Від банальних до блискучих. Багато хороших книжок і дві, які не раджу

Сил вже нема терпіти ці пекельні борошна, давайте я вам про книжки розкажу. Це шалене не в найкращому сенсі літо майже не лишало часу на улюблене заняття — читання. Тому об'єднала прочитане за два місяці, щоб вийшов солідний стосик. Дуже багато хороших книжок, але є і дві, які потрапили в абсолютний антирейтинг прочитаного за рік.

Every day I read, Hwang Bo-Reum, видавництво Bloomsbury Publishing Plc

0 з 10

Авторка уже має один український переклад своєї книги — навесні у видавництві Книголав вийшла її Ласкаво просимо до книгарні Хюнам-тон, абсолютно безсюжетна, але мила історія про маленьку сеульську незалежну книгарню. Вона мені сподобалася: був якийсь шарм в цій безсюжетності й спокійному плину розповіді. Тож на Every day I read — дебютну книгу авторки — я покладала великі сподівання: це такий щорічник на 52 есеї, думки авторки про читання, книги, людей, які читають. А насправді це майже двісті сторінок пустопорожньої маячні людини, якій читання не дало нічого: книжка банальна, наївна, без жодної оригінальної думки, ще й із цитатами толстоєвських чи не на кожній сторінці. Можливо, це чтиво сподобається комусь, хто після закінчення школи в руки не брав жодної книги, і тепер шукає шляхів, як повернутися до читання (берете книгу — і читаєте, ось і все, не дякуйте). Єдиний плюс книги — красива обкладинка. Що ж, за «картинку» я заплатила свою ціну грошима і часом, тож зекономлю їх вам. Сподіваюсь, на цю базгранину українські видавництва не витрачатимуть гроші, купуючи права на переклад.

Емпусіон, Ольга Токарчук, видавництво Темпора

2 з 10

Цю книжку Токарчук я хотіла прочитати найбільше, рік шукала її по книгарнях, лише для того, щоб ледве стримуватися на останніх сторінках, аби не пожбурити у вікно. Я не кажу, що кожна книга нобеліата чи нобеліатки має бути діамантом в короні світової літератури, але таку халтуру навіщо ж робити?! Я геть не очікувала від Токарчук таких провальних дірок у логіці сюжету, такої банальщини в діалогах і такої недолугості в побудові детективної лінії.

Отже, головний герой історії, Мечислав, хворий на сухоти і глибоко травмований з дитинства щодо власної тілесності та зі ще глибшою травмою стосунків із батьком, їде у санаторій, де заселяється в чоловічий пансіонат, бо в головному корпусі нема місць. І опиняється у «вишуканому», хоч і досить різношерстому товаристві співмешканців, які ведуть мізогінні теревені, пересипаючи їх мудрагельствами з фізики та квантової механіки (діалоги побудовані жахливо, хай би як ви себе намагалися переконати, що то авторський задум і «так треба»). А наступного дня у пансіонаті знаходять труп жінки. І тут Токарчук починає ніби гратися в жахи, але заграється настільки, що остаточно плутається в логіці ритуалу, від чого зрештою весь сюжет розсипається і тоне в болоті, тягнучи за собою на дно всіх персонажів і ті рідкісні сюжетні блискітки, що осяяли цей нудний текст. От і думаю, чи то просто Токарчук не моя авторка, чи то саме ця книга була надто невдала для знайомства?

Поткін і Стабс. Книга 2. Привиди міста Пеліґан, Софі Грін, видавництво РМ

7 з 10

Я вже збилася з ліку, скільки чудових книжкових серій наші видавництва започаткували й не довели до кінця, покинувши на першій чи навіть другій книзі. Поткін і Стаббс — одна з них. Два томи видали і згорнули проєкт, а чим закінчиться історія — то читачам, мабуть, знати не треба. Це продовження дитячої макабричної, дуже похмурої дистопії про місто, владу в якому захопили не просто злочинці, а ще й навіжені вчені, здатні заради влади на будь-яку підступність, в тому числі на дуже чорну магію. Ліл і Недлі — дуже нетипова парочка підлітків, які беруться рятувати місто. Недлі — привид, якого може бачити тільки Ліл. В цьому і його сила, і найбільший клопіт. Дітям береться допомагати відставний детектив, який, схоже, закоханий у матір Ліл, і то дуже давно. Моторошна майстерня ляльок, де оживають найбільші страхи, дивна епідемія, яка косить мешканців Голки, місцевої тюрми, зниклі з вулиць люди, таємничі інформатори, родинні секрети, і все це обривається на найцікавішому місці, коли головний злочинець знову вислизає з рук, щойно до нього підібралися майже упритул. Не знаю, чи буду шукати третій том хоча б англійською, але хотілося б знати, чи не прокинеться, бува, совість у РМ, і чи не доведуть вони цю історію до логічного кінця третього тому.

Полюбовниця Вітґенштайна, Девід Марксон, видавництво Темпора

7 з 10

Дуже велика спокуса написати, що я в шаленому захваті від книги й що я таки здолала цей важкуватий постмодерністський текст, і взагалі це книга з «високої полиці», і ось яка я розумака, що осягла її глибину. Але це була б брехня. Ну, почнемо з того, що навіть як на 1988 рік в книзі забагато згадок російських літераторів (без перебільшення, через сторінку то толстой, то достоєвський, то цвєтаєва, то ахматова) — зараз це взагалі нестерпно читати. По-друге, у мене є великі упередження щодо чоловічого погляду на жіночу самотність і жінку-в-постапокаліпсисі. Це щоденник жінки, яка колись пережила страшну втрату, а потім та втрата помножилася на усвідомлення того, що вона — остання людина на планеті. Є рослини, є чистісінька вода, нема тварин, нема атмосферних катаклізмів, і є поступове занурення в безум, але нема глядачів, які спостерігали б цей зсув свідомості, то, мабуть, і безуму нема? Це дуже інтелектуальний експеримент, суп із філософії та історії мистецтва, осмислення смерті та постмайбутнього. Куди поділися всі люди? Чому зникли тварини? Як спромоглася вижити головна героїня? В кінці книги автор розсипає уламки реальності, з яких постає питання, а чи був взагалі апокаліпсис і наскільки буквально головна героїня була останньою людиною на землі. Книжка про самотність. Скоріше за все, я ще не надто зріла, щоб глибше зрозуміти цю книгу. Таке теж буває. Навіть післямова в кінці не дуже допомогла. Але перечитувати не планую.

Нічний садівник, Джонатан Окс'є, видавництво Nebo BookLab Publishing

10 з 10

Дуже давно хотіла цю книгу і нарешті вона в мене. Автор майже десять років працював над нею, вивчаючи і епоху, яку описував, і умови життя в Англії та Ірландії, і казки та місцеві легенди. В результаті вийшла дуже захоплива історія про казкарок, ціну див та правду, яка може завдавати нестерпного болю. Брат і сестра в часи голоду, що охопив Ірландію, тікають до Англії. Втім, пошуки роботи не приносять успіху, тож щоб вижити навіть доводиться трохи красти. Нарешті, здавалося, удача їм посміхнулася: сестрі та брату пропонують роботу у віддаленому маєтку, де живе аристократична родина з двома дітьми. Втім, дорогою вони зустрічають стару жінку-казкарку, яка застерігає їх і від маєтку, і від їхніх пожильців. Але діти не мають вибору, їм нема куди вертатися, а робота обіцяла дах над головою та їжу. Проте навіть господиня маєтку спершу відмовляється пустити їх на поріг, мовляв, їм не потрібні слуги, хоча сам стан занедбаного будинку, що тулиться до велетенського стовбура дерева, неспростовно доводить: вишукана пані бреше. А от про що новим мешканцям маєтку не розповіла ані казкарка, ані господиня, так це про чорну постать, яка вештається домом і садом, навіваючи на всіх, хто живе в тому домі страшні сни і відчуття безвиході. Це чудова осіння історія з пригодами, справжніми жахами і надією. Раджу!

Зозулина земля за хмарами, Ентоні Дорр, видавництво КСД

10 з 10

Книга для тих, хто любить книги та історії, які розповідають, записують і зберігають в книгах. Це не просто переплетення минулого, теперішнього і майбутнього, а цілих п’ять сюжетних ліній, в кожній з яких максимально зберігається напруга і атмосфера епохи. Історія навіть не про книгу, а про уривок рукопису, який тримає купи всі ці сюжетні лінії від XV століття і до далекої міжгалактичної подорожі людства в пошуках нового дому. Сирота Анна, яка живе в монастирі у Константинополі напередодні облоги, Омер, якого військо султана жене на війну, Зенон, який закохується у в'єтнамському полоні без жодної надії на щасливий кінець, Сеймур, нейротиповий підліток, який втратив Друга і свій потаємний прихисток у лісі, діти, з якими старий Зенон ставить у бібліотеці маленьку виставу, куди запрошене усе місто, Констанція, яка разом із батьками та іншими родинами, мандрує у пошуках придатної до життя планети — усіх їх об'єднала ниткою часу давньогрецька притча-казка про Зозулину землю. І, зрештою, ця історія таки подарувала надію і людству, і її героям. Це неймовірно прекрасна історія, і я справді заздрю тим, хто іще її не читав!

Але КСД видало жирнючий ляп в перекладі, який перевертає всю історію догори дриґом. Спойлер: діти не загинули (в оригіналі такої фрази нема, в перекладі - є), і це важливо, бо довкола тих дітей розгортаються всі сюжетні лінії з майбутнього.

Вікторіанська психопатка, Вірджинія Фейто, видавництво Віват

10 з 10

Як на мене, просто ідеальна книга, щоб читати у вечір Гелловіну. Дуже смішна й абсолютно божевільна книга для всіх шанувальників Джейн Ейр та прози сестер Бронте (в книзі чимало непрямих відсилок на сюжет і прямих на прототипів історії про Джейн), які втомилися від романтичних, сумних, сучасних або дуже мудрих переписувань, рітелінгів та аналізів оригінального роману про гувернантку, яка шукає кращої долі. А ще це боді-горор та трошки історія про жіночу помсту. Хоча, скоріше, тут не помста, а вивернуте на спід клекотіння образ і пережитих принижень, що їх зазнавала пересічна англійська дівчинка від самого народження, яку намагалися втиснути не тільки в корсет, а й у рамки усіх можливих пристойностей, доброчесності та моралі. «Психопатка», яку тут звати Вініферд Нотті, це така собі Джейн Ейр, яка прийняла свою Пітьму і тепер мститься підлому і лицемірному священництву, зухвалим колежанкам в пансіонаті, роботодавцям, які зневажають прислугу, прислузі, яка зневажає гувернанток — це просто вир шаленства і щедрий врожай посіяних вітрів, що набубнявіли до бурі. А який багатообіцяльний початок книги: «За три місяці всі у цьому будинку будуть мертві». Мертві — не те слово!

Час давнього бога, Себастьян Баррі, Видавництво Старого Лева

10 з 10

Сумна, болюча, страшна історія, але про що вона насправді - доведеться вирішувати читачам. Про насильство, пережите в дитинстві? Брутально поламану психіку? Про помсту? Про повільне вмирання? Про самотню старість? Річ у тому, що головний герой Том Кеттл не просто ненадійний оповідач — він абсолют ненадійності: ми не можемо покладатися ані на його спогади, ані на його сни, ані на те, що із ним відбувається в реальному часі. Бо всі свої життя, всі спогади і сни, всі мрії та бажання він проживає водночас, тож немає жодної певності, з ким він веде розмови та зустрічі: з привидами минулого? З привидами людей, які пішли з його життя? З привидами чужих життів? Знаємо напевне, що життя Том доживає на самоті: дружина померла, донька померла, син помер, не лишилося нічого і нікого, тільки плетиво думок в голові старого чоловіка, який був свідком трагічних подій як в особистому житті, так і в житті Ірландії. Починається історія як звичайний детектив: до Тома, поліцейського у відставці, навідуються молоді колеги з його колишнього відділку і простять допомоги зі старою справою про священників, які ґвалтували сиріт. Том відмовляється. Потім вирішує, що варто допомогти. Але рівно в ту мить, коли читач вже налаштовується на психологічний трилер, Том починає затягувати з поїздкою, його весь час щось відволікає, він зустрічається і теревенить із сусідами, починає прибирати в домі, тож зрештою, читач починає розуміти: ніякого детективу тут не буде. А буде дещо набагато цікавіше.

Три літа, Маргарита Ліберакі, видавництво Основи

10 з 10

Я вважаю, що Основи роблять найкрасивіші книжки, де навіть суперобкладинка є частиною прекрасної візуалізації: шрифти, папір, ілюстрації, все настільки гармонійне, що навіть ціна не обурює. А ще коли під обкладинкою прекрасний текст!.. Три літа — сімейна сага про стрімке дорослішання трьох сестер, кожна з яких має і волю, і можливість обирати своє життя: одружитися і присвятити себе дітям, чоловіку, дому, шукати себе, вагатися щодо власних почуттів, лишитися самій чи податися у світ у пошуках пригод. Жінки в цій книзі сильні, затяті, вперті, щирі й щедрі, тоді як чоловіки залишаються чоловіками у своїх слабкостях, зрадливості, ненадійності. Не те щоб тут всі героїні були зразковими дружинами, та й загалом бабуся сестер колись втекла від чоловіка, народивши їхню матір і тітку, і хоча ніколи до родини не озивалася, надихала дівчат своїм життям. Книга атмосферна, з її сторінок аж віє полуденною спекою, духмяною лавандою, луками та кавою на терасі грецького заміського будинку. До речі, для мене було відкриттям, що грецькі жінки могли собі вільно розлучатися з чоловіками ще в міжвоєнні роки — незвична річ для середземноморського регіону.

Учасниця весілля, Карсон Маккалерс, видавництво Ще одну сторінку

99 з 10

Почну з того, що у мене, здається, нова улюблена письменниця. Ті надії, які не виправдала Токарчук, відродилися в цьому прекрасному та страшному творі. Книга максимально тривожна. Вона наче застиглий у часі та просторі сигнал повітряної тривоги, який вібрує на одні частоті й не зупиняється. Книга про те, як втрачається дитинство. Головна героїня, 12-річна Франкі одного нудного, задушливого, бентежного літа готується до весілля брата. Вона вірить, що ця подія змінить її долю. Вона вірить, що брат із дружиною запросять її у своє нове життя, вони помандрують світом, вона стане частиною їхнього «ми», і буде абсолютно щаслива. Це літо, коли вона проживає увесь спектр болісних підліткових емоцій. До неї приходить знання. В неї клекоче злість. Так жінка почувається перед менструацією, і мені здається, що книга саме про це. Найстрашніший момент — це коли ошалілий солдат з військової бази неподалік містечка, де живе Франкі, намагається купити мавпочку у вуличного музики. Коли до тебе доходить суть цієї сцени, то аж сироти шкірою. Але, як каже сама Френкі, цей солдат стане частиною її історії вже того ж дня.

Бібліотека судного дня. 50 книжок: без цензури про справжнє, Фредерік Беґбедер, видавництво Лабораторія

99 з 10

50 книжок, які вам треба докупити до своєї книгозбірні, якщо їх у вас ще нема. І прочитати! Блискучі короткі есеї про літературу, класні книги та про те, як мало я насправді читаю. Між першою книжкою в цій добірці (якій я поставила «0») і Бібліотекою — прірва розміром із космос. Дотепна, смішна, важлива, цікава книга про книги, яку я ще точно не раз перечитаю і мірою того, як знаходитиму згаданих в книзі авторів, поповнюватиму свою бібліотеку. Для початку купила Ів Бабіц Повільні дні, швидка компанія, Ромена Гарі Летючі змії, Оскара Вайлда De Profundis, Алена-Фурньє Великий Мольн і дістала з полиці Октава Мірбо.

Текст опубліковано з дозволу авторки

Оригінал

Усі Блоги NV