, якщо США нас поведуть у цьому напрямку, що «давайте зупиняти [війну], нехай Росія забирає території». Європа має сказати свою думку і не прийняти цей сценарій.

Зі французами ми говорили. Вони кажуть, бачення [президента Емманюеля] Макрона — вони не підтримують, аби за Росією залишилися території. По-перше, вони підтримують суверенітет і незалежність України, територіальну цілісність. По-друге, вони розуміють: якщо допустити це в Європі, це бомба сповільненої дії, яка потім вибухне з новою силою. І вже доведеться і їм воювати, не тільки українському народові.

— Ви сказали: якщо США дадуть Україні зрозуміти, що вони готові домовлятися з Путіним про мир за рахунок поступок із боку України, то Україні треба вживати якісь радикальніші заходи. Це і посилення мобілізації, посилення власного ВПК тощо. Я нещодавно мала розмову з одним дипломатом. Він сказав, що в української влади був карт-бланш на будь-які радикальні заходи на початку широкомасштабного вторгнення, коли було багато добровольців. А зараз, коли люди стали свідками численних випадків несправедливості під час мобілізації (коли комусь війна, а хтось на ній заробляє); то жодні радикальні заходи більше не пройдуть, просто не будуть прийняті суспільством. І це глухий кут, мені здається.

— Можливо, «радикально» — воно звучить по-радикальному. Ми одразу бачимо реакції суспільства. Дійсно, ви маєте рацію [щодо того], як народ сприймає зараз навіть ТЦК. Я вважаю, це дуже велика проблема. Бо на початках, ви маєте рацію, ми втратили цю історію мобілізації, дуже сильно в себе повірили. Поки займалися міжнародною політикою, втратили питання мотивації всередині країни, бо були перші люди, які йшли самостійно, а ми думали, що в нас усі так підуть.

Але від статистики нікуди не подінешся. Є певний відсоток, — 10 або скільки, які йдуть; потім залишається відсоток, який «заберуть — піду, не заберуть — не піду», яких ми теж призвали. Залишилися, мабуть, ті, хто «навіть якщо заберуть — нікуди не піду». Це тепер питання держави — не те, що радикально, а змотивувати.

Не дарма я свого часу зареєстрував законопроєкт про мотивацію, бо тільки мотивація може допомогти нам призивати певну кількість людей і давати їм можливість воювати.

А що таке мотивація? Вона може бути фінансова. А може бути, коли всі вже бачитимуть, що немає можливості залишатись осторонь, навіть якщо ти дуже сильно не хочеш, усе одно треба йти. Це також мотивація — коли Росія прориватиме фронт.

Тому треба пояснювати суспільству, що йти в армію — це не обов’язково йти на смерть. Це битися за свою країну, допомагати. Але для цього повинні бути засоби, аби боєць зі зброєю вступав у бій вже в останню чергу, коли ми використали всі засоби (артилерію, ракети, міномети і все інше).

Потрібно будувати цю систему і показувати. Бо в нас зараз інфополітика дуже погано проводиться, хіба що на рівні окремих бригад. Треба показувати, що йти в армію — це захищати свою країну. А у нас якось зараз у суспільстві [сприйняття], що йти в армію — це одразу йти десь помирати або калічитись.

— Мені приходять листи від батьків, родичів хлопців, які обмежено придатні, віком до 25 років. На початку жовтня Верховна Рада у другому читанні ухвалила законопроєкт про те, що їх більше не можна призивати до армії. Уже минуло 15 днів, упродовж яких президент Володимир Зеленський мав підписати цей законопроєкт. Мені пишуть ці батьки та родичі і просять підняти це питання: чому президент не підписує? Романе, що сталось?

— Це треба у президента [запитувати], нардепи, Рада проголосувала за це.

— Той факт, що президент не підписує законопроєкт, про що вам говорить?

— У нас є звичка, мабуть… По-перше, це порушує Конституцію, але відповідальності за це немає. Він має підписати впродовж 10 днів, якщо ні - це може зробити голова Верховної Ради. Звичайно, цього ніхто ніколи не робить.

Чому він цього не робить — треба запитувати в нього, можливо, є якісь об'єктивні причини. Можливо, він бачить якісь цифри, що відбувається на фронті.

Ви знаєте, у мене є своя думка з цього приводу, взагалі щодо мобілізації. Тому це треба запитувати в нього, чому він не підписує саме цей законопроєкт.

— Хто раптом не знає, Роман Костенко вважає, що треба знижувати мобілізаційний вік, військову підготовку запроваджувати якомога раніше.

— Треба вживати всіх заходів, які дозволяють зберегти цю країну, а не половинчасті. А я вважаю, що десь ми зараз робимо половинчасті.

Я сам з 17 років в армії. Вважаю, ми маємо і економіку тримати, і у військову переводити, і в тилу тут працювати, аби в нас не було розбіжностей: хтось десь на полі бою (а там, повірте, дуже страшні речі відбуваються, живуть останнім днем), а сюди приїздять, до столиці, а тут наче війни взагалі немає.

І звичайно, я вважаю, країну мають захищати всі, а не розподіляти за віком, багатий — не багатий, бідний — не бідний. Усі мають робити щось для захисту країни. Тоді переможемо. Тоді навіть наша готовність до цього покаже Росії, що їхнє подальше ведення бойових дій не матиме жодного сенсу.

А коли вони бачать, що країну захищає певна кількість людей на полі бою і потім інші туди не хочуть іти, вони розуміють, що їм просто треба докласти зусиль, просто знищити тих, хто на полі бою. Всі інші не знаю, що збираються потім робити. Підняти руки і жити при Росії? Ні, я готовий робити все і віддати життя, аби Україна була незалежною, що до цього робили всі наші предки і за що билися.

Можливо, це звучить дуже пафосно, але воно так і є. Я для цього роблю все. І вважаю, що кожен для цього має робити все.