Деякі просто неймовірні. 11 нещодавно прочитаних книжок, про які хочу розказати
Читайте NV у Google
Ольга Карі: «Книги, з якими я завершувала 2025 рік» (Фото: надано авторкою)
Одна з них стала книгою року ВВС
Грудень був, здається, сто років тому, але все одно хочу розказати про книжки, з якими я завершувала 2025 рік — деякі з них просто неймовірні.
Шепіт за дверима, Т. Дж. Клюн, видавництво Bookchef
8 з 10
Це хороша книга, і була б ще краща, якби автор не втулив до сюжету все й одразу й не почав переобтяжувати історію геть зайвими й непотрібними бічними лініями, які своєю передбачуваністю та банальністю зруйнували унікальну напругу між героями. Це мала б лишатися історія про «двох», але автор накидав банальщини, тому розповідь про логічне, поступове перетворення егоїстичного покидька, який після смерті опиняється в дивовижному просторі «чайної-між-світами», на особу, здатну до співчуття й любові, виписалась на рожеві шмарклі. В книзі багато класних ідей про шлях «після», місцями вона вибухово смішна, добра та натхненна, така, що може допомогти проживати важкі моменти втрати й горя, але це точно той випадок, коли «що занадто, то не здраво». Поки що Дім у Волошковому морі Клюна мені подобається набагато більше.
Добродій з Перу, Андре Асіман, видавництво Жорж
8 з 10
Книга про смерть і нескінченність, сплетіння доль і бажань. Невеличка повість про друзів, яких несправність яхти затримує на узбережжі, і які вимушено оселяються в готелі, де знайомляться з дивним відлюдькуватим стариганом, який починає розповідати про кожного з них химерні, але правдиві речі. Сюжет повісті трошки примітивний і передбачуваний, їй бракує багатошаровості справжньої містики: добродій невідступно домагається уваги однієї дівчини з компанії, а потім ошелешує тим, що розповідає їй про їхню любов в її попередньому житті. Цій історії пасувало б бути романом, бо мала кількість сторінок пришвидшує плинність оповіді, все стається надто стрімко і трохи фальшиво. Тож як літературний текст книга слабенька, а от як історія, що спонукає до роздумів, — блискуча. Книга, про яку хочеться обов’язково з кимось поговорити.
Інструкція до запасного серця, Тамсин Мюррей, видавництво ArtBooks
9 з 10
Хороша і важлива підліткова історія про невиліковні хвороби, проживання горя та любов. Головний герой має хворе серце й мізерні шанси на пересадку нового органу. Фактично він живе у лікарні, де має подругу, дівчину з тяжкою формою онкології. Втім, це не заважає друзям сподіватися на життя за межами клініки — вони навіть складають план, чим займуться, коли одужають. Аж раптом стається диво, яке для іншої родини було непоправним горем: прикро гине одноліток головного героя, і його батьки дають згоду на донорство органів. Отак головний герой отримує нове серце і шанс на життя, про яке вони так довго мріяли з подругою. Операція проходить успішно, підліток повертається до життя, але дивна річ: все ніяк не може в нього «вписатися», бо йому не дає спокою думка про те, ким був його донор. І попри всі застереження кураторів, він береться до пошуків, які насправді змінять не лише його життя. Справжня, щира, сумна і хороша книга.
Покора, Щепан Твардох, видавництво Фабула
9 з 10
Ох, і довго ж я її читала — пів року ніяк не могла здолати цю книгу. Твардох — один із моїх улюблених сучасних письменників, і я не можу сказати, що Покора мені не сподобалась, навпаки. Але дорівнятися до Холоду і близько не змогла. Для мене події книги дуже далеко на часовій вісі, хай навіть Перша світова війна в Покорі дуже сильно суголосна із війною сьогоднішньою. Розумом я усвідомлюю, що це епохальна історія, багатошарова, барвиста, але не здатна зануритися в потаємні води цієї оповіді - бракує знань про Першу світову, бракує розуміння історії Сілезії. Книга про хаос повоєння. Книга про абсолютний шалений безлад, що вирує на зламі історичних епох. Книга про те, що твої «початкові умови», з якими ти народився і виходиш у світ, наперед визначають твій фінал, жодних див не станеться. Книга про дурня. Книга про невиправного романтика. Книга про «маленьку людину, яка хотіла маленького земного щастя», а потім виявила, що насправді не того хотіла, а тут ще й доставили рахунки за оце «маленьке щастя», які життя виставило і зажадало виплат.
25 Різдвяних історій, антологія, Видавництво Старого Лева
10 з 10
Я обожнюю адвент-календарі, але ніколи не маю терплячки відкривати їх по одному віконечку. Те саме і з книгою-адвентом. Я мала читати по одній оповіді протягом грудня, і завершити читати на Різдво, а впоралась за півтора тижня, що, в принципі, не погано, бо солодкі адвенти у мене тримаються не довше двох днів. Смішні, сумні (переважна більшість), різнобарвні, яскраві, припорошені снігом, з надією, з відчаєм, зі сподіваннями, з вірою і зневірою. Казала про це на презентації книги, напишу і тут — оці різдвяні збірки, які виходять в часи війни, як на мене, безцінні, бо кожен письменник і письменниця карбують саму епоху в цих коротеньких оповіданнях. Я вважаю, буде дуже цікаво років через 10−15 подосліджувати наш час саме з погляду цих підсумовуючих різдвяних збірок, бо вони насправді не про Різдво, не про свято, вони про нас, про людей, які проживали ці буремні історичні часи та давали раду із темрявою, яка заступала святкові дні.
Полічи зорі, Лоїс Лоурі, видавництво Крапки
10 з 10
Книга про те, як мало ми знаємо про Другу світову війну і про унікальні досвіди спротиву різних народів. На книзі Полічи зорі, яка заснована на реальних спогадах очевидців, виростали цілі покоління дітей нордичних країн.
Данія в часи нацистської окупації, звичайна родина, звичайні сусіди, надзвичайна мужність і винахідливість людей, готових рятувати інших навіть ціною власного життя. Родина Йогансенів допомагає родині сусідів-євреїв врятуватися від арешту, але дорогою вони гублять кошик з важливим артефактом, який має захистити їх на човні від обшуків — в кошику була хустинка, просякнута спеціальною рідиною, яка збиває з нюху псів, які обшукують порти в пошуку євреїв (це не вигадка, таку рідину справді розробили данські хіміки і користувалися нею саме з такою метою). Маленька Аннемарі має час лише до світанку, щоб віднести кошик із хустинкою до човна з утікачами, і вона наважується на надзвичайно небезпечну подорож.
Острів, Жанна Слоньовська, Видавництво Старого Лева
10 з 10
Символічна й прекрасна історія про письменництво. Одна із тих, де ми маємо ненадійного свідка і вислуховуємо тільки його версію подій, а отже простір для інтерпретації просто нескінченний. Один польський письменник відправляється на письменницьку резиденцію на острові, якою керує його знайома — жінка старша за нього, яка дуже добре тямить в його творчості. Спочатку він трошки іронізує над її увагою до себе, відчуваючи, що вона має до нього певний сентимент, але несподівано для себе сам закохується в неї. Їхні стосунки абсолютно платонічні, але його почуття настільки потужні, що він починає писати до неї сповідь (роман)-у-листах, де не виливає жодних сердечних зізнань, а просто описує своє життя. Химерне кохання, химерні почуття, але чомусь настільки правдиві, що оголюють всю сутність його невдалого шлюбу, в якому народилась дитина, в якому дружина-стюардеса ревнує не так до уявної суперниці, як до творчості, до письма. І це дуже поверхневий шар історії, бо під ним знаходимо здогад головного героя, що він і сам не впевнений, чи існує та жінка з резиденції насправді, чи цей острів, де він належить собі та своєму натхненню, і є тією «жінкою», а ще символом свободи творити, писати, віддаватися письму, замість того, щоб борюкатися в жахливому задушливому шлюбі, де ти цінний, поки «нормальний», а в моменти кризи твоє письмо стає приводом зневаги й докорів. Дуже письменницька історія! Щиро раджу.
Але майте на увазі, книгу видавали ще до повномасштабного вторгнення, тому око місцями сіпається від зачудування деяких героїв російськими письменниками, втішає тільки те, що мова йде переважно про дуже другорядних персонажів. Книга мені відгукнулася ще й тим, що сам головний герой постійно згадує серед улюблених читанок і мої улюблені книги.
Зима в Стокгольмі, Аґнета Плеєль, Видавництво 21
10 з 10
Ще одна книга про письменників. Якщо дуже коротко: історія про жінку-письменницю у вигляді коротких нотаток про те, як вона нарешті припинила дозволяти сідати собі на карк. Романтична, але повільна історія кохання без обіцянок і надій на наступне побачення, але те, що мало залишитися в спогадах як одна ніч пристрасті, обертається надією на кохання. Це часи югославської війни. Чоловік, журналіст і письменник, серб, якщо не помиляюся, з яким головна героїня переспала, скажімо так, випадково, приїжджає до Стокгольму на резиденцію. Знаходить її, і починається бурхливий роман. І сторінка за сторінкою, спогад за спогадом, історія за історією з цієї «закоханості» потроху обтрушується позлітка, аж поки реальність не дає героїні ляпаса, щоб та нарешті отямилася. І зрозуміла, що її батько був зрадливим покидьком, що її чоловік був тотальним ред-флегом ще за часів її вагітності, що її новий коханець — брехливий нікчема. Отаке життя. Класна книга. Шкода, що героїня так багато часу змарнувала на негідників, яким завжди знаходила виправдання. А не треба було.
На цій Землі прекрасні ми лиш мить, Оушен Вуонг, видавництво ArtBooks
10 з 10
Автобіографічна історія від першої особи, де гучними голосами книги стають голоси тих, хто досі не мав змоги говорити про себе. Голоси травмованих в'єтнамською війною і біженством, домашнім насильством і німотою — бо чужа мова лишається чужою на чужині. Великою мірою, це теж історія про травму «третього покоління», бо головний герой, хлопчик на ім'я Цуцик, розповідаючи історію своєї родини: бабусі, мами, її сестри, діда-не-діда, ледве присутнього жорстокого батька, несе цю травму пережитих жінками жахіть усе своє життя. І те, що він гей, лягає додатковим тягарем на його плечі. Історія в дусі Скляного замку та Освіченої, бо єдиним порятунком для Цуцика стає освіта. Спочатку знання мов дає можливість йому стати місточком комунікації між матір'ю та американським світом, а потім — його особистим трампліном із нетрів, наркотичного божевілля і домашнього аб’юзу в середовище, де він може стати письменником і зафіксувати свою історію-зізнання, присвятивши її матері, хоча і знає, що вона ніколи не прочитає цих слів. Це дебютний роман автора, але, як на мене, якщо це не висока полиця, то що тоді вона?
Культурна колонізація, Радомир Мокрик, видавництво Локальна історія
100 з 10
Книга, після якої я пішла в книгарню і повернулася звідти із цілим стосом книг Лариси Масенко про мову тоталітаризму та нарешті вхопила Мову-меч Євгенії Кузнєцової. Культурна колонізація — це детальна розповідь про те, як радянська тоталітарна система нав’язувала комплекс меншовартості, перетворювала українську культуру на «шаровари-вареники-гопак», як фальшувала історію всіма цими «возз'єднаннями народів» та найголовніше, як інерційний рух деструкції та до сьогодні плодить зомбованих «какая-разніц».
Мій прапор запісяв котик, Лєна Лягушонкова, видавництво Урбіно
100 з 10
Не можу збагнути, чому в цієї прекрасної книги так багато поганих відгуків! Я маю особисті приводи закохатися в цей твір — як авторка спогадів про 90-ті Компот із патисонів я побачила в Котику неймовірну кількість збігів наших з авторкою досвідів — так, так, і про ляльку Барбі тут теж є. Так, отакими дев’яності теж були, і насправді переважно такими вони й були, як у Котику, отакими були стосунки між дітьми й батьками, дітьми та вулицею, отак ми дорослішали, отакі вибори ставали перед нами. Кому боляче читати, заспокоюйте себе тим, що це не автобіографія, а неймовірного рівня автофікшн, шматок епохи, вирваний із непам’яті й темного мороку «я не хочу більше про це згадувати».
Я уже кілька разів докупала примірники Котика і дарувала друзям, бо не могла тримати в собі радість від того, що така книга є в українському книжковому просторі. Співчуваю тим, кому болить її читати, не розумію тих, хто відверто хейтить. Але так, книга резонансна. І на мою думку, цим і прекрасна. Так само сподобається тим, хто був у захваті від Освіченої та Скляного замку, ну, і згаданої вище На цій Землі прекрасні ми лиш мить. Книгу року ВВС Лягушонковій дали цілком заслужено.
Текст публікується з дозволу авторки