Питання, на яке є відповідь
Наші міста обов’язково заговорять українською. Я міг сказати щось подібне й 30 років тому, але тоді це звучало б як юнацька фронда. Тепер багато чого змінилося
Скільки пам’ятаю себе в дорослому житті, мовне питання було актуальним і дражливим. Іноді складалося враження, що його вирішення стане вирішенням дуже багатьох проблем, безпосередньо з мовою не пов’язаних.
З іншого боку, це й не дивно. Моя дорослість починається десь від кінця 80‑х — початку 90‑х, часу, коли дражливим було все: від цін на продукти харчування до назв вулиць і прапорів на адміністративних будівлях. Мовне питання хвилювало, обурювало, викликало дискусії, розпач, але передусім, звісно ж, надію. Самі подумайте, чим мав наснажуватись україномовний українець на початку 90‑х у Харкові, Запоріжжі, Дніпрі (перепрошую — Дніпропетровську) чи Луганську, як не візіями та ілюзіями?