Давайте відверто про 9 травня. У чому полягає тактика і стратегія росіян
Читайте NV у Google
Не варто розраховувати на те, що все стане зрозуміло після 9 травня
Коли західні аналітики в кінці 2021 року все ж таки прийняли позицію, що вторгнення буде, більшість з них була налаштована дуже скептично щодо спроможності ЗСУ чинити ефективний опір. Це пояснювалося в першу чергу так званим порівнянням спроможностей, яке вони проводили постійно. Якщо говорити простою мовою, то це виглядало так: скільки в нас літаків — скільки в них літаків, скільки в нас танків — скільки в них танків тощо, і вердикт був не на нашу користь.
При цьому і військові аналітики, і військові чиновники, керівництво збройних сил країн-партнерів, за їхніми власними словами, вважали, що збройні сили довго не протримаються, але народ України ніколи не здасться, народ завжди оборонятиметься, і це може тягнутися роками. Тому вони були налаштовані допомагати саме руху опору — вони розуміли, що це буде організований рух, який за законом про основи національного спротиву базуватиметься на спроможностях збройних сил за підтримки місцевого населення, тероборони тощо.
Саме тому нам постачали індивідуальне озброєння, таке як Джавеліни та Стингери, яке можна легко перевозити в автомобілях, у тому числі цивільних. Далі з’явилася доктрина малих груп, яка говорила про те, що у випадку деяких оперативних напрямків є сенс розбиватися на невеликі групи, в тому числі за допомогою сил тероборони, які носитимуть саме це індивідуальне озброєння і вражати з усіх боків, удень і вночі ворога для того, щоби повністю розбивати його оперативні наміри.
Ця стратегія ніколи не була єдиною, не було такої позиції, що тільки це нас врятує, але більшість західних аналітиків покладалася саме на неї, вважалося, що саме це буде найефективнішим.
Головна ідея також була в тому, що Росія дуже швидко здобуде абсолютну перевагу в повітрі, фактично притисне Україну до землі, і потім вже зможе будь-які великі формування (артилерійські, танкові групи і все інше) розбивати з повітря. А далі почалося те, що ми знаємо, 24 лютого, і це все в Росії не пішло, хоча саме так вони і планували. Вони вже за дві години заявили, що здобули панування в повітрі і повністю подавили нашу інфраструктуру ППО, але насправді це був провал, нічого не вийшло, і потім почалася робота ЗСУ, яка велася дуже активно та ефективно. Це викликало [в аналітиків та чиновників] величезний подив, вони цього не очікували.
Ключове питання — як швидко спрацюють наші партнери
Щодо тієї позиції, яка є зараз, то західна аналітична спільнота різноманітна, а от західна військова спільнота, і в першу чергу наші ключові союзники — США, Канада, Британія тощо — абсолютно вірять у те, що Україна здатна перемогти. Під «перемогти» мається на увазі витиснути ворога хоча б на ті лінії, де він знаходився до 24 лютого, і є розуміння, що ми можемо це зробити за наявності необхідних сил та засобів.
Далі питання в тому, чи спроможні будуть наші країни-партнери дати нам це обладнання, озброєння, військову техніку в той час, який потрібен, у тій кількості, яка потрібна, і в тій специфікації, яка потрібна. Над цим зараз працює вся українська дипломатія, працює велика кількість людей і є суттєвий прогрес із цього питання. Хоча не всі потреби поки закриті, авіацію нам ще не дають.
Важливе уточнення: ми завжди просили уникати терміну «партизанська війна», тому що партизанська війна передбачає все ж таки більшу частину з місцевого населення і різного роду споріднених між собою груп, таких як самооборона тощо. А ми говорили про організований рух опору, який базується на спроможностях збройних сил. Це була не партизанська війна, це війна на базі доктрини, яка згадується в законі Про національний спротив (але більша частина якої, звичайно, є закритою зі зрозумілих причин). І головний зсув у розумінні полягає в тому, що [представники країн Заходу] побачили, що більша частина уражень противника на першому етапі війни була все ж таки через артилерію і засоби вогневого ураження, а не тільки через роботу малих груп. Вони побачили, що українська армія с точки зору сухопутних сил (артилерія, танки, РСЗВ), тобто вогнева сила, яка працює на далеких відстанях, була дуже ефективною, працювала дуже точно і мала важливе значення для зупинки ворога, — а не тільки невеликі групи і індивідуальні засоби.
Отже, ключове питання зараз — як швидко ми отримаємо озброєння у вигляді допомоги. Це абсолютно критично. Про це зараз усі говорять, а втім це факт: подальший розвиток подій залежатиме саме від цього. Є різні сценарії, але ключове питання — як швидко спрацюють наші партнери.
Важко сказати, що в голові у керівництва РФ. Вони намагатимуться провести якісь дії [до 9 травня] для того, щоби звітувати про щось, але, як показує практика, все це буде направлено виключно на внутрішню аудиторію, тобто росіян, а їм вони можуть говорити все, що завгодно. Їх інформаційний простір повністю ізольований від світового, вони живуть у своєму акваріумі і фактично вони можуть звітувати про будь-що, і це пройде. Тому розраховувати на те, що все стане зрозуміло після 9 травня — це дуже сильне спрощення, я би на це не йшов.
Стратегія росіян зрозуміла — знищення України як держави. А тактика — стратегічне бомбардування. Це стара тактика, яка використовувалася відтоді, коли були винайдені бомбардувальники. На відміну від тактичного бомбардування, що передбачає точкове ураження цілей, які мають пряме відношення до бойових спроможностей іншої сторони, стратегічне бомбардування передбачає знесення повністю всіх населених пунктів, нанесення широкомасштабного ураження, яке має лише одну мету — деморалізація противника, тобто нас.
За більше ніж 100 років було проведено велику кількість таких бомбардувань, і в Першу, і в Другу світові війни, але їх ефективність сумнівна. Зараз це вважається абсолютно аморальним та незаконним і підпадає під всі тезиси міжнародного кримінального права. Ми бачимо, що росіяни використовували цю тактику, в нас є свідчення жителів Маріуполя, які говорять про те, що вони бачили, як одні й ті самі літаки поверталися за півгодини з новим боєкомплектом, вистрілювали його суто в житлові будинки, після цього знову заряджалися, поверталися і так цілий день. Тобто був абсолютно свідомий підхід: знищення всього міста. І це була ніяка не військова необхідність, ці житлові будинки не мали жодного військового значення, це було зроблено виключно для того, щоб реалізувати цей підхід, а єдиною метою цього підходу, повторюсь, є деморалізація.
На жаль, є підстави вважати, що вони можуть це повторювати. Втім ми як Україна вже довели, що з нами ця тактика не працює.
Разом із тим стратегічне бомбардування показує, що у росіян більше не залишилося дієвих способів. Вважаю, що Путін уже програв — ми чітко бачимо, що інших методів у нього немає. А цей підхід не працює, стратегічне бомбардування не досягає своєї цілі: українці стають тільки злішими, чітко усвідомлюють, що немає нічого гіршого, ніж окупація, і це максимально підвищує рішучість. Ми розуміємо, що вже ніякого компромісу, навіть теоретично, давно не існує, ми маємо лише перемогти. І для цього кожен має робити все, що тільки можна, кожен на своєму фронті.
Щодо прицільних бомбардувань по цивільних об'єктах [як це сталося в Одесі], то я вважаю, і думаю, ми юридично зможемо довести, що це — державний тероризм. Що це означає? Це цілком інша історія, але, як і тероризм взагалі, вона має таку само мету — деморалізація і примушення до якихось поступок.
Ціллю тероризму є виключно цивільні об'єкти, які не мають жодного відношення до військової інфраструктури, і це точкові цілеспрямовані акти. Тобто, коли ми говоримо про прицільне влучання по житловому будинку в Одесі, про залізничну станцію у Краматорську і такі речі, де абсолютно ясно, що це вони намагалися знищити мирне населення, — це державний тероризм. І я вважаю, що ми зараз маємо докладати всіх зусиль для того, щоби Росія і в Україні, і в міжнародному масштабі була визнана державою-терористом. Давайте називати речі своїми іменами — якщо б це була організація, вже давно весь світ вважав би їх терористами.
Але є ще інші тактики, які вони використовують і які так само є абсолютно кримінальними та аморальними — це тероризування місцевого населення. Як показують свідчення тих, хто вижив після жахливих подій і на півночі від Києва, і в інших регіонах України, [у російських військових] дуже схожа модель поведінки — ясно видно, що їм давали вказівки. Наприклад, вони забороняли прибирати померлих людей та ховати їх, і це було в різних регіонах, різних підрозділах. Їм давали наказ та можливість тероризувати, грабувати, мародерити, ґвалтувати тощо. І як вважають деякі наші партнери, наприклад, посол Великої Британії Мелінда Сіммонс, ці зґвалтування — це політика. Дійсно, в закордонній термінології є таке визначення як «політика зґвалтування», вона використовувалася в багатьох країнах, в Африці зокрема. І це так само кримінальна історія, її треба окремо кваліфікувати і окремо за нею виносити вироки. В тому числі керівництву, тому що це була державна політика. Це не були дії якихось окремих громадян, які дикі, приїхали звідкись тощо. Вони, звичайно, злочинці як виконавці, але треба розуміти, що це все була державна політика, яка йшла з Кремля.
Повну версію слухайте у спеціальному ефірі Війна в Україні на Радіо НВ
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ