Читайте NV у Google
Отримав багато питань «як там» і вирішив зафіксувати цей цікавий досвід. Можливо комусь буде корисним, хоч і щиро нікому такого не бажаю
Відчиняються двері. Камера на шість місць, усередині двоє — я стаю третім. Це вважається дуже вільно.
Вікно є, але з ґратами і фактично забите з зовнішнього боку, з нього нічого не видно. Іноді його можна прочинити, і тоді зайде трохи протягу. На вулиці плюс тридцять п’ять.
З фільмів про тюрму я наче розумів, що руки тиснути не можна. Але щось в обличчях моїх співкамерників підказало, що до цих людей можна спробувати знайти нормальний, людський підхід.
Я зайшов, представився і простягнув руку. Мені потиснули.
Один — поляк, шістдесят п’ять років, погано чує, говорить і розуміє тільки польську. Другий — мексиканець, резидент Британії, PhD.
Мексиканець трохи нетерпляче питає: це твій перший раз? Кажу, що так. Він заспокоюється: дивись, я тут уже більше року, тому поясню тобі деякі правила.
Правило номер один і найважливіше: у туалет усі ходять сидячи. У будь-якому вигляді. Ну добре, з цим жити можна.
У туалет усі ходять сидячи
Правило номер два: руки мити завжди і обов’язково. Цьому я навіть радий — у нормальному житті це теж багатьом не завадило б.
Правило номер три — як користуватися вбиральнею. Вона зачиняється дверима, звісно, без жодних замків, але це більш-менш усамітнений простір. І будь-хто, хто туди йде, має сповістити всіх сусідів.
Іде по-маленькому — каже «крутко». По-великому — «остро». Відчиняє, щоб вилити воду чи їжу, — «отвірам». І щоразу, коли двері зачиняються, бо базовий стан у них зачинений, — «пломба». І казати це треба так, щоб усі чули. Бо якщо хтось у цей момент їсть — це велика неповага. У деяких камерах це доводить до мордобою. Так само, як і якщо хтось не миє руки.
Важливий нюанс, з якого виходить решта правил, мені сказали одразу: задача в тюрмі - не захворіти.
Лікар буває раз на тиждень, і максимум, на що ти можеш розраховувати, — таблетка ібупрофену. Тому і руки, і туалет, і прибирання камери раз на пару днів, яке ви робите самі. Тут ти сам за себе відповідальний.
На цьому ми закінчуємо, і я починаю розкладати речі. З усього в мене є ліжко, яке я застеляю, і ящик під ним (називається — «мерседес»).
О 6:00 в камері вмикається світло і лунає дуже гучний дзвінок. Це початок дня.
О 6:15 привозять сніданок: хліб (не цільнозерновий), шматочок маргарину і шматочок чи то ковбаси чи чогось на кшталт паштету. Вечеря та сама, тільки замість ковбаси може бути джем. На обід — подоба супу і кубик розварених макарон, знову з джемом. Чай наливають у миску черпаком.
Мій сусід каже, що в польських тюрмах грошовий еквівалент харчування на день на людину — п’ять злотих. Десь одне євро. Готують самі ж в’язні, але ті, хто вже відбувають покарання.
До речі, спершу я майже не їв, потім намагався щось у себе впихнути, бо зрозумів, що просто не маю сил. На третій день зрозумів, що посаджу собі шлунок, якщо щось не придумаю. Мій новий друг виявився ще й нутриціологом, і те як ми викручувались — це окрема історія). Дружині через консула я передав, що харчування тут як в санаторії, мовляв це європейське СІЗО. Але були нюанси))
Нюанси такі, що за 18 днів я схуд більш, ніж на шість кілограмів. Це 10% моєї ваги.
О 7:15 перевірка, називається апель. Ліжка заправлені, всі стоять, старший по камері називає номер камери і скільки людей присутні.
О 8:00 перевірка самої камери. Усіх виводять у коридор і обшукують, поки ти тримаєш руки на стіні. Також перевіряють, чи ніхто не намагався виламати ґрати.
О 12:00 обід.
О 17:00 вечеря.
О 20:00 апель ще раз.
О 22:00 світло вимикається по всіх камерах. Що дві години протягом ночі вмикається світло для перевірки.
Щодня є прогулянка — шпацер. На неї ти маєш право не піти, але це найкраще, що є для менталки. Виводять на годину. Фактично це бетонна коробка 3×3 або 8×8 метрів, де ви пів години ходите в один бік і пів години в інший. Зверху спостерігають охоронці з рушницями.
Двічі на тиждень лазня, тобто душ. П’ять хвилин, за які треба встигнути всі свої справи.
По дорозі в душ є три хвилини, щоб заскочити в камеру-бібліотеку (якщо охоронець в нормальному настрої) і вихопити собі книгу. Десь дев’яносто відсотків книжок польською, дві полиці - українською і російською разом, дві полиці - англійською.
Двічі на тиждень — можливість зателефонувати, по десять хвилин. І це не чистий час, а від моменту, коли охоронець встане і піде до телефону.
Раз на тиждень міняють постільну білизну.
Раз на кілька тижнів, якщо зміна охоронців нормальна, можна спробувати потрапити до світлиці. Це кімната для дозвілля 3×3 метри, в якій стоїть один тренажер і турнік.
Займаємося ми якось із моїм новим другом і він сміється: «Якби тобі ще тиждень тому сказали, що ти сьогодні тренуватимешся в тюрмі з поляком і мексиканцем, що б ти подумав?»
Продовження. Початок читайте тут, другу частину — тут
(далі буде)
Текст опубліковано з дозволу автора