Читайте NV у Google
Руйнування, відключення світла, потреба у зброї і грошах партнерів задля існування, відсутність ОПК і ненормальний сусід під боком. Південна Корея понад півстоліття тому переживала подібне
Нині Сеул один із фінансових центрів світу, а країна входить до десятки найбільших експортерів військової техніки. Що з їхнього досвіду Україна може перейняти?
У 1953 році демілітаризована зона розділила Корейський півострів на Північну і Південну Корею. Оскільки мирний договір про формальне завершення війни досі не підписаний, південнокорейці розуміють — у будь-який момент потрібно бути готовими відбити атаку ворога. Тому ще у 70-ті роки країна сконцентрувалась на створенні власного оборонно-промислового комплексу, який працює не тільки на обороноздатність Південної Кореї, але й на експорт, залучаючи десятки мільйонів доларів до бюджету.
Від телевізора до ракети
Керівництво держави розуміли, що без участі фінансових груп сильний ОПК не розбудувати. Уряд зробив декілька важливих речей: податкові пільги, аванси, банки були зобов’язані надавати доступні кредити чеболям — об'єднання промислових підприємств, які є власністю однієї родини. Серед них відомі нам Samsung, LG, Hyundai, Daewoo. Створивши дочірні компанії, які займались розробкою і виготовленням оборонної продукції, ці підприємства досягли значних результатів. Від Daewoo — штурмова гвинтівка К2 (у 80-ті). Від Samsung — САУ К9 Thunder (у 90-ті). Від LG — розробка цілої серії оборонної продукції, включно з ракетами, радарами. Від Hyundai — колісний БТР White Tiger. Врешті цієї осені країна представила найважчу в світі балістичну ракету Hyunmoo-5, яка призначена для знищення споруд на глибині понад 100 метрів. Це забезпечує ефективне знищення підземних баз і складів зброї, які часто будують в Північній Кореї.
Висновки для України
Філософ Френсіс Фукуяма писав про те, що «війна — найслабший з мотивів для розбудови сильної держави». Світ повірив у це й пішов шляхом глобалізації. Але Фукуяма помилився (і не тільки він, звісно). Тому на прикладі війни з Росією бачимо, що для збірки того ж дрона потрібно залучити технології і комплектуючі різних країн. Проте не всі з них входять до одного альянсу партнерів.
Сьогодні ми на 90% залежимо від Китаю
Сьогодні ми на 90% залежимо від Китаю не тільки в електронних компонентах, а й навіть у сировині для виробництва тканини, стрічок тощо. Тому питання локалізації — це питання не тільки розвитку, а й фактичного виживання ОПК в майбутньому. Озброєння — вже очевидно стане одним з локомотивів українського експорту після закінчення війни. Шлях виробника та експортера озброєння набагато цікавіший й більш технологічний ніж аграрний та сировинний експорт.
Тож нам варто задуматись над таким експортом — це залучення коштів в країну, визнання на світових ринках і не найгірший шлях розвитку. Крім того, у разі зменшення попиту військові технології частково будуть імпортовані на громадський ринок.
Кадри та інновації
У 1970 році тодішній президент Пак Чон Хі сприяв заснуванню державної корпорації Агентство оборонного розвитку (ADD). В декількох регіонах країни створили науково-дослідні інститути, вкладалися гроші в розробки, навчання спеціалістів. Спочатку використовували технічну допомогу США, відпрацьовували іноземні ліцензії. Коли ж «набили» руку й навчили кадри, здивували і себе, і світових лідерів ринку. Прогрес добре прослідковується на прикладі K9 Thunder. Розпочалось все з ліцензійного виробництва американських САУ М109, яким займалась Samsung. Здобувши досвід, разом з Агентством запустили серійне виробництво. Нині Корея саме на К9 найчастіше продає ліцензії, САУ вважається найбільш успішним експортним продуктом, цінується
Висновки для України
Деіндустріалізація економіки України та Європи «поставила на коліна» підприємства, які займались виготовленням хімічних елементів, необхідних для ОПК. Це перший сумний висновок. Другий — у нас «профукані» системні знання і підготовка профільних спеціалістів (хіміки, конструктори, інженери). Потрібно створювати заклади для навчання цим спеціальностям, підвищувати кваліфікацію викладачів — тягнути немає куди. Процес займатиме 10−15 років. Але це внесок в довготермінову перспективу ОПК, без якого неможливо зберегти країну.
В європейській історії ми прожили найдовший відрізок часу без війни. І були не готові до того, що сталося у 2022 році. Але врешті час зробити висновки. Почати планувати на 10 років (чи не вперше в історії України), аби знову не опинитись без спеціалістів, технологій і озброєння. Розвивати ОПК, аби в критичні моменти не залежати від наших партнерів — на власному прикладі бачимо, що наші потреби вони не можуть повністю задовольнити. Локалізуватись, а не глобалізуватись. І нарешті годувати свою армію, аби не бути змушеним годувати чужу.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV