Місяць вдалого читання. 12 книжок, від яких було неможливо відірватися

Місяць дуже вдалого читання і книг, від яких неможливо було відірватися. Чи не кожна книга — як цукерочка!

До безпечних берегів, Воллес Стеґнер, видавництво Лабораторія

8 з 10

Історія про дорослу дружбу довжиною у ціле життя. Ця дружба неідеальна, з довгими паузами, з несказаними словами, зі спогляданням друзів у моменти їхньої слабкості, люті, закоханості, а часом і неадекватності. Дружба, в якій не завжди панує паритет між «віддавати» і «брати». Дружба, яка здатна протривати до останніх днів (власне, з цього роман починається і цим закінчується). Цей роман-спогад — розповідь про дві родини, яким вдалося не тільки зберегти дружбу, а й передати її у спадок дітям.

Сімейна пара, багатії з купою родичів, зв’язків і перспектив, заприязнюється з колегою, біднім університетським викладачем, який мріє про письменницьку кар'єру, та його на той момент вагітною дружиною. Їхня дружба — суцільні яскраві контрасти, крізь які проглядає психологія стосунків в обох шлюбах, а ще це історія про відповідальність та віру у власний успіх.

Але мене постійно бентежила відверто зверхня манера оповідача, який щосили намагався довести читачеві, що його вибір, його шлях, його історія були правильнішими, що він кращий за своїх друзів (от тільки от без їхньої підтримки він би не мав жодного ресурсу, можливостей і сил досягти бодай чогось). Загалом оповідач видається максимально егоїстичною особою, яка кожен момент життя намагається перетворити на «момент про себе» — починаючи зі сцени пологів, коли дружина ледь не помирає, але про це рівно два речення, а далі на кілька сторінок детальний опис того, як почувався герой, як йому було погано, як він ледь не зомлів у лікарні. Не про дружину пише, яка помирає на операційному столі, не про доньку, якій акушер зламав руку, а про себе нещасного. І таких моментів у книзі задосить, не кажучи вже про геть зневажливі описи дружини, її тіла, її вигляду під час вагітності та й після (ще й похваляється, як цілунки чужих жінок розпалювали його, а він таки не зрадив свою опухлу дружину, яка того ж вечора почала народжувати).

Кишеньковий довідник з патріархату, Майя Оппенгайм, Видавництво Старого Лева

9 з 10

Книжка, яку боляче читати. Що ж, нічого нового про планетарне жіноцтво і те, як патріархат перекручує собі на користь геть усе — від зовнішності жінок до їхніх репродуктивних прав і свобод, ви, можливо, і не дізнаєтеся, але лють, яка народжується в процесі читання, спонукатиме бодай зрозуміти, чому фемінізм потрібен і чоловікам, і жінкам.

В книзі 22 невеличкі розділи, статистичні зведення і короткий виклад суті проблем: менструальної бідності, невидимої менопаузи, сексуальних домагань і переслідувань в інтернеті тощо. Після кожного розділу авторка дає короткий історичний екскурс в суть питання і намагається збалансувати дуже невтішну статистику з усіх питань розділом «здобутків». Тільки от перелік здобутків або зовсім коротенький, або взагалі відсутній. Не скажу, що погоджуюсь з авторкою в усьому, а її реверанси в дусі «не всі чоловіки!» місцями дратують, але книга вкотре нагадує: «відкат» поступу в жіночих правах стається миттєво, бо світ досі не готовий чути жінок і стати для них безпечним місцем.

Плем’я козаків. Як формувалися і змінювалися чоловічі спільноти, Павло Салига, видавництво Наш Формат

10 з 10

Захопливий, цікавий і небанальний антропологічний погляд на походження українського козацтва, парубочі громади, ритуали ініціації, які сьогодні ми вже навіть не розуміємо, а колись вони були частиною обряду з глибоким і визначальним смислом. Найцікавіше в книзі те, як автор пропонує розшифровувати й декодувати древні українські тексти, казки, пісні, легенди — виявляється, навіть найзнайоміші з них можуть ховати за нашаруванням казковості та літературності потаємні чи сакральні знання, дуже важливі для розуміння історії. Книга перевернула моє уявлення про картини з зображенням козака Мамая, які, виявляється, треба ще вміти побачити, прочитати, зрозуміти — це ж ціла космогонія, зашита в такий упізнаваний мотив! Мені дуже сподобалося, як автор поєднав локальну українську історію з планетарними глобально-історичними наративами — якщо ви шукаєте, як налаштувати оптику і перестати сприймати українську історію окремо від світової, почніть з цієї розвідки Салиги.

Болотяна дружина, Кей Хроністер, видавництво Потяг

10 з 10

Неймовірна книга з поліфонічним трактуванням всього, що відбувається на її сторінках. Горор, в якому читачеві пропонується або піти стежкою здорового глузду, або ж поринути у тотальне колективне безумство родини, яка повірила у свою обраність, унікальність і давній пакт з болотом, що, як заповідають старовинні книги, дає чоловікам цього роду дружин, а дружини дають дітей, але перш ніж отримати дружину, треба довести до кінця ритуал поховання патріарха сім'ї. Моторошний дім на болотах, відрізаний від людей, діти, які ростуть, відірвані від соціуму, світу і навіть медичних послуг, батько, який напучує сина, спокушаючи на братовбивство, — дуже багатошарова теософська готика про брехню, злочини (від інцесту до вбивства), життя між «болотом» і «людським болотом». Ця книга — омаж і переосмислення моєї улюбленої книги Ширлі Джексон Ми завжди жили в замку, з тим самим відчуття безвиході, занепаду, безпросвітності та зануреності у власний вигаданий світ. І тут питання до читача: це історія про злочини й безум чи про втечу? А головне, чи врятувався тут хоч хтось?

Кити на частоті 52 герци, Соноко Мачіда, видавництво ArtBooks

10 з 10

Книга про розірване коло родинного насильства та страшну стигматизацію матерів-одиначок. Кіко — новенька в селищі. Живе сама в успадкованому від бабусі домі. Не шукає знайомства із сусідами, не хоче нічиєї компанії. Місцеві пенсіонери — а вони ще пам’ятають її бабусю-гейшу — аж клекотять від цікавості й роздратування: як це — живе сама, як це — ніде не працює? А звідки гроші? Може, вона повія? Яблуко від яблуньки?! Ой, сором! Який ганебний приклад для місцевих дітей! Ці розмови за спиною дошкуляють Кіко, але не аж так сильно, як рана в животі, яка все ніяк не загоїться. Звідки ця рана? Чому Кіко тут сама — без рідних, без друзів, і, вочевидь, без роботи? Що ж, у Кіко теж є питання. Хто ця замурзана дитина, яка раз у раз вигулькує поруч, а один раз навіть рятує її? Чому дитина ховає синці? Хто її рідні? Кіко, яка має свої моторошні таємниці, не діймає дитину розпитуванням, але все ж намагається допомогти, а зрештою допомагає далеко не одній людині. Книга про те, що минулі помилки виправити неможливо, особливо, якщо хтось помирає через тебе, але можна докласти трошки зусиль і врятувати когось, хто, як і ти, чує співи китів на частоті 52 герци. Це така красива, сумна історія, яка залишає вас на останніх сторінках із серцем, сповненим надії.

Уроки грецької, Хан Ґан, видавництво Vivat

10 з 10

Історія про чоловіка, який закохався у привида. Суть цієї книги не в лінійному сюжеті - він уривчастий, хаотичний, складається зі спогадів, мозаїчної фрагментарної дійсності, тиші та темряви. А в тому — про що ця книга для вас особисто. Бо на поверхні - сумні історії самотніх людей. Він — учитель давньогрецької, який поступово втрачає зір, але поки ще здатний вільно маневрувати простором свої кімнати та академічного кампусу, де він читає лекції маленькій групі слухачів. Вона — колишня поетка, і трагічні та травматичні події з її минулого відлунюють в її дорослих стосунках, які завершуються розлученням, розривом і втратою прав на дитину, від чого в неї дослівно відбирає мову. Читач так і не дізнається, що саме так сильно травмувало її в дитинстві. Але особисто у мене наприкінці читання склалося стійке враження, що десь по дорозі сюжету жінка помирає (в буквальному сенсі) і перетворюється на привида. І я не знайшла на сторінках жодного слова, яке спростувало б мою думку. І від цього кохання сліпого викладача, який раз у раз згадує жінок, яких любив, жінок, які його любили, а тепер знаходить розраду в присутності ледь окресленої тіні, стає і моторошно, і щемко. Привиди не говорять. Тіні мовчать. Єдине, що залишається, — дотик. Книга неймовірної краси та глибини.

Ліззі Карбон та клуб невдах, Маріо Феслер, видавництво Ранок

10 із 10

Випадкова покупка «під настрій» двотомної історії Ліззі забезпечила цілий тиждень читацького задоволення. Я весь час кажу: так, як вміють писати підліткову літературу німці, не вміє ніхто. Ці історії такі справжні, такі багатопланові, і від них неможливо відірватися. Отже, Ліззі, молодша дитина в сім'ї лікаря і асистентки адвоката. В неї є старший брат Макс — великий розумака, загальний улюбленець, красунчик — ну, все як належить крутому старшому брату, який з презирством ставиться до повнявої молодшої сестри, яка в школі пасе задніх і заледве має одну подругу, яку потім ще й втрачає. Ліззі - типова шкільна невдаха. З тих, кого на шкільній вечірці просять залишитися і вимити посуд. І ось, коли школа організовує конкурс шкільних проєктів, Ліззі несподівано розуміє: в кожній шкільній команді є «зірки», а є «лузери», і вона — лузерка, її подруга — лузерка, так само як інші непопулярні школярі, як от Том, Карстен, товстунка Віккі. І Ліззі бунтує проти такої несправедливості. Після чого директор школи пропонує їй зібрати свою команду, із тих, хто, на її думку, є аутсайдерами, і зробити свій проєкт. Книга смішна, дотепна, дитяча і доросла водночас, в ній стільки всього важливого — і про дорослішання, і про батьків, і про стосунки, і про несправедливість. А головне, у ній нема «успішного успіху» хороших героїв і «ганебного покарання» поганих — усе тут дуже по-справжньому, як у житті. До речі, я вже прочитала і другий том, а він іще крутіший, ніж перша частина. Але про нього розкажу у травні.

Клара і Сонце, Кадзуо Ішіґуро, Видавництво Старого Лева

100 з 10

Така собі філософська Історія іграшок для сучасних дітей. Клара — робот-подруга. Таких роботів-помічників своїм дітям можуть дозволити тільки багаті батьки. Але це не примха, бо всі діти в цьому світі навчаються дистанційно, майже не мають соціалізації, тож такі роботи дуже навіть рекомендовані для підтримки навичок комунікації. Джозі після розлучення батьків живе із матір'ю та кухаркою, яка приглядає за нею. Бо Джозі - хвора. Схожа недуга вже забрала її сестру, і хоч її мати спочатку не збиралася купувати доньці робота, та зрештою приводить доньку в магазин. Джозі обирає Клару. Клара щаслива. Вона дуже спостережлива і максимально емпатична, як на машину, вона навіть бачить те, чого не може знати — як от долю своєї подруги із крамниці роботів, якій не так пощастило з дитиною, як Кларі. Це історія про дружбу, про віру, про ШІ, про майбутнє, яке вже відбувається тут і зараз. Втім, роботи не дорослішають разом зі своїми дітьми, тож у книзі є і хороший, і сумний фінал. Якщо ви іще не читали Ішіґуро — раджу почати знайомство з ним саме з цієї книги, а не із ретроспективного задушливого Залишку дня.

Марина, Карлос Руїс Сафон, видавництво КСД

100 з 10

Відкрила для себе Сафона тепер, коли його книги українською майже всі розпродані, і все, що можна відшукати, — це розрізнені частини різних циклів. Але Марина — це окрема історія, яка ще є в книгарнях, і я вам дуже раджу — не йдіть, а біжіть по неї. Особливо, якщо ви встигли надихнутися новою екранізацією Франкенштейна. Про те, що це переосмислення класичної історії Мері Шеллі, я почала здогадуватися, коли в романі вигулькнув персонаж із прізвищем Шеллі, — і це найкраща інтерпретація роману Шеллі, що я читала. Це крутий пригодницький містичний вінтажний детектив (от одразу ловиш вайб 90-х — саме так тоді писали: насичено, густо, лінійно). Хлопець на ім'я Оскар, який вчиться в інтернаті, у вільний час, втікаючи зі школи, блукає вулицями старої Барселони, де розкішні давні маєтки та садиби поволі руйнуються, але ще зберігають свої оздоби й таємниці. Пролізши потай до чужого саду, Оскар раптом відчуває, що він тут не сам — в маєтку хтось є. Хлопець чує прекрасну музику, пробирається всередину, починає роздивлятися довкруж, бере до рук золотого годинника, аж тут знову розуміє, що він тут не сам. Оскар дає драла й тільки на вулиці помічає, що золотого годинника забрав із собою. Книга така насичена подіями, що від неї неможливо відірватися. І, звісно, в кінці на вас чекає розбите серце — ваше.

Коханий. Техас, Гудрун Ева Мінервудоттір, видавництво Видавництво

1000 з 10

Я не знаю, чому я так довго ходила повз цю серію. Ледь не вкрала у самої себе неймовірні враження від сучасної ісландської літератури. Ця книга — така велика клаптикова ковдра коротких особистих історій різних жінок: хтось із них в парі, хтось має дитину, хтось закохується, розкохується, тужить за нездійсненним, навіює собі якесь кохання, якого нема… Книга про насильство, книга про аб’юз, книга про нездійсненне, про життя і, авжеж, про смерть і втрати. Клаптики сповідей зшиті на нитку життя — і узор з мотивів замикається на останньому квадратику, де ми зустрічаємо тих, кого ледь побіжно згадували в історіях, і тих, хто був її головними героями. Цикл завершується. Моя найулюбленіша історія — про жінку, яка вже заледве може ходити, має смертельну хворобу, що стрімко добігає логічного кінця, але все одно закохується в приятеля і дозволяє собі бути, любити, кохатися, веселитися, дружити й навіть трошки соромитися. Це дуже хороша і дуже справжня книга.

Свиняча Голова, Берґтора Снайбйорнсдоттір, видавництво Видавництво

1000 з 10

Синонім цієї книги — серце, розбите із першої сторінки. Свиняча Голова народився скаліченим, мати пологами ледь не померла. Його родина мешкала на острові — самі одні, батько взимку йшов у навігацію на материк, щоб заробити грошей, матір опікувалася дітьми. Діти — дикі, холодні, свавільні й суворі звірятка, які появу кожної нової дитини в родині розглядали як зайвого і непотрібного прибульця. З шести років хлопці в сім'ї починають ходити з батьком-рибалкою в море. Але Свиняча Голова ніколи не стане ані моряком, ані рибалкою. Він завжди буде при матері. Але матір не буде із ним вічно. Уже підстаркуватим парубком Свиняча Голова знаходить через шлюбну агенцію собі жінку — китаянку, яка привозить до Ісландії із собою маленького сина — чутливого, хворобливого, вразливого, істеричного хлопчика. Вона не хоче шлюбу із цим потворним калікою, але бачить для себе мету: майбутнє сина, який до того нидів у нетрях із бабою і дідом, а тут в Ісландії може стати лікарем, може досягти всього. Втім, вже з перших сторінок книги знаємо: хлопець, який в Ісландії отримує ім'я вітчима (а той його отримав від померлого в морі брата, якого він навіть не знав) доживає віку в шпиталі, де його в день народження навідує дев’яносторічний Свиняча Голова. Книга хаотично мандрує часом, від оповідача до оповідача, в ній стільки криги й самотності, льоду і болю, що просто дивовижно, як вона помістилася усього на якісь 200 сторінок.

Я, яка ніколи не знала чоловіків, Жаклін Арпман, видавництво КСД

10000 з 10

Яким буде кінець світу за участі чоловіків, прекрасно описав Кормак Маккарті у Дорозі. Яким буде постапокаліпсис, якщо виживе групка жінок, написала Жаклін Арпман. Між іншим, ця книга, яка вийшла друком ще у 1995 році, не мала тоді аж такого успіху — бо надто випередила свій час. Зате зараз це абсолютний хіт книжкових добірок і продажів. І дуже заслужено. Книга, яка лишає по собі оніміння, мовчання і більше питань, ніж відповідей.

Читайте також:

Ольга Карі

Яскраві, страшні, несподівані та правдиві. Шість цікавих книжок

Отже, група із 40 жінок живуть разом у підземному бункері. Вони — невільниці. Їх охороняють, забороняють торкатися одна одної, їм не можна говорити з охоронцями, їм не дають ножів і гострих предметів, але їх годують. Що передувало бункеру — ніхто з бранок не може згадати.

Жінки мають дуже туманні розпливчасті спогади про життя «до» — щось проривається у свідомості про війну, про вибух. Окрім однієї, наймолодшої, яка потрапила в бункер дитиною, і жодного «до» в неї нема — як нема імені, як нема менструальної крові. Нема спогадів, нема в голові жодного конструкта про соціум. Що дуже відрізняє її від решти жінок і відокремлює від них. Раптом лунає сирена. Охоронці квапливо залишають бункер, але волею долі один із них не забирає ключа, встромленого у замок клітки із жінками. І жінки виходять назовні із бункера. Книга, в якій не відбувається майже нічого, або одне й те саме, тримає в такій напрузі, немов через неї біжить електричний струм. А головне, весь час думаєш про те, якою кардинально, глобально іншою була б історія цих жінок, якби вижив бодай один чоловік.

Текст опубліковано з дозволу авторки

Оригінал

Усі Блоги NV