Їм потрібна наша підтримка. Що варто знати про психічний стан українських підлітків
Читайте NV у Google
Роман Мельниченко: «Наші діти несуть подвійний, а може, й потрійний тягар, ще навіть не вступивши в доросле життя» (Фото: motortion/Depositphotos)
Український підліток сьогодні — це людина, у чиєму внутрішньому світі одночасно співіснують важке емоційне виснаження та притаманний юності оптимізм
Діти, які дорослішають під звуки сирен або у вимушеній міграції і несуть на собі вимір війни, ніяк не позбавлені всіх інших проблем свого покоління. Тобто наші діти несуть подвійний, а може і потрійний багаж, ще навіть не увійшовши в доросле життя.
Український підліток сьогодні — це людина, у чиєму внутрішньому світі одночасно співіснують важке емоційне виснаження та притаманний юності оптимізм щодо власного майбутнього. Якщо зібрати докупи дані соціологічних та психологічних досліджень останніх воєнних років, вимальовується картина, яку нам батькам треба брати до уваги.
Що відбувається всередині молодих людей?
50% молоді описують свій щоденний стан як «поганий» (42%) або «дуже поганий» (8%) — йдеться про вікову групу 18−24 роки, де накладаються ще й кризи сепарації та дорослішання. В групі до 18 років ці цифри становлять відповідно 35% і 2%.
Тривожність і депресивні стани: серед учнів 5−11 класів 29% демонструють симптоми тривожності, а у 26% спостерігаються депресивні симптоми.
Втома, яка не минає: 67% опитаної молоді почуваються постійно виснаженими. Мозок працює в режимі безперервної фонової загрози, що призводить до просідання уваги та пам’яті.
Проактивна позиція — це щеплення проти того, щоб стати «втраченим поколінням»
Але найболючіша цифра лишається «невидимою» за звичайними розмовами між батьками та дітьми: майже кожен третій українець у 2025 році стикався з думками про самопошкодження або завершення життя — разово, у складні періоди чи регулярно. Діти та молодь 18−24 мають найвищі рівні суїцидальних думок в усіх категоріях — регулярних, періодичних та одноразових епізодах.
Страшно це усвідомлювати, та такі думки у них трапляються у 5−10 разів частіше, ніж у дорослих. І це проблема не лише України: самогубство є третьою провідною причиною смерті серед людей віком 15−29 років у світі. Ми побудували світ, у якому наші діти не хочуть жити.
37% дітей і 25% молоді відчувають, що у них можуть бути серйозні психологічні проблеми, але мовчать — через острах бути незрозумілими батьками або сором перед однолітками. Стигма все ще сильніша за потребу в допомозі. Нам, батькам треба це брати до уваги і йти на контакт із дітьми, проявляючи ініціативу щодо їх психічного здоровʼя.
Але є й хороші новини: юність бере своє. Втрачаючи опору в сьогоденні, українська молодь дивовижно тримається за майбутнє: 82% підлітків зберегли сміливість мріяти та надіються, що їхнє особисте життя складеться добре. При цьому 60% вірять у світле майбутнє України. Цікаво, що власну долю вони бачать дещо оптимістичніше, ніж загальний вектор держави — що, як на мене, не дивно.
Водночас, якщо обставини будуть такими, як є, кожен четвертий підліток розглядає можливість виїзду за кордон.
Що ще нам відомо?
Підлітки 13−17 років часто декларують вищий рівень внутрішньої сили, ніж 20-річні. Це природний захисний механізм — психіка заморожує частину болю, щоб витримати навантаження. Але під час переходу у дорослий світ ці захисти слабшають, і накопичений стрес виходить на поверхню. Тобто накопичений з ранньої юності стрес ставить підніжку саме в той момент, коли необхідно взяти більше відповідальності за власне життя — навчатись в виші, обирати професію, починати працювати. Минуле не залишається в минулому. Воно має бути опрацьоване. Це мають розуміти батьки, сам підліток, педагоги, психологи та медики. Ми всі маємо посильно допомагати молодому поколінню.
Ще наші старшокласники показують вражаючий рівень емпатії та сильну мотивацію допомагати. Проте їм важко дається довгострокове планування — такий собі перекіс в емоційний інтелект проти IQ. Але це природно в наших умовах: коли горизонт планування звужується до кількох годин чи днів, аналітичне проєктування майбутнього стає розкішшю. Як це компенсувати? Неясно. Проте важливо розуміти, що стратегічне мислення — дуже важливий інструмент для успішного життя та успішної країни.
Наші тінейджери — це покоління, яке вчиться жити з одного боку під час війни, а з іншого — у світі, який змінюється на очах. У цих надскладних умовах вони потребують міцний тил із батьків, педагогів та людей допоміжних професій. Бо в часи хаосу найважливіше мати місце, де можна перепочити, відчути безпеку, просто поговорити й поділитись наболілим. Чи зможемо ми це дати? Простої відповіді у мене немає. Але проактивна позиція щодо життя і його викликів — це щеплення проти того, щоб стати «втраченим поколінням».
Хочу звернутися до батьків: вашим дітям ви зараз потрібні як ніколи. Але як уникнути у власній поведінці «тиранічного батька», який знає, як краще, та «пожираючої матері», яка підстеляє солому там, де вона не потрібна? Кожен з нас має взяти на себе відповідальність і щодня працювати над собою, щоб ставати кращими батьками. Іншого вірогідного варіанту, як чинити, щоб допомогти нашим дітям, я поки не маю.
Текст опубліковано з дозволу автора