Чому Катар та інші арабські країни не хочуть псувати стосунки з РФ
Маємо бути свідомі: на кроки, які викликатимуть різку протидію Росії, арабські країни не підуть
Колонка підготовлена за інтерв'ю Олексія Гараня після перебування на щорічному Форумі Аль-Джазіри
Катар, попри те, що це невелика держава (загальна чисельність населення — понад три мільйони, з яких власне катарців лише 300−400 тисяч), намагається посилити свій вплив, активно виступаючи дипломатичним посередником у багатьох міжнародних конфліктах.
Згадаймо, що саме в Катарі, скажімо, проходили переговори між американцями і талібами. Там відбувалися також непрямі переговори між ХАМАСом та Ізраїлем. А, коли перемовини були призупинені, Ізраїль завдав удару по будинку, де перебував ХАМАС. Результати, до речі, виявилися не дуже ефективними, тому що, очільники цієї делегації перебували в іншій будівлі. І Катар тоді призупинив посередницькі послуги.
Далі ми маємо сказати, що Аль-Джазіра — щось нечуване для арабського світу — телеканал, який, як вони самі кажуть, працює за стандартами BBC. Він виник з ініціативи колишніх співробітників арабської служби BBC. Це особливо цікаво з огляду на те, що режим у країні авторитарний, як і в більшості арабських держав. Проте саме там було створено цей телеканал. До речі, сталося це 1996 року. Саме тоді було викрито змову проти нового правлячого еміра. А за рік до того він сам повалив свого батька, коли той був у поїздці в Швейцарії. Тобто в Катарі якраз відбулося щонайменше два палацових перевороти, зокрема один невдалий, причому обидва всередині правлячої родини.
Катар є одним із найбільших експортерів скрапленого газу
Насправді в 1972 році відбувся безкровний переворот, коли чинного еміра усунули від влади під час його перебування за кордоном. Така сама ситуація повторилася в 1995-му, коли емір прийшов до влади, усунувши свого батька. А вже наступного року була спроба заколоту проти нього самого, однак її викрили. Усі ці події були палацовими переворотами, тобто боротьбою за владу всередині родини. За нового еміра, якраз через рік після приходу його до влади — у 1996 році, було створено канал Аль-Джазіра. І це справді стало нечувано для Близького Сходу, адже канал, зокрема, висвітлював події «арабської весни».
Більше того, цей канал звинувачували в поширенні начебто підбурювальних закликів. У 2017 році Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Єгипет і Бахрейн звинуватили Катар, що він підбурює до революції. В 2017 році вони оголосили йому блокаду і висунули ультиматум. Остаточно кризу вдалося врегулювати лише у 2021 році. Тоді казали, що Катар стояв перед загрозою військового вторгнення. Туреччина підтримала Катар, а Іран допоміг обійти економічну блокаду.
За оцінками експертів, не останню роль відіграли президент Дональд Трамп, а потім, з 2021 року, Джо Байден. У Катарі є американська військова база, і ніби Трампу сказали: «Повпливай, бо якось воно буде незручно, коли тут перебуває американська військова база». Тут важливо сказати, що наявність американських баз в країнах цього регіону, зокрема Еміратах, Бахрейні, Кувейті, Катарі, є одним із стримувальних чинників проти потенційної агресії з боку Ірану.
Навіть якщо Кувейт підтримує з Іраном непогані стосунки, але сама ідея «експорту шиїтської революції» — це загроза режимам у цих країнах. Я вже не кажу про американські бази в Саудівській Аравії - ці бази відіграють свою стримувальну роль.
Отже, Катар, попри те, що це невелика держава, є одним із найбільших експортерів скрапленого газу. До речі, один із чинників, чому вони з Іраном мають добрі стосунки, — вони спільно екслуатують величезне газове родовище, яке перебуває на кордоні територіальних вод обох країн у Перській затоці, або, як кажуть араби, Арабській затоці.
Катар намагається «грати на різних дошках» і виконувати функції посередництва. І завдяки цьому, а також через вплив Аль-Джазіри, він посилює свою роль в арабському регіоні і за його межами також.
Хотів би сказати, про що, зазвичай, мало говорять. Коли захоплено розповідають: «Ох, як ми з'їздили в Емірати, як там класно» чи «Як ми з'їздили в Катар, як там чудово». А хто створює весь цей добробут? Адже 90% населення країни — це не місцеві громадяни. Порівняйте: загальне населення країни становить від трьох до чотирьох мільйонів, і лише близько десятої частини — це катарці. Решта — це трудові мігранти з різних країн світу, переважно арабських, а також Індії, Пакистану, Бангладеш, Філіппін, Шрі-Ланки.
Наприклад, я летів рейсом Ефіопія — Дубаї. Літак ефіопських авіаліній був повністю заповнений (там не було бізнес-класу) громадянами Ефіопії, чоловіками і жінками, які прямували працювати до країн регіону або летіли туди, щоб здійснити пересадки до інших країн цього регіону. Запитую в них, чи знають вони англійську чи арабську. Англійською володіли ледь-ледь, арабської не знали взагалі.
Значна частина приїжджих у країнах Перської затоки працює в сфері сервісу. Ми стикаємося з ними, коли приїжджаємо як туристи або як учасники конференцій, чи бізнес-відвідувачі, і часто сприймаємо їх як добре забезпечених, а країну як простір добробуту. Але якось я запитав у колег: «А що у вас з метро?». Вони кажуть: «Метро шикарно виглядає, але там майже нікого немає». Як то кажуть, «хохол не повірить, доки не перевірить». Пішов я в метро — вестибюль справді порожній і справді розкішний. Вагони поділені: є Golden клас, є - для сімей, а решта — звичайні вагони для простих людей, таких як я, український професор.
І що я там бачу? Вагони були заповнені тими приїжджими, які їхали на роботу або поверталися з неї, які працюють, наприклад, на будівництві, на важких фізичних роботах. А катарці навіть цього не знають. Коли я в них запитав, коли вони востаннє користувалися метро, відповідь була: «Ми навіть не можемо пригадати». Хоча проїзд там, до речі, дуже дешевий.
Мені також розповідали — сам я цього не бачив, — коли я запитував, де і як живуть мігранти, що мешкають вони десь на виїзді з міста, у певних районах, біля заводів чи фабрик. Розповідали — «за, що купив, за те продав» — що є навіть цілі такі поселення неподалік столиці, звідки їх вивозять на роботу. Наприклад, уночі вони прибирають місто, а вранці їх швидко автобусами забирають назад. Тобто на вулицях тих, хто прибирає, практично не видно.
Пам’ятаємо, що напередодні чемпіонату світу з футболу Катар якраз звинувачували у двох речах: у порушенні прав геїв — що, в принципі, очікувано для мусульманської країни, і в неналежному становищі іноземних робітників.
До речі, я запитав: а чи є тут християнські церкви? Відповіли, що є - у спеціально відведеному місці. Там і католицька церква, і протестантська, і православна — щоправда, не наше православ’я, а східні давні православні церкви. Усередині є вся атрибутика, але на самих будівлях хрестів ви не побачите — це заборонено.
Україна представлена дипломатичною місією у Катарі. І я, до речі, хотів би сказати, що якщо ми говоримо про позицію цих країн у ході російсько-української війни, то переважна більшість арабських держав, зокрема країни Перської затоки, Саудівська Аравія, підтримали резолюції щодо територіальної цілісності України, щодо невизнання так званих «референдумів». Тобто тут, умовно кажучи, все гаразд. Але коли йдеться про інші резолюції - наприклад, про засудження порушень прав людини на тимчасово окупованих територіях — вони, як правило, утримуються. Права людини — це не зовсім їхній «коньок». Так само щодо репарацій з Росії - теж утримуються. Водночас ми знаємо, що Емірати, Катар беруть участь у питанні повернення українських дітей. Цим вони займаються і намагаються допомагати.
Але якщо говорити про геополітику, то очевидно, що вони не хочуть псувати стосунки з Росією. Вони «грають на багатьох дошках». Ситуація в регіоні складна — багато держав, великих гравців, зокрема Іран. І все це потребує балансування між різними центрами сили, тому вони займають обережну позицією. Якщо, скажімо, у 2022 чи 2023 році тема російсько-української війни була однією з чільних на форумі Аль-Джазіри, то тепер окремо про Україну практично не йшлося.
Хоча російська представниця зробила свої стандартні заяви. Добре, що мені дали можливість прокоментувати. Але загалом про Україну говорили дуже мало. Натомість Палестина була в центрі уваги — Палестина, Палестина і ще раз Палестина. Безумовно, згадувалося рішення Міжнародного кримінального суду щодо Нетаньяху. І я скористався нагодою нагадати, що існує аналогічний ордер на арешт Путіна. Трошки нагадав про це на форумі.
Ми маємо бути свідомі: на кроки, які викликатимуть різку протидію Росії, арабські країни не підуть. Підтримати резолюцію про територіальну цілісність — так. Хоча це теж Росії неприємно. Але далі вони дотримуватимуться нейтральної позиції - «і з вашими, і з нашими».
З цими країнами треба працювати. Працювати і в площині військово-технічної співпраці, і в економічній. На це вони готові. Є центри, де працюють фахівці, які дуже прихильно ставляться до України.