Вам сподобається! Англійський гумор для початківців
Випадково, їдучи у відпустку перед Новим роком, я вирішив почитати що-небудь «легке». Але не знав, у що вплутався
Ця книга потрапила до моєї бібліотеки у незвичайний спосіб (до речі, інші книжкові огляди читайте тут). Коли ми були в Парижі, дружина купила її в моєму улюбленому книжковому WHSmith, неподалік площі Трокадеро, «English humour for beginners», з метою підтягнути англійську мову. Це було незадовго до локдауну. Італію вже закрили. А у Франції туристів було менше ніж зазвичай.
В результаті виявилося, що ця книга взагалі не з легких. А для початківців там було тільки пояснення англійського гумору. Але мова виявилася неадаптованою. І вона лягла на полицю. Надовго.
Випадково, їдучи у відпустку перед Новим роком, я вирішив почитати що-небудь «легке». Але не знав, у що вплутався.
Отже,
English humour for beginners. Англійський гумор для початківців.
Джордж Майкс.
1980 рік випуску.
150 сторінок.
Рейтинг Amazon 4.01
Рейтинг GoodReads 3.02
Автор книги — угорець, який приїхав у 1938 році до Англії і зробив письменницьку кар'єру. Як людина, голодна до вивчення англійської культури, він відразу взявся за саму її суть, тобто за гумор.
А тепер уявіть собі спробу іммігранта пояснити авторитетно, що таке англійський гумор. Порівняти це з гумором єврейським, американським, вульгарним, чорним та іншими видами гумору. Якщо вам здається цей процес легким, спробуйте повторити. Вельми слизька доріжка. Але за підсумками прочитання, мені здалося, що автору це вдалося! Книга з найпершого рядка починається з питання: а чи існує англійський гумор?
Автор відразу ж дає зрозуміти, що йому самому гумор точно не є чужим.
«Англійський гумор сильно нагадує лохнеське чудовисько. Вони обидва широко відомі, але є підозра що того й іншого не існує. На цьому схожість закінчується. Лохнеське чудовисько ще нікому не зашкодило. А ось англійський гумор дуже жорстокий».
«Англійський гумор також нагадує відьом. Відьом не існує, але цілими століттями людство поводилося так, немов вони є. Культ відьом, їх переслідування, інквізиція та спалювання на вогнищах. Сам факт того, що їх не існує, не зміг зупинити написання книг про них, цілих томів і бібліотек. Те саме і з англійським гумором».
Велика Британія — одна з небагатьох країн світу, яка пишається своїм гумором. І якщо ви хочете тут вижити, то краще, як мінімум, розумітися на англійському гуморі, а в ідеалі, вміти його відтворити.
Одна з головних його особливостей — це традиція нонсенсу. Ніхто настільки не хороший у створенні нісенітниці, як англійці. Про сенс цієї нісенітниці ми ще поміркуємо.
Але як доказ практичного застосування нонсенсу в Англії, автор наводить приклад монети, яка була в обігу до середини 19 століття. Номіналом у пів крони. Те, що саме цілої крони ніколи не було, нікого не бентежило. Англійці були достатньо щасливі від частки неіснуючого юніта. В математиці половина від нічого — це нічого. Але в англійському гуморі й англійській фіскальній системі половина від нічого — це вже вельми щось.
Автор намагається диференціювати класичний англійський гумор від шотландського та ірландського. І якщо перші анекдоти мене не надто вразили, то ірландські були потішними:
— - -
Англієць прибуває в Дублін і бачить на вокзалі два циферблати. Він звертається до місцевого ірландця за роз’ясненням, чому вони показують різний час. На що ірландець відповідає: «У чому був би сенс двох циферблатів годинників, що показують однаковий час?».
— - -
Ірландський мандрівник вмирає на борту судна і має бути похований в морі.
Пізніше капітан з великим сумом повідомив, що 20 матросів загинули, копаючи йому могилу.
— - -
Неабияк погравши з національними особливостями англійської, автор намагається розібратися, а що взагалі таке гумор. І доходить до того, що жоден філософ не дав йому гідного визначення. З властивою автору пристрасністю, він накидається на філософів: «Досягнення філософії в тому, що вони ставлять правильні питання і дають на них неправильні відповіді. Іще одне досягнення філософії в тому, щоб ковзати навколо проблеми з захопливим умінням, і при цьому не давати жодного практичного вирішення. Чому досі немає відповіді на питання: у чому сенс життя?».
З гумором приблизно та сама історія. У нього безліч визначень, але конкретно складно сказати, що ж це таке!
Далі автор дає п’ять визначень гумору від Аристотеля до Фройда, але зрозуміліше від цього не стає. Проблема остаточно заплутується, поки не вирішується анекдотом: «Угорський драматург Ференц Молнар, попиваючи підозрілу чорну рідину, яку йому продали як каву, в одній з кафешок Будапешта, прорік: «Вона містить одну хорошу річ, одну погану річ і одну загадку. Хороша річ в тому, що тут немає цикорію, погана в тому, що тут немає кави, а загадка: що робить її чорною?».
Так само приблизно і з гумором. Хороша річ, що він дивує, погана, що він агресивний і загадка: з чого насправді ми сміємося?
Англія завжди хотіла б повертатися до своєї величі. Чого б це їй не коштувало. Brexit яскраве тому підтвердження. Він стався де-факто за 40 років після виходу цієї книги. Однак ефект матиме прямо протилежний.
Для того щоб розуміти, чому це так важливо для Англії, треба розуміти три найважливіші події, що сталися в Англії в ХХ столітті:
1. Перемогла у війні (йдеться про Другу світову).
2. Втратила свою імперію.
3. Сталися зрушення структури влади в британському суспільстві.
Щодо першого, нічого особливого. Англія і раніше вигравала війни і звикла до цього.
Щодо другого було багато жартів, включаючи заміну Індії на Гібралтар. І це найболючіший факт для британської свідомості.
Британцям варто було б змиритися, подивившись правді у вічі, і частина змогла це зробити, що тепер вони також не є важливими, як і Португалія (колишня могутня імперія).
Але більшість британців неспроможні цього визнати. І всередині відчувають свою, що за фактом згасає (особливо після Brexit), могутність.
А ось щодо третього, варто процитувати автора: «Британія — це суспільство, де правлячий клас не править, робітничий клас не працює, а середній клас не знаходиться посередині».
Наприкінці 70-х робітничий клас в Англії був далеко не найосвіченішим і вдавався до страйків. Але за ці 40 років Франція далеко пішла вперед. Тож і тут Англія втратила лідерство, хоча як і раніше англійські аристократи є чемпіонами за відмінністю між пафосом і реальною владою. І серіал Корона яскраве тому підтвердження.
Колишні англійські чесноти, як-от вищість, впевненість у собі та добробут, були замінені на пороки байдужості, небезпеки й бідності.
Англійський гумор має три обличчя:
1. Сміятися із себе.
2. Применшення/перебільшення.
3. Нонсенс.
Приклади з першого:
Лорд Брікетт давав свою післяобідню лекцію, коли звернув увагу на людину з іншого краю столу і, перервавшись, промовив: «Мені байдуже, коли хтось дивиться на годинник під час моїх лекцій. Але мене ображає, коли його підносять до вуха, тому що щосили вірять в те, що він працює!».
— - -
До вишуканого продавцевя Роллс-Ройс на виставці машин звернувся неголений чоловік у неохайному одязі з питанням: «А де тут туалет?» Продавець почав докладно пояснювати.
Коли неголений чоловік пішов, до продавця Роллс-Ройс звернувся продавець Фіатів із сусіднього стенду і запитав, чому той вирішив допомагати неохайному незнайомцеві. Продавець Роллс-Ройс відповів: «Це був перший щирий запит до мене за останні три дні!».
Типовий приклад пункту № 2 з применшення (що є недостатньою реакцією), характерний для англійського гумору:
Берті Вудстер звертається до свого дворецького:
— Чи бачили ви містера Фінка-Ноттла?
— Ні, сер.
— Я збираюся його вбити.
— Дуже добре, сер.
— - -
Газета Лондон Івнінг Стандарт повідомила про новий сервіс: рейси Конкорд двічі на тиждень з Лондона до Бахрейна. При цьому перший рейс вилетів з Хітроу без жодного пасажира. Коли представника піар-служби Британських авіаліній запитали про цю курйозну ситуацію, він відповів: «Ми ніколи не розраховували на те, що наші рейси будуть переповненими!».
Нонсенс є найважливішою частиною англійського гумору. Жарти з нонсенсом є актом протесту проти причин і проти поточного стану речей.
— - -
Двоє чоловіків зустрічаються й один каже:
— Ми з вами, здається, зустрічалися в Нью-Каслі рік тому.
— Ніколи в житті не був у Нью-Каслі.
— Так само, як і я. Це певно були інші дві людини!
Політичні жарти.
Орвелл назвав політичні жарти маленькою революцією. У тоталітарних країнах жарти поширюють на кухнях. За них можна сісти у в’язницю або втратити життя. Водночас вони зазвичай є більш живучими і смішними. Жартівник може померти. Жарт може жити впродовж десятиліть.
Оскільки книгу було написано в 1980 році, в розпал застою і розквіту комуністичного маразму так званого «радянського союзу», багато жартів в цій книзі згадано з СРСР.
— - -
У ГУЛАГу зустрічаються троє ув’язнених:
«За що сидиш?», — запитує перший.
«Я? Я говорив погано про товариша Поповича в 1939-му. А ти?».
«Я говорив добре про товариша Поповича в 1940-му. А ти?», — повертаються вони до третього.
«А я товариш Попов».
Політичні жарти завжди спрямовані на конкретні цілі. Головним рупором радянської пропаганди була найбрехливіша в «совку» газета «Правда».
— - -
Олександр Македонський, Юлій Цезар і Наполеон стоять на мавзолеї та спостерігають за військовим парадом, присвяченому жовтневій революції. Олександр Македонський каже: «Якби у мене були такі танки, я б завоював всю Азію». Юлій Цезар доповнює: «Якби у мене були такі ракети, я б завоював весь світ». І тільки Наполеон, тримаючи в руках свіжий номер газети «Правда», промовив: «Якби у мене була така газета, ніхто б не дізнався про мою поразку біля Ватерлоо».
У Радянському Союзі люди були доведені до відчаю експериментами щодо поліпшення життя компартією, в межах приведення країни до комунізму, і на цю тему було чимало анекдотів: «Зустрічаються два представники середнього класу. Один каже іншому: як ти вважаєш, ми вже на 100% досягли комунізму або буде ще гірше?».
Відмінні два жарти, що пояснюють різницю між соціалізмом і капіталізмом: «За капіталізму є жорстка дисципліна у виробництві та хаос у споживанні. За комунізму є жорстка дисципліна в споживанні та хаос у виробництві. За капіталізму людина експлуатує людину. За комунізму все з точністю навпаки!».
Другий шлюб — це перемога надії над досвідом.
Єврейські жарти.
Відрізняються ще більшою самокритикою і самовисміюванням, ніж англійські. Якщо англійці готові сміятися тільки зі своїх нейтральних якостей, то євреї нещадні до будь-яких своїх проявів і вже ба більше слабкостей. Це насамперед функція високої самооцінки.
— - -
У маленькому польському селі єврей приходить до рабина за порадою.
— Ребе, я стурбований. У Талмуді написано, що бутерброд завжди падає маслом донизу.
А в мене він упав маслом догори.
— Ну, це виняток.
— Ні, ні Ребе. Там не має бути винятків. Талмуд говорить «завжди».
Ребе почухав свою голову і запропонував єврею прийти наступного дня разом зі своїм бутербродом. Назавтра єврей прийшов і Ребе каже:
— То ти маєш рацію. Талмуд дійсно говорить, що бутерброд падає завжди маслом донизу. І він так і падає. Все, що сталося в тебе, відбулося, дурню, тому що ти намастив маслом не той бік!
Це була теоретична частина книги. У практичній автор наводить приклади римованого виду гумору від трьох класиків Ліра, Льюїса Керролла і Гілберта.
Всі троє були експертами з нонсенсу. Цікаве визначення нонсенсу дає енциклопедія Британіка: «Поезія в стилі нонсенс — це химерні вірші, які відрізняються від іншої комічної поезії своїм опором будь-якій раціональній та алегоричній інтерпретації».
Автор категорично не згоден з таким визначенням: «Поезія в стилі нонсенс далека від того, щоб кидати виклик алегоричній інтерпретації. Це алегорична інтерпретація сама собою!».
Звичайна гра слів має обмежене значення. Значенням же нісенітниці є нескінченність. Саме ця нескінченність і означає набагато більше, ніж очевидний вульгарний здоровий глузд.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ