Читайте NV у Google
Роман Мельниченко: «Емоційний біль — такий самий реальний, як і фізичний» (Фото: iakovenko123/Depositphotos)
Навіть у тих ситуаціях, які здаються безвихідними, зазвичай залишається простір для дії
Ми живемо в часи, коли болю навколо дуже багато. Тому я вирішив присвятити кілька розмов саме цьому феномену. Сьогодні хочу поговорити про біль як симптом. Наступного разу — про біль як зростання. А потім — про біль близькості.
Що таке біль?
Якщо дивитися широко, то біль повертає нас у «тут і зараз». Коли людина каже, що не може заземлитися або постійно десь літає думками, достатньо згадати будь-який сильний біль. У цей момент усе інше відходить на другий план. Залишається лише переживання болю.
Його інтенсивність може повністю поглинути нашу увагу.
Але якщо говорити простіше, то біль найчастіше є реакцією на травму. Тобто біль — це симптом. Цікаво, що і фізичний, і емоційний біль переживаються нами через одні й ті самі больові центри головного мозку. Наш мозок не має окремого відділу для «справжнього» фізичного болю і «несправжнього» психологічного.
Тому емоційний біль — такий самий реальний біль.
Коли люди переживають важке розлучення, втрату близької людини або зраду, вони часто кажуть: «Мене ніби катком переїхали», «Мене перемололо на порох», «У мене пече в грудях». Ми використовуємо фізичні метафори, щоб описати силу емоційного болю. І це не випадково.
Необхідно змінювати філософію стосунків із болем
Саме тому від емоційного болю люди іноді страждають не менше, ніж від фізичного. Іноді настільки сильно, що намагаються будь-яким способом його заглушити. Хтось зловживає алкоголем. Хтось шукає інші способи втекти від переживань. А хтось навіть завдає собі фізичного болю, тому що він на якийсь час перекриває емоційний.
Але найважливіше в цій темі інше. Біль — це симптом, а не причина. І дуже часто ми боремося саме із симптомом, забуваючи про те, що його викликало. У медицині це зрозуміти простіше. Якщо людина постійно п'є знеболювальні через хворий зуб, але не йде до стоматолога, вона бореться з болем, а не з проблемою. Якщо болить спина через сидячий спосіб життя, але людина лише терпить або ковтає таблетки, причина нікуди не зникає. Ба більше, лише поглиблюється.
Біль у цьому випадку намагається привернути нашу увагу. Він ніби говорить: «Зупинися. Подивися, що відбувається. Зроби щось для себе. Прояви любов і турботу».
Те саме стосується і психологічного болю.
Коли ми переживаємо тривогу, гнів, апатію, тугу, образу, самотність чи безсилля, важливо не лише приглушити ці переживання. Важливо поставити собі запитання: «Що є причиною цього болю? Що саме в моєму житті потребує уваги? Що я можу змінити? І чи можу почати це робити вже зараз?»
Навіть у тих ситуаціях, які здаються безвихідними, зазвичай залишається простір для дії. Біль не завжди наш ворог. Часто він є сигналом, який показує, де саме наше життя потребує змін, турботи або нового рішення. Тому замість того, щоб лише боротися з болем, іноді варто уважніше прислухатися до того, про що він намагається нам сказати.
Для того щоб знаходити першопричини емоційного болю, чи причини різних наших станів необхідно вчитись інтроспекції, рефлексії та розвивати емоційний інтелект. Цікавитись тим, як працює наша людська душа і які основні її хвороби та методи лікування.
За гнівом може стояти невдоволення роботою або стосунками. За тривогою — страх невідомого. За апатією — зневіра, що можна щось змінити. За дратівливістю — неможливість донести власні потреби тощо. Але більшість згаданих причин цих емоцій можна так чи інакше пропрацювати, вплинути, змінити, чи усунути, хай і не відразу.
Звісно, не все можна виправити, не все здолати. Таке вже буває життя. Але це не привід опускати руки, бо насправді наші можливості доволі великі, і треба їх розвивати. Особливо сьогодні.
Також необхідно змінювати власну філософію стосунків із болем як симптомом і брати відповідальність за його причини.
Текст публікується з дозволу автора