Читайте NV у Google
Олена Любченко: «Якою б не була проблема, вона не має перетворитися на війну всередині пари» (Фото: gstockstudio/Depositphotos)
Когось криза робить ще ближчими, для когось по суті нічого не міняє, а комусь демонструє те, чого вони до кризи не помічали
Коли мені було років 14, я випадково опинилася на святкуванні ювілею батька моєї близької подруги. І от ближче до десерту мама подруги промовила детальний тост про свого чоловіка-ювіляра.
Суть тосту десь така: «Нам було дуже важко. Ми пройшли разом і Крим, і Рим. Будь-хто на нашому місці давно б уже розлучився — а ми, як от бачите, разом. Хоча крові моєї він нормально попив».
Ювіляр кивав головою, дякував дружині за терпіння. А я сиділа собі тихенько й вивчала візерунки на скатертині, бо знала від подруги про це «крові попив» дуже багато подробиць.
Вже пізніше, спостерігаючи за чималою кількістю пар як психотерапевтка, я переконалася, що іноді розлучення — найкраще рішення, а терпіти — найгірше. Що «пити кров» дозволено лише комарам, і, як показує практика, недовго. Що «пройшли і Крим і Рим» — це взагалі не про «нам разом погано, але ми все одно разом», а про вміння долати кризи та ставати завдяки цьому сильнішими — і як пара, і по одинці.
Як долати кризи продуктивно
Про кризи у парі варто розуміти одну важливу річ. Доведено: щастя у парі розділяється на двох, а проблеми — множаться.
Я про те, що якщо щось погане відбувається з кимось із вас
наприклад, один із вас втратив роботу або захворів, наслідки цього відчуваєте ви обоє. Проблема множиться на два.
В прикладі з втратою роботи розчарування, фінансові виклики, новий розподіл відповідальності, тривога щодо майбутнього — все це відчувають обидва партнери.
Інший, ще більш зрозумілий приклад — еміграція через війну.
Будь-яке переживання одного з партнерів «кидає тінь» на стосунки загалом, і я думаю чимало хто з читачів зараз зі мною погодиться.
Один із партнерів має коректно назвати те, що відчуває, а інший має коректно відгукнутися
Тож, перше, мабуть, що потрібно, аби ефективно долати кризи у парі — це розуміти, що криза сталася з вами обома. Не з кимось одним, а у другого просто наслідки біди, а з обома. Ви у цьому єдині. Ваш партнер теж переживає кризу, якщо ви у стосунках. «Ми, наше, з нами, у нас». Такі установки.
Друге — комунікація. У психології є поняття, яке називають dyadic coping, буквально «діадичне подолання». Це про здатність пар справлятися зі стресовою ситуацією не поодинці, а як система з двох складових, спільно (тут знову про «ми»).
Так от у цьому самому dyadic coping надважливо коректно комунікувати про стрес. Один із партнерів має коректно сказати/назвати те, що відчуває. А інший має коректно відгукнутися. Як?
Коректно назвати свої почуття:
1. «Я зараз переживаю через стосунки з батьками, тому стаю дратівливою» (а не «Не чіпай мене своїми дурними питаннями!»)
2. «У мого друга складна хвороба, я тепер тільки й думаю про різні болячки і усього боюсь» (А не «Та скільки ж можна дивитися в той Інстаграм?! Тобі правда це все цікаво?»)
Коректно відгукнутися:
1. «Розумію, відчуваю, яка ти напружена» (а не «Та ви з батьками вже п’ятсот раз сварилися-мирилися, все буде ок!»)
2. «Дуже шкода його, дуже. Як він? Ти давно з ним бачився?» (а не «Та не бери дурного в голову!»)
Думаю, ви зрозуміли.
Третя порада — прийняти «неоднаковість» один одного.
Різні люди переживають стрес по-різному. Хтось закривається у собі. Комусь навпаки треба постійно говорити про предмет біди. Комусь треба відразу діяти, комусь — зупинитися й тиждень дивитися на стіну. Поважайте спосіб іншої людини проживати кризу, навіть якщо він не схожий на ваш.
Головне, що хочеться донести до пар: якою б не була проблема — звільнення, хвороба, проблеми з бізнесом, втрата близької людини, війна врешті-решт — вона не має перетворитися на війну всередині самої пари. Дратівливість, перекладання відповідальності туди-сюди, фрази типу «це ти в усьому винен», «навіщо я тоді взагалі тебе слухала» або «та з тобою інакше і не буває» — це все стрес, який не вміли нормально виразити.
Знецінення, вороже ставлення до партнера, відсторонення, відраза — це наступний етап, і він для стосунків може стати вироком.
Ну і наостанок, дуже таким тоненьким сірого кольору шрифтом, хочу сказати, що дійсно буває так, що пара проходить кризу — і розлучається. І це не те щоб ОК, розлучення — це у кожнім разі важко, втім, це теж результат.
Тобто, «нам було важко, але ми залишились разом» — це не маркер успіху. А «нам було важко, втім ми не знищили одне одного, дізналися про себе щось нове і вирішили розійтися» — не маркер програшу. Адже криза робить із парами різне: когось робить ще ближчими, для когось по суті нічого не міняє, а комусь демонструє щось, чого вони до кризи не помічали.
Правова інформація. Ця стаття має винятково інформаційний характер і не замінює професійної психологічної консультації. NV не несе відповідальності за будь-які рішення, ухвалені читачем на основі матеріалів сайту.
Текст публікується з дозволу авторки