Смартфон із п’ятьма відсотками заряду. Що відбувається з психікою, коли режим виживання стає нормою

Українські міста живуть без світла, тепла і води. За вікном — морози. Вночі — обстріли. У квартирах люди одягають п’ять шарів одягу, заклеюють вікна, чекають на відновлення електро- й водопостачання та опалення.

Такі обставини не можуть не впливати на психологічний стан людей. Тому і не дивно, що все частіше я чую від клієнтів: «Зі мною щось не т. е. Я нічого не відчуваю», «Не можу зосередитися», «Плакати вже не виходить», «Дратуюсь через дрібниці». Здається, що щось зламалося всередині. Але насправді все навпаки — організм працює саме так, як має працювати в екстремальних умовах.

Наш мозок увімкнув режим «тільки найважливіше»

Уявіть собі смартфон з п’ятьма відсотками заряду. Ви відразу вимикаєте всі непотрібні функції, щоб «дотягнути» до зарядки. Так само діє й наш мозок. Коли довкола холод, обстріли, постійна небезпека, активуються найдавніші структури, відповідальні за базове виживання. А складне мислення, планування, рефлексія відходять на другий план. Організму зараз не до філософії. Йому треба зберегти тепло, енергію, саме життя.

Тіло починає економити буквально все. Травлення сповільнюється. Сон стає поверхневим або, навпаки, хочеться спати постійно. М’язи напружені — тіло намагається утримати тепло. Внутрішні органи виснажуються від перманентного стресу. Імунітет падає. Люди починають частіше хворіти. І це не ваша слабкість, а фізіологія, яку ви не можете контролювати.

Як проявляється емоційне виснаження при тривалому стресі

Емоції притупилися

Ви не плачете, коли чуєте сумні новини, не радієте, коли трапляється щось хороше. Виникає відчуття, що ви просто функціонуєте, як робот, або здається, ніби все відбувається не з вами.

Повільне дихання — найпростіший спосіб сказати нервовій системі, що прямо зараз ви в безпеці

Це — захист психіки. Коли всі сили йдуть на підтримку базових функцій організму, на емоції вже не вистачає енергії. Психіка «вимикає» почуття, бо інакше не витримає. Ви не плачете не тому, що не боляче, а тому, що організм закрив цей канал.

Але з’являється злість: ви вибухаєте через дрібниці, наприклад, хтось не так поставив чашку — і ви вже кричите.

Злість залишається, бо вона дає енергію. Вона допомагає діяти. Тому психіка тримається за неї.

Думки розсипаються, вам важко зосередитись:

• читаєте текст і забуваєте, що було на початку;
• не можете спланувати навіть наступний тиждень;
• думки обриваються на пів слові;
• майбутнє здається нереальним.

Це теж нормальна реакція на тривалу загрозу. Мозок не може планувати майбутнє, коли це майбутнє під питанням. Він працює тільки на сьогодні. Година за годиною, день за днем.

Не вимагайте від себе багато. Коли ви внутрішньо підштовхуєте себе — «тримайся» або «думай позитивно» — це не допомагає, а тільки додає почуття провини.

Зникають сенси

Раніше ви розуміли, навіщо працюєте, вчитеся, чого прагнете, а зараз всі ці цілі кудись зникли. Залишилася тільки одна мета: вижити, зберегти себе і близьких.

Щоб бачити сенс у чомусь поза цим, потрібна стабільність і відчуття майбутнього. Коли їх немає, психіка не може будувати великі плани. Вона повертається до базових речей.

І це не не погано і не означає, що ви деградуєте. Памʼятайте — це тимчасово. Коли будинок горить, ви не думаєте про дизайн кімнат. Ви думаєте, як вийти з пожежі живим.

Що робити?

Розумію, що хочеться конкретних порад. Але універсальних рішень немає. Є тільки невеликі речі, які допомагають нервовій системі хоч трохи заспокоїтися. І навіть їх варто адаптувати під себе.

Ритуали і передбачуваність. Навіть якщо це просто щоранку вдягати теплий одяг у певній послідовності. Коли все навкруги хаотичне, мозок чіпляється за будь-які повторювані дії.

Тепло. Намагайтеся зігрітись, хоча б недовго побудьте в теплі — нехай це буде кавʼярня, автівка чи візит у гості. Допоможуть також декілька шарів одягу, теплі шкарпетки, ковдра. Коли тілу холодно, психіка не може заспокоїтися. Фізичний дискомфорт посилює емоційний.

Менше інформації. Постійний скролінг новин виснажує додатково. Нервова система не встигає обробити потік даних. Дозуйте інформацію. Один-два рази на день переглянути оновлення цілком достатньо.

Контакт. Хоча б мінімальний. Одне повідомлення другу чи подрузі. Один дзвінок. Хоча б один момент, коли хтось просто поруч. Регуляція відбувається через інших людей, а не через логічні роздуми.

Дихання. Коли все стискається всередині, повільне дихання — найпростіший спосіб сказати нервовій системі, що прямо зараз, у цю секунду, ви в безпеці. Навіть якщо лише на годину.

Віра як остання точка опори

Віра у щось хороше, більше. Навіть абсолютно нелогічна, безпідставна і не обґрунтована. Саме віра та надія на щось хороше дозволяють людям проходити найстрашніші часи. І це не обовʼязково має бути віра в релігійному сенсі. Можливо, це віра в те, що ми витримаємо. Або в те, що це колись скінчиться. Або просто в те, що ранок настане й після цієї ночі. Коли раціональне мислення відключається, залишається тільки це — ірраціональна впевненість, що треба продовжувати.

Ми не зобов’язані бути сильними у красивому, героїчному сенсі. Ми зобов’язані просто вижити й поратись як можемо. Кожен прожитий день — це вже опір.

Тримаймося не за високі ідеї, а одне за одного і за сам факт життя. Зараз цього достатньо.

Усі Блоги NV