Читайте NV у Google
Ми ризикуємо повторити сумну історію УНР
Звільненням Михайла Федорова з посади міністра оборони президент Зеленський відкрив свою власну «скриньку Пандори», і політичні проблеми посипалися на нього в геометричній прогресії. Виникнув «картонковий Майдан» з вимогами відновити Федорова на посаді міністра оборони, а Сирського — звільнити з посади головкома ЗСУ, плани щодо призначення Клименка новим міністром оборони провалилися, з’явилася хвиля критики в західних ЗМІ щодо звільнення Федорова й очевидні іміджеві негативи, а також і ризик отримати ще одного популярного опозиційного діяча в особі Михайла Федорова.
І що з усім цим робити? Точніше, що робити з Федоровим і Сирським? Саме це зараз є ключовим запитанням для президента Зеленського.
Звісно, можна виконати всі вимоги «картонкового Майдану». Але президент, напевно, сприймає такий сценарій як свою поразку і навряд погодиться. До того ж, він чудово розуміє, що для нього це буде початком політичного кінця. Усі опоненти швидко зрозуміють, що робити, щоб притискати Зеленського до нових поступок.
Але і залишати все, як є зараз, для нього теж ризиковано. Кризові тенденції (від вуличних протестів до парламентської турбулентності) можуть посилитися, не кажучи вже про ще більші іміджеві і рейтингові проблеми.
Схоже, Федоров не менш гонористий і впертий хлопець, ніж Зеленський
З Федоровим нібито очевидно, що треба зробити. Його бажано залишити в команді, надати йому значущу і відповідальну ділянку для роботи (але не міністерство оборони). Однак схоже, що Михайло Федоров не менш гонористий і впертий хлопець, ніж Володимир Зеленський. За повідомленнями різних ЗМІ (від РБК-Україна і NV до Financial Times) Федоров відмовляється від різних «компенсаційних» пропозицій щодо нової посади. Він вимагає саме повернення на посаду міністра оборони. Якщо це дійсно так, то це виглядає як ультиматум.
Уявимо собі, що з тактичних міркувань президент Зеленський погодиться на це. Але тоді він отримає для себе подвійний виклик — ризик регулярного тиску (нових ультиматумів) з боку старого-нового міністра оборони, який буде спиратися на майданну підтримку, а ще і цілком імовірно на симпатії частини депутатського корпусу. У державному апараті, парламенті і навіть у команді Зеленського швидко з’явиться умовна «партія Федорова». За цих умов неминуче виникне новий конфлікт —-- уже між Федоровим як міністром і Зеленським.
Узагалі я собі важко уявляю, як після того, що сталося і зараз відбувається, вони можуть нормально працювати разом в одній команді. У кращому випадку між ними може бути певний компроміс щодо нової посади для Михайла Федорова, прийнятної для нього (але крім посади міністра оборони), з подальшим умовним «мирним співіснуванням» до завершення війни або до виникнення нового конфлікту між ними.
Справа тут не в політичних амбіціях ексміністра оборони, а в тому, що Федоров і Зеленський дуже схожі за норовом і впертістю, а Федоров зараз іще відчув суспільну підтримку і буде сприймати себе більш політично спроможним. А чим завершується співіснування двох яскравих харизматиків, давно відомо. Ми це вже неодноразово спостерігали в українській політичній історії.
Щодо Сирського, ситуація виглядає і простіше, і складніше одночасно.
Схоже, Зеленський схиляється до того, щоб зробити нинішнього головкома ЗСУ символічною жертвою для нейтралізації нинішніх політичних проблем. Але не йдеться про звільнення Сирського на вимогу «картонкового Майдану». Це може бути добровільна відставка (як реакція на політичний тиск). І він при цьому може залишитися радником президента з воєнних питань або отримати іншу почесну посаду.
Однак не факт, що цієї відставки буде достатньо для нейтралізації «картонкового Майдану».
Ще одна і більш складна проблема — а ким замінити Сирського? Зрозуміло, що це має бути людина авторитетна для українського війська, зі стратегічним мисленням і з талантом полководця, з гарною репутацією (для суспільного сприйняття), але без власної харизми (щоб не з’явилося нового Залужного), без політичних амбіцій.
Це має бути командир, здатний контролювати ЗСУ, але абсолютно лояльний президенту Зеленському. Умовно й образно кажучи, новий головком ЗСУ має бути кимось на кшталт Сирського, але значно молодшим і суспільно привабливим.
Однак ідеального кандидата на заміну Сирського, який відповідав би всім цим критеріям, немає. І це ускладнює вибір Зеленського. І саме тому його кадровий кастинг на вибір нового головкома ЗСУ затягнувся.
Що тоді далі? Скоріше за все, буде якесь рішення по головкому ЗСУ і начальнику Генштабу. По Федорову — або певний компроміс між Зеленським й ексміністром оборони, або політичний розрив між ними.
Саме від цього залежить і подальша доля «картонкового Майдану». Він або припинить свою вуличну активність, або, можливо, трансформується в новий суспільно-політичний рух, якщо Михайло Федоров наважиться на свій перехід до опозиції і на те, щоб очолити цей рух.
Щодо погроз деяких активістів про можливість безстрокового Майдану, то треба розуміти — початок внутрішньої політичної війни буде шляхом до поразки у війні з Росією. І тут справа не в симпатіях чи антипатіях до Зеленського, Федорова або Сирського. Ідеться про виживання країни. Це важливіше, ніж чиїсь політичні амбіції чи романтичні ілюзії.
Зеленський свої помилки вже зробив. Якщо свої помилки почнуть робити політики і громадські активісти, ми ризикуємо повторити сумну історію УНР.
Текст опублікований з дозволу автора