Читайте NV у Google
Сьогодні ми маємо назвати ще одну реальність – те, що війна робить із дитинством
Співавторка колонки — Альбіна Басиста, юристка-міжнародниця, правозахисниця, залучена фахівчиня Центру провідного досвіду Gen.Hope
«Вкрадене дитинство» стало одним із найуживаніших визначень досвіду українських дітей під час російської агресії проти нашої держави. Воно прижилося у звітах, доповідях, виступах на конференціях високого рівня, рішеннях міжнародних організацій, розслідуваннях, публіцистиці, соціальних мережах, побутовому мовленні та документальних фільмах.
Але для права — це досі лише метафора.
Право не бачить вкрадене дитинство як єдине ціле. Воно розкладає його на окремі юридичні факти, діяння та кваліфікації - депортацію, примусове переміщення, вербування або інше використання дітей, індоктринацію, мілітаризацію, сексуальне насильство, каліцтво, вбивство батьків чи рідних дитини.
Кожен із цих фактів може бути встановлений, задокументований і кваліфікований. Але їхній сукупний вплив на розвиток дитини досі не став окремою категорією шкоди.
Ми бачимо цю прогалину у щоденній роботі програм Gen.Ukrainian.
Ми супроводжуємо дітей, які пережили окупацію, депортацію або примусове переміщення, втрату батьків чи невизначену втрату, розлуку з рідними та домом, російську індоктринацію.
Шкода може змінювати всю траєкторію розвитку дитини
І що довше ми працюємо з ними, то виразніше бачимо: шкода не завершується разом із подією, а може змінювати всю траєкторію розвитку дитини — її стосунки з близькими, навчання, здатність довіряти, уявлення про себе та власне майбутнє.
Дитина може повернутися з окупації, але не повернутися до попереднього відчуття безпеки. Батько чи мати можуть повернутися з полону, але родина ще довго житиме з наслідками пережитого насильства.
Саме тому йдеться не лише про прогалину в праві. Йдеться про необхідність окреслити поняття комплексної шкоди дитинству, спричиненої війною, яке з часом може отримати юридичне визнання.
Правові категорії не виникають готовими.
Термін «геноцид», який Рафал Лемкін увів у 1944 році, і термін «злочини проти людяності», запропонований Гершем Лаутерпахтом у 1945 році до Статуту Нюрнберзького трибуналу, спочатку існували як концепти, сформульовані у відповідь на реальність, якої жодна наявна юридична категорія не охоплювала.
Поняття геноциду держави кодифікували у Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 року — за день до ухвалення Загальної декларації прав людини.
Поняття злочинів проти людяності застосовується у міжнародному кримінальному праві вже понад вісімдесят років, але окремої спеціальної конвенції не має досі. Проєкт статей майбутньої конвенції Комісія міжнародного права ООН опублікувала у 2019 році. Нині він проходить погодження між державами на рівні ООН із перспективою подальшого ухвалення.
Сьогодні ми маємо назвати ще одну реальність — те, що війна робить із дитинством.
Право фіксує злочин, але не весь його вплив на розвиток дитини
Міжнародне кримінальне право, міжнародне гуманітарне право та міжнародне право прав людини встановлюють зв’язок між протиправним діянням і його наслідками.
Право може встановити дату депортації, примусового переміщення, вербування або іншого використання дітей, індоктринації, мілітаризації, сексуального насильства, каліцтва чи вбивства батьків або рідних дитини та надати кожному діянню відповідну кваліфікацію. Але воно не може визначити день, коли пережите перестане впливати на дитину.
Дитинство — не зафіксований стан, а безперервний процес розвитку. Тому шкода може накопичуватися, змінювати форму і проявлятися через роки. Фіксації окремого злочину чи його безпосереднього наслідку недостатньо, щоб оцінити весь масштаб цієї шкоди.
Що право вже визнає - і чого досі не бачить
Міжнародне право поступово наближається до розуміння того, що шкода, завдана дитині, потребує особливого підходу.
У 2012 році Міжнародний кримінальний суд, ухвалюючи перше рішення про принципи репарацій у справі «Лубанга» щодо вербування та використання дітей-солдатів, визнав необхідність особливого підходу до відшкодування шкоди з урахуванням віку, розвитку та найкращих інтересів дитини.
Офіс Спеціального представника Генерального секретаря ООН щодо дітей та збройних конфліктів наголосив, що правосуддя для дітей має охоплювати не лише покарання винного, а й відновлення прав та репарації за втрату сім'ї, освіти й засобів до існування. Однак розвиток дитини досі не став самостійною, вимірюваною категорією шкоди чи окремим критерієм її оцінки.
Реєстр збитків для України під егідою Ради Європи у 2025 році відкрив категорію заяв щодо смерті близького члена сім'ї - А2.1 — та щодо зникнення безвісти близького члена сім'ї - А2.2.
Це важливий етап, оскільки право окремо визнає нематеріальну шкоду та страждання, пов’язані зі смертю або зникненням близької людини.
Але кожна із цих категорій оцінює зафіксований наслідок як об'єкт компенсації для дитини. Вона не охоплює сам процес її розвитку, який продовжує змінюватися під впливом визначеної чи невизначеної втрати.
В українському законодавстві вже існують статуси «дитини, яка постраждала внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України», «дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів» та «особи, постраждалої від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України». Останній може надаватися дитині й у разі примушення до споглядання сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом.
Це важливе концептуальне зрушення, однак воно ґрунтується на юридичних фактах, які можна встановити й підтвердити.
Натомість міжнародні злочини, пережиті батьками дитини — полон, катування, сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК), насильницьке зникнення чи незаконне позбавлення волі - не перестають впливати на дитину лише тому, що батьки повернулися живими чи вціліли.
Досвід Gen.Ukrainian показує, що такі діти часто продовжують жити у складному емоційному та сімейному середовищі. Ця шкода не завжди пов’язана з одним фактом. Вона розгортається щодня — у стосунках, поведінці, навчанні, відчутті безпеки та здатності будувати майбутнє.
Право досі не має достатніх інструментів, щоб оцінити її як єдине ціле.
Як оцінювати комплексну шкоду розвитку дитини
У контексті вкраденого дитинства українських дітей необхідно сформувати методологію документування того, що війна робить із дитинством.
Йдеться не про заміну вже наявних категорій шкоди. І не про заперечення юридичних кваліфікацій окремих злочинів.
Йдеться про їхнє поєднання у ширшу правову рамку, у центрі якої перебуває не лише окремий злочин чи його безпосередній наслідок, а сукупний вплив війни на процес розвитку дитини.
Така шкода може оцінюватися за кількома критеріями:
Кумулятивність — як різні події та обставини накопичуються і посилюють одна одну.
Вікова чутливість — як одна й та сама подія впливає на дитину залежно від етапу її розвитку.
Тривалість — як довго наслідки впливають на дитину та її середовище.
Багатовимірність — як війна одночасно змінює психічне і фізичне здоров’я, сімейні зв’язки, освіту, соціалізацію, ідентичність та життєві можливості.
Комплексна шкода дитинству не завжди має один момент виникнення. Вона може формуватися поступово і проявлятися через роки.
Саме тому її документування не може зводитися лише до фіксації окремої події. Воно має охоплювати весь шлях розвитку дитини після пережитого.
Gen.Ukrainian та Gen.Hope розпочинають роботу над формуванням такої методології - на основі практичного досвіду психологічної реабілітації дітей, досліджень, правозахисної роботи та міжнародного права.
Ми прагнемо сформувати критерії, які зможуть бути використані для оцінки шкоди, розроблення репарацій, довгострокових програм підтримки та політик захисту прав дітей.
«Вкрадене дитинство» не повинно залишатися лише сильною метафорою. Його необхідно побачити, задокументувати і з часом визнати як самостійний об'єкт шкоди — для розвитку репараційних механізмів і захисту прав дитини.
Україна, яка сьогодні документує безпрецедентний масштаб злочинів Росії проти дітей та їхніх наслідків, може зробити важливий внесок у формування нової правової мови для їхнього опису.