Читайте NV у Google
За один місяць Росія знищила щонайменше 1,4 мільйона українських книжок. Серед постраждалих і моя: вона стояла в черзі на друк у зруйнованій друкарні
Це не випадкові супутні втрати війни, а методичне вбивство культури, і якщо держава не відреагує зараз, наступного удару галузь може не витримати.
У ніч проти 19 липня балістична ракета влучила в київську друкарню Конві. Саме там у черзі на друк стояла моя книга Донька землі, яку готує до виходу видавництво BookChef. Уранці я роздивлявся фотографії: величезні цехи без даху, вигорілі офісні приміщення, друкарські лінії, залиті водою під час гасіння пожежі. Моя книга вціліла лише тому, що не встигла народитися. Тепер видавництво шукає, де її надрукувати, і коли читач нарешті візьме її до рук, невідомо.
Для BookChef це вже другий удар за місяць: 2 липня згорів центральний склад видавництва, а з ним близько 800 тисяч книжок, більша частина запасів. Того ж дня постраждав Мегаполіграф, де щойно надрукували підручники з історії України до нового навчального року.
У ніч проти 19 липня, разом із Конві, три Іскандери знищили склад Книголава, а це ще чверть мільйона примірників. Згоріли офіси дитячого видавництва Мамине сонечко, молодих MISON та Арк.Юей. Якщо скласти лише озвучені самими підприємствами цифри, за місяць країна втратила щонайменше 1,4 мільйона готових книжок і ще 350 тисяч незавершених накладів, які догорали в цехах Конві.
Моя книга вціліла лише тому, що не встигла народитися
Хтось скаже: війна, ракети падають усюди. Але коли за 30 днів горять чотири ключові точки книжкової інфраструктури, а серед попелу лежать свіжі підручники з історії України, вірити у випадковість стає дедалі важче.
Росія воює не лише проти нашої армії, а проводить бойові дії проти нашої пам’яті. Москва вивозила музейні фонди з Херсона, палила бібліотеки на окупованих територіях, викидала українські книжки зі шкіл, замінюючи їх власними методичками. Удари по друкарнях продовжують ту саму логіку іншими засобами. Фронт культурної війни не позначений на жодній мапі бойових дій, але він існує, і на ньому ми зараз зазнаємо втрат.
Підручники й художня література не є товарною групою чи сегментом ринку, бо це базова інфраструктура нації, така сама критична, як електростанції чи мости. Саме через книгу ідентичність передається від покоління до покоління, та ворог чудово це розуміє: народ, який залишився без своїх книжок, значно легше переписати під чужий сценарій.
Тому підтримка видавництв і друкарень виходить далеко за межі економіки й навіть гуманітарної політики: йдеться про ідеологічне виживання. Так, видавці сьогодні тримаються на власній впертості. Вони обіцяють відновитися, шукають нові потужності, передруковують те, що можуть, але впертості замало, коли за одну ніч втрачаєш річний наклад.
Держава може зробити чимало вже зараз.
Компенсувати втрати хоча б частково, так само як компенсують зруйноване житло. Терміново профінансувати передрук підручників, щоб школи не зустріли вересень із порожніми партами. Дати галузі пільгові кредити на обладнання й допомогти створити розосереджені захищені склади, аби одна ракета більше ніколи не знищувала сотні тисяч книжок одним влучанням. І нарешті, масштабно закупити книжки для бібліотек: це водночас порятунок видавців й повернення слова читачеві.
Донька землі все одно вийде, видавництво вже шукає для неї нову друкарню, і я вірю, що знайде. Але моя книга з’явиться в країні, де за один місяць спалили більше книжок, ніж деякі європейські держави друкують за рік. Книги — це кров культури.
Якщо ми хочемо, щоб українська книга пережила цю війну, рятувати її треба не після перемоги й не в наступному бюджетному році, а зараз, поки серце культури ще б'ється.