Коли один із батьків повертається до війська. Як підготувати дитину до розлуки

До повернення тата чи мами після відпустки у військо наче й немає остаточної адаптації. Кожного разу це може даватися складно всій родині. В якийсь момент може вмикатися зворотний відлік днів, і ми ніби можемо переставати радіти спільному часу.

Діти, особливо маленькі, мають ще дуже абстрактне сприйняття часу. Для них «скоро» чи «за кілька днів» — не зрозумілі поняття. Але вони добре відчувають і переймають емоції дорослих.

Ми, на жаль, не зможемо підібрати «ідеальні» слова, щоб підготувати дитину чи забрати у всіх біль розлуки. Тут важлива водночас чесність дорослих і наше розуміння: ми маємо не стільки зробити так, щоб дитина не сумувала — бо це неможливо, — скільки не знецінювати її досвід.

Розлука з татом чи мамою справді може бути болючою. І важливо, щоб дитина могла говорити з нами, довіряти дорослим свої почуття. Часто діти, навіть маленькі, коли бачать, що після їхніх запитань дорослий засмучується чи відповідає різко, перестають запитувати.

Але це ж не означає, що вони перестають відчувати. І звісно, нам може бути складно витримати і свої емоції, і емоції дитини.

Діти добре відчувають емоції дорослих

Ми точно маємо уникати слів: «Не переживай», «Не сумуй», «Не варто плакати, ти засмучуєш тата/маму». Краще сказати чесно за кілька днів до від'їзду рідної людини: «У тата/мами закінчується відпустка, і йому/їй потрібно буде повернутися на службу (чи на роботу). Його/її робота зараз — захищати нас. Ми не знаємо точно, коли він/вона зможе приїхати, але будемо знати, як із ним/нею зв’язатися, коли це буде можливо. Давай подумаємо, що ми хочемо встигнути зробити за ці дні. І який подарунок у дорогу зробимо для тата/мами».

Ми можемо і навіть маємо говорити і про наші власні почуття. Не приховувати їх, але все ж не перекладати на дитину відповідальність за наш стан.

Можливо: «Я так сумую, що іноді хочеться плакати. І злюся, що нам усім доводиться через це проходити. Злюся на ворогів. І водночас пишаюся татом і хвилююся за нього. Ми за цю відпустку так звикли бути разом… Ти теж можеш сумувати, злитися, боятися, не хотіти, щоб тато їхав. Можеш навіть злитися на тата…»

Я пам’ятаю динаміку почуттів доньки, коли чоловік повертався у військо: від суму і сліз до злості та відсторонення.

У перші дні після від'їзду близької людини дитина може реагувати дуже по-різному.

Може багато плакати, сумувати, постійно говорити про тата чи маму, просити зателефонувати.

А може, навпаки, ніби нічого не відбувається, швидко перемикатися на гру, поводитися так, ніби нічого особливого не сталося. Може стати більш дратівливою, вимогливою, чіплятися за дорослого, з яким залишилася, важче відпускати його навіть ненадовго.

А ще дитина може злитися. На того, хто поїхав. На того, хто залишився. На весь світ. Може казати: «Я не люблю тата/маму», «Нехай він/вона не їде більше», «Це він/вона винен». Будь ласка, не соромте дитину за ці слова. За ними може стояти перенавантаження почуттями.

Ми можемо надати цим почуттям форму: «Ти дуже сумуєш за татом. Я бачу». «Ти зараз злишся. Знаєш, я також. І сумую», «Схоже, тобі зараз дуже важко. Давай з тобою…»

Читайте також:

Шері Мадіган

П’ять способів. Як навчити дитину давати собі раду з емоціями

Дитині, як і дорослим, важливо знати, на що вона може спертися під час розлуки: як вони підтримуватимуть зв’язок, які у них будуть маленькі ритуали близькості. Можливо, разом читати одну книжку, грати в якусь гру, дивитися одне на одного через відеозв'язок, малювати щось одне для одного. Про це можна говорити до розлуки.

Важливо, щоб залишалися маленькі «місточки» між татом/мамою і дитиною.

Було б добре зробити спільне фото. Ми робили кумедні фото у фотобудці: чоловік забирав одну світлину з собою, а інші були у нас із дітьми. У доньки одне з таких фото досі закріплене на поличці, а я ношу в сумці.

І було б добре, щоб тато/мама теж підготували щось, що можна тримати при собі: невеличку іграшку, браслет, якийсь теплий знак, який можна взяти в руки, коли сумно.

Я пам’ятаю свою помилку, до якої зараз уважна з іншими. В перші дні після від'їзду чоловіка мені так хотілося допомогти доньці, що я смикала її: «Ти сумуєш за татом?», «Ти засмучена?».

Насправді дитині особливо в ці моменти потрібно продовжувати жити своє дитяче життя: гратися, сміятися, радіти, злитися, ходити в садочок чи школу, займатися своїми справами.

І вона може сміятися та грати, а потім плакати та сумувати. Це нормальний процес. Ну і в кожного та кожної з нас свій спосіб переживати розлуку.

Нехай у всіх нас вистачить сил. І всі, хто нам дорогий, будуть поруч і захищені.

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал