Рожева нісенітниця про Іран. Про справжні цілі Трампа і пропозицію Путіну
Читайте NV у Google
Абсолютно неможливо читати всю цю рожеву прекраснодушну нісенітницю про те, як Трамп знищує диктаторів і несе свободу венесуельським та іранським народам
Якщо завтра Кадиров почне випендрюватися щодо нафти і Путін його завалить — він теж стане світочем демократії і провідником прав людини, я правильно розумію?
Путін он Пригожина ліквідував — міжнародного воєнного злочинця, на руках якого кров тисяч і тисяч — чого ви не цілуєте його в одне місце: відновив законність, гарант права, — а шо.
Трампу абсолютно наплювати на всілякі там демократії або диктатури у всяких Венесуелах і вже, тим більше, Іранах. Його цілі вже гранично зрозумілі і ясні.
Перша — отримання світової гегемонії в торгівлі нафтою.
Друга — відновлення контролю над сферою своїх інтересів. Усе.
Він уже неодноразово пропонував Путіну поділити світ саме за цими рубежами: ось тобі твоя третина планети, діли її з Китаєм, як у вас там вийде, а ось мені моя половина — і давай торгувати нафтою разом, кожен у своєму будиночку.
Пропонував Путіну поділити світ саме за цими рубежами
І якби Путін не був дурнем, він би руками і ногами вчепився в це просто неймовірне вікно можливостей, яке йому відкриває Трамп. Але Путін дурень, він вирішив, що руїни Куп’янська йому важливіші за світове панування — і тільки це нас і рятує. Трамп до останнього не може повірити, що дурень робить такий вибір, до речі.
Просто так вийшло, що нафта є, в основному, там, де при владі всякі утирки. Точніше, навпаки — там, де є нафта, до влади, зазвичай, приходять всякі утирки.
У КНДР ось ніякої нафти немає — і Трампу абсолютно глибоким чином по самі брови наплювати на всі страждання корейського народу. Пухляш повністю випав із його поля зору.
У Кубі теж нафти немає, але вона лежить у сфері його інтересів — і вона, найімовірніше, наступна на черзі. Особливо якщо буде вимахуватися і топити американські катери.
А ось у Гренландії немає ніяких утирків, там повна й абсолютна демократія, і більш демократичніша, ніж у США, але, на своє нещастя, Гренландія теж лежить у сфері його інтересів — і саме її було випробувано на зуб першою.
Але воювати з європейською країною НАТО, коли Альянс показав, що він усе ще є і готовий об'єднатися навколо неї — це зовсім не те ж саме, що розбивати Іран, який багаторазово перевершує найпотужнішу у світі армію, і так уже напівдохлий Іран, та ще й тим більше в союзництві з Ізраїлем — і Трамп відступив. Гренландію було відставлено осторонь. Так само, як і Канаду. Тому що ТАСО.
І якщо нове іранське керівництво — про зміну режиму я зараз не кажу, йому абсолютно наплювати і на режим, і на його зміну, і коли я читаю всіляких високочолих експертів, які вже котрий день в один голос заявляють, що метою Трампа є зміна режиму, я ніяк зрозуміти не можу: Венесуела була місяць тому, у вас що — пам’ять реально, як у курки?
Нове керівництво Венесуели виявилося більш поступливим — і Трампу абсолютно байдуже тепер, що ніякої зміни режиму там не відбулося, що Мадуро просто поміняли на його наступницю, і все. Свої власні особисті цілі досягнуто — решта не хвилює.
Так от, якщо нове іранське керівництво буде трохи розумнішим і поступливішим, як венесуельське, і Трамп знову розв’яже свої проблеми — та й глибоко плювати і на цей Корпус вартових ісламської революції, і на режим, і на всіх політв'язнів разом узятих, з усіма їхніми тортурами і розстрілами демонстрантів тисячами, якщо не десятками тисяч.
Узагалі не хвилює.
Яких, до речі, він один раз уже кинув — коли відкрилося чудове вікно можливостей під час масових протестів, ось саме тоді й треба було діяти — і тридцяти тисяч убитих би не було.
А тепер протести придушено — а чи зміниться режим ракетними ударами, чи не зміниться — це ще вилами по воді писано. В історії прикладів того, що не зміниться, більше. І в Афган довелося для цього входити, і СРСР, і США, і, там, у Чехословаччину, і в той самий Ірак із В'єтнамом.
І якщо не зміниться, то тоді треба буде вводити сухопутні війська, а це знову палаючі Абрамси, знову погана картинка, та навіщо воно треба. Буде, звісно, найімовірніше, як в Іраку, коли 95% армії просто розбіглося або було куплено, але фанатики, які хотіли здохнути за Хуссейна, якісь фанатики все ж таки знайшлися і парочку Абрамсів спалили.
А був такий чудовий шанс зробити все це руками протестувальників.
І якщо не станеться розколу між силовиками, то об'єднаних багнетів у аятол, як і раніше, достатньо, щоб придушити будь-які беззбройні протести — там загальна чисельність силовиків близько двох мільйонів.
Так само Трамп кинув курдів, яких повністю вирізали в Сирії , — нагадаю, зовсім нещодавно був скандал, коли турецький міністр заявив, дослівно: «ми остаточно розв’язали проблему курдів у Сирії, час тепер і Іраку розв’язати її в себе».
Курди — це народ чисельністю сорок мільйонів, який бореться за свою незалежність — це ось просто країна розміром з Україну — і яких турки з новим сирійським урядом, як писали рожеві поняшки, «демократичним новим сирійським урядом», зараз вирізають у Сирії просто під нуль. Це цілковитий геноцид народу, який за чисельністю не поступається українському, але світові на нього абсолютно наплювати. І Трампу насамперед.
Як він кинув афганський опір, і там зараз повний талібан.
Як він кинув венесуельську опозицію.
Як він кинув білорусів і домовляється з Лукашенком.
Як він кинув Україну і намагається продати її Путіну.
А якби і самі Мадуро з Хаменеї не були б дурнями, а були б більш поступливими, як Панама, а і тому, і тому Трамп спочатку і пропонував угоду, нагадаю, то зараз і їм потискували б ручки та розстеляли червону доріжку в Анкориджі і вони були б найкращими друзями.
А не була б зговірливою Панама — ми б зараз спостерігали військову операцію і там.
Тож давайте, розкажіть мені про демократію і права людини як первинні пріоритети для Трампа, ага. Досить уже бути наївними дурниками, ну ж бо. Рожеві окуляри б’ються склом усередину. Завжди.
Єдине, що у всій цій історії мене по-справжньому дивує, то це те, що Трамп, навіть у співавторстві з ідіотом Гегсетом, не зуміли розвалити американську армію навіть за рік, і вона показує, як і раніше, блискучі результати. Ось це і справді дивно.
Це дає надію на те, що, все-таки, може, система стримувань і противаг дійсно існує і вона міцніша, ніж ми думали.
А так-тот, звісно, в добру путь. Що більше утирків на концерті Кобзона, то краще. Хто ж сперечається.
Тільки демократією тут і не пахне.
У межах проєкту Журналістика без посередників
Текст опублікуовано з дозволу автора