«Ти виходиш зі своєї бульбашки». Інтерв'ю з ветеранкою ЗСУ, яка відкрила власну кав’ярню
Читайте NV у Google
Ветеранка ЗСУ з Хмельницького Олена Савьолова відкрила в рідному місті кав’ярню (Фото: instagram/kolo.coffee)
Ветеранка з Хмельницького відкрила в рідному місті кав’ярню, яка стала простором спілкування для колишніх і діючих військовослужбовців та їхніх родин.
29-річна Олена Савьолова — ветеранка і підприємиця з Хмельницького. Після служби в ЗСУ відкрила в рідному місті дві кав’ярні. Одна з них стала осередком спілкування і зустрічей ветеранів, їх рідних та близьких.
NV Food поспілкувався з жінкою та дізнався про її службу в лавах ЗСУ, повернення до цивільного життя й відкриття власного бізнесу після пережитого на війні.
Коли ви вступили до лав ЗСУ і як проходила ваша служба?
Мене прийняли на службу в березні 2022 року. На той момент мені було 24 роки. У червні я вже виїхала в район виконання завдання.
Спочатку це була Харківська область, потім нас перевели в Миколаївську. Буквально через тиждень — у Херсонську, де я прослужила майже рік і вже звідти демобілізувалася.
Чим ви займалися до служби в ЗСУ і як прийняли рішення туди вступити?
До служби в мене також був бізнес, це був продаж одягу. Коли почалося повномасштабне вторгнення РФ, я почала волонтерити. Допомагала на кухні військової частини там якраз було велике розширення штату. І, власне, в березні, коли з’явилося вакантне місце, мені запропонували залишатися з ними, оскільки там я проводила більшість свого часу.
Як проходила ваша служба?
Про погане я говорити не люблю, а щодо хорошого, то я збагатилася дуже багатьма новими знайомствами. Це на 90% люди з Хмельницького з якими я, напевно, просто так би ніколи не зустрілася.
Але найважливіше для мене — я знайшла там своє кохання. Там познайомилась із чоловіком. Ми з ним почали зустрічатися, власне, і одружилися під час служби.
На якій посаді ви служили в ЗСУ?
Спочатку була кухарем. Втім, коли ми виїхали в район виконання бойового завдання, мене перевели в штаб на посаду діловода. Я займалася розслідуваннями за фактом знищення майна в ході бойових дій. Потім я стала начальником штабу, але пізніше мене знову перевели на посаду діловода.
Чи зіштовхувалися з гендерною ндискримінацію під час служби?
У мене був момент, коли я хотіла перевестися в розвідку, а мене не взяли та сказали: «Це не для тебе». Але, з іншого боку, я думаю, якби я одразу пішла в якийсь більш бойовий підрозділ, то мене б тоді одразу взяли.
А чому прийняли рішення звільнитися з лав ЗСУ?
Причиною стало те, що мій чоловік з бойовим підрозділом, почав виходити на село Кринки, лівий берег Херсонщини. І це було неймовірно важко, тому що в мене був з ним зв’язок лише по рації. Тобто фактично це 10−14 днів абсолютно без зв’язку, без нічого, і це було дуже складно та страшно, і ми прийняли рішення звільнятися обидвоє. Проте, через пів року чоловік знову пішов служити.
Як склалося ваше подальше цивільне життя?
Це було важко, тому що десь рік я нічого не робила, а перші пів року взагалі не могла сприймати це цивільне життя, де люди не розуміють, що таке війна. Багато кого це взагалі не цікавить…
Втім, часом я зрозуміла, що кожна людина сприймає щось по-своєму. Хтось просто абстрагується, у багатьох людей з’явилася тривожність і стрес на цьому фоні.
Власне, я зрозуміла, що кожен сам за себе, і так мені стало трохи легше. Після цього я пішла працювати в кав’ярню баристою.
Спочатку було важко працювати з людьми, але керівництво в мене повірило. З часом стала почуватися краще
Коли відкрили вже власний бізнес?
Ще рік тому я працювала баристою в кав’ярні, на той момент моєму чоловікові зробили операцію і йому був потрібен догляд. Я вирішила звільнятися з роботи.
Коли чоловіку стало краще, я почала думати, що мені робити далі. Тоді прийняли рішення відкрити власну справу.
А чому саме кав’ярня?
З дитинства у мене була мрія відкрити свій заклад. Я підросла і почала любити каву, кавову культуру, також отримала досвід роботи в кав’ярні. І це переросло в бажання відкрити власний заклад.
Як обирали назву ветеранської кав’ярні Коло?
Ще до відкриття кав’ярні, я вигадала назву Коло спілкування. Адже ми завжди ходимо поспілкуватися з друзями чи рідними на каву. Можемо й не пити її, а просто говорити. І це такий момент, який допомагає якось відволіктися, перезавантажитися. Так і з’явилося Коло.
Якою ви хотіли бачити свою кав’ярню ще до відкриття?
Це мав бути такий простір в якому можна буде відпочити. Наш заклад орієнтований як на ветеранів і членів їхніх сімей, так і на цивільних людей. І хотілося, щоб люди могли просто поспілкуватися в неформальній обстановці.
До нас зараз приходять переважно люди, які підтримують ветеранську спільноту, і, власне, самі ветерани з сім'ями. Напевно, 90% наших гостей — це такі люди, яких я і хотіла тут бачити.
А чи був момент, коли ви сумнівалися, що варто починати бізнес?
Завжди на початку є якісь страхи. Звісно, були певні сумніви: чи все вийде… Але коли я орендувала приміщення, поставили барну стійку, то страхи відійшли.
А хто вам допомагав відкрити кав’ярню?
Чоловік на той момент вже продовжував службу. Коли був у відпустці, то пофарбував стіни та дещо допоміг з ремонтом.
Що було найскладнішим на етапі запуску?
Знайти приміщення. Я шукала його близько трьох місяців. Воно мало бути розташоване десь у районі центру, щоб людям було зручно добиратися. У якийсь момент мені випадково трапилося оголошення і о 23 годині я пишу рієлтору: «Я перепрошую, але мені дуже це потрібно».
І він мені на наступний день передзвонює, каже: «Ви мені написали, відповідно, ви будете першою на перегляд».
Ми з ним зустрілися. Рієлтор зробив мені, як ветеранці, 50% знижки на свої послуги. А це рідко коли буває, насправді. Тому що я регулярно винаймала різні приміщення. В принципі, жодна рієлторська компанія не робила мені знижок.
Власники приміщення також підтримують ветеранів, працюють у певних держслужбах і займаються розвитком ветеранської спільноти. Через те що я ветеранка, вони вирішили здавати приміщення саме мені.
Скільки часу минуло від ідеї до відкриття?
Ідея відкритття закладу Коло прийшла ще понад рік тому, але я тоді відкрила звичайну кав’ярню. А цією я зайнялася близько чотирьох місяців тому.
Найдовше зайняв процес пошуку приміщення. До того в мене вже була одна кав’ярня, відповідно, я вже мала там зв’язки з постачальниками та т. д. Мені вже не потрібно було шукати, умовно кажучи, електрика і людину, яка поставить осмос. Відповідно, питання було тільки в приміщенні.
Я десь три місяці шукала приміщення і далі за місяць ми зробили повністю заклад і запустили бізнес.
Чи має ветеранський бізнес чимось відрізнятися від того, який відкривають цивільні?
Думаю, що так. Насправді дуже багато людей, які приходять в мою кав’ярню просто хочуть підтримати ветеранський бізнес. Якби ж держава дала мені підтримку, умовно, у вигляді, знижки оплати податків, мені було б дуже комфортно працювати.
Працювати зараз дуже важко. Багато людей виїхало або ж воює.
Зараз є закон про ветеранське підприємництво, там є дуже класні пункти, але вони по факту не працюють і це все треба доопрацьовувати.
Чи отримали ви грантову або іншу підтримку для відкриття кав’ярні?
Так, торік я отримувала грант в програмі Власна справа в Дії на 250 тисяч грн з одним найманим працівником. Це допомогло запустити мій перший заклад, другу кав’ярню відкривала вже самостійно
Нещодавно отримала ще один грант від Українського ветеранського фонду на модернізацію обладнання.
А чи стало відкриття власної справи частиною вашої адаптації, інтеграції в цивільне життя після військової служби?
Однозначно, так. В принципі, момент працевлаштування, який би він не був, чи ви йдете на роботу, чи ви відкриваєте власну справу, чи ви йдете на військову службу і так далі, — він впливає на будь-яку адаптацію.
Тому що ти виходиш зі своєї бульбашки, ти починаєш спілкуватися з людьми, і світ трохи змінюється.
А чи змінилося ваше ставлення до роботи, грошей і власного часу після служби?
Так, я почала більше цінувати свій час. Пригадую, як служила у Харківській області, то десь місяць не виїжджала з місця дислокації. Через місяць я виїхала і побачила себе в дзеркалі. Офіціанти дивилися на мене як на якусь навіжену, а вони просто не розуміли, що я місяць не бачила себе в дзеркалі. У той момент я дуже багато чого переоцінила.
Що сьогодні мотивує вас не зупинятися, рухатися, відкривати бізнес?
Те, що я хочу продовжувати жити далі, те, що я хочу розвивати якісь ініціативи. У мене в кав’ярні будуть проводити терапевтичні заняття, а також школа підтримки для ветеранів, членів їхніх сімей. Я розумію, наскільки людям важко. Після закінчення війни в нас збільшиться потік ветеранів, і вони не будуть знати, що робити. Не всі готові звертатися до спеціалістів. Хтось хоче просто від людей, які вже пройшли цей шлях, почути їхню історію та досвід. Мій заклад — саме для таких випадків.
Розкажіть, будь ласка, про меню у ваших закладах.
Окрім кави у нас є ще десерти. Переважна більшість — власне виробництво. Плануємо додавати киші, щось солоне, щоб люди могли пообідати, посидіти чи просто поїсти.
Якому обсмажувальнику надаєте перевагу? Взагалі, де купуєте каву?
Зараз я закупляю в ужгородського обсмажувальника. Він мені дуже подобається через лояльне ставлення до роботи і клієнтів. Власники самостійно займаються продажем, підтримують армію, постійно відправляють свою каву до ЗСУ. Тому мені дуже імпонує їхнє ставлення взагалі до бізнесу і до всього, що відбувається в країні.
Яку каву варите?
У нас різні види кави. Є обсмажка під еспресо, під фільтр, є кава без кофеїну. Але ми завжди використовуємо свіжообсмажене зерно, тобто specialty. За рейтингами Всесвітньої асоціації кави воно набрало високу кількість балів. Крім того, у нас є випічка.
Хто готує вашу випічку і що пропонуєте клієнтам?
У мого чоловіка є власна кондитерська. Зараз там працює його мама. Це сімейний бізнес. Тому випічка у моїй кав’ярні саме з відти. Маємо декілька видів горішків. Начинка там йде класична, шоколадна з карамеллю, вишня-пломбір. У нас є також брауні, вафельні тортики, зараз ввели корпусні десерти з фруктами та ягодами. Хочемо ще розширити асортимент чизкейками.
Яку атмосферу ви хотіли створити для гостей?
Розслабленості, відчуття, що вони можуть прийти, відпочити, забути про якісь турботи. Знати, що вони є тут і зараз, вони просто в себе і ні від чого і ні від кого не залежать у цей момент, поки випивають тут чашку кави. Це просто їхній час для себе.
А що, на вашу думку, має відчути людина, коли вперше заходить у Коло?
Що її тут сприймають такою, яка вона є.
Чи плануєте розвивати заклад як ветеранський чи хочете адаптувати його більше для цивільних?
Кав’ярня зараз спеціалізується більше на ветеранах, на підтримці їхніх родин і так далі. З часом хочу відкрити ще один повноцінний заклад, там вже будуть сніданки. Ще одна особливість моєї кав’ярні в тому, що знаходиться вона в самому центрі Хмельницького, біля самого ТЦК. І багато людей не готові прийти, тому я і кажу, що 90% наших гостей — ветерани.
Чи є в меню ваших закладів напій і, можливо, десерт, який найбільше вас позиціонує, чи просто ваш улюблений?
Корпусні десерти зараз дуже гарно продаються. Багато хто до нас йде саме за ними, і багато хто залишається, приходять повторно по декілька разів, беруть знову.
На літо ми ввели фреш-тонік, якщо я не помиляюсь, то його в Хмельницькому більше ніде немає. Тонік дає гіркуватість, фреш — кислинку і це дає дуже насичений смак.
Яку пораду б ви дали ветеранам, які думають про власну справу, але бояться починати?
Не боятися, а починати щось робити. Обов’язково з кимось порадитися, обговорити ідею. Можливо, хтось може підказати щось під іншим ракурсом, що краще, що гірше. Але основне — це почати навіть з чогось маленького і потім дорости до чогось більшого. Не треба орієнтуватися на якісь ідеальні масштаби. Просто почати з чогось малого і рости і розвиватися.
Що порадите ветеранам, які повернулися з війни і не можуть адаптуватися в цивільне життя?
Коли ти повертаєшся до цивільного життя, ти дуже сильно розгублений. Я це точно знаю. Я це бачу на багатьох людях, це не лише мій досвід. Потрібно виходити до людей і потрібно спілкуватися з ними. Я розумію, що піти в міську раду попросити допомоги — це складно, тому що ти, швидше за все, думаєш: тобі ніхто не допоможе.
Але є багато громадських організацій, ветеранських спільнот та просторів. Є куди звернутися за принципом «рівний рівному», коли ти приходиш до іншого ветерана запитати про допомогу і підтримку. І це дуже важливо. Цього не треба боятися. Треба це робити.
