Затори, хрущовки і заводи. Як зробити наші міста зручнішими
Читайте NV у Google
Кожне місто як пазл, що складається з безлічі взаємозалежних елементів. Варто витягти один, і картина не буде повною, як не старайся
Зупинивши ділове життя і сполучення, карантин дав нам час озирнутися навколо, на свої міста. Змусив гостріше відчути те, що в суєті днів ми зазвичай відсуваємо на задній план.
1. Затори. В останні півтора місяця в Києві, Харкові, Дніпрі, Львові, Одесі та інших великих містах стало істотно менше заторів. Але плата за цю тимчасову «зручність» — стрімке погіршення життя тих, хто сидить без роботи.
Затори повернуться, адже в наявних уявленнях «автомобілецентризм» все ще домінує над муніципальним транспортом. Міста створювали для людей, але вони виявилися захопленими машинами. Пішоходи просочуються вузькими тротуарними стежками, які залишили їм власники авто — за 20 років у Києві, наприклад, не побудували жодної муніципальної парковки. «Вулиці, створені пішоходами, перейшли у владу автомобілістів. Мостові стали вдвічі ширшими, тротуари звузились до розміру тютюнової бандеролі. І пішоходи почали злякано тулитися до стін будинків», — цікаво, що сказали б Ільф і Петров про життя в місті зараз?
Можна продовжувати розширювати дороги і ускладнювати розв’язки, але це стимулюватиме появу все більшої кількості автомобілів. Міста Європи пройшли цей шлях і переконалися в його безвиході ще років 30 років тому (постулат Льюїса — Могріджа і парадокс Доунса — Томсона). Важлива не так пропускна здатність, як «провізна» — скільки тисяч людей, а не сотень машин може проїхати дорогою протягом години.
Реальність виглядає так, що ми або скористаємося перевіреними практиками і виберемо громадський транспорт — або захлинемося в колапсі. Але роздумуючи між поїздкою в машині або трамваї, легко вибрати трамвай, наприклад, у Відні, де він чистий, комфортний і швидкий. Зовсім інша річ в Україні. Значить потрібне інше уявлення про міську логістику з пріоритетом загального над приватним. І, звичайно, зручний міський транспорт як альтернатива особистого авто. Може звучати неправдоподібно, але в 1970-х затишний Амстердам простоював у заторах. Питання вирішив громадський транспорт, велосипеди і велодоріжки.
Хорошим рішенням для мінімізації заторів є, зокрема, комфортна міська електричка, аналог німецького S-Bahn. Але в Києві з нею теж ціла купа труднощів. Одна з яких — слабкий пасажиропотік на багатьох ділянках кільця. Ще б пак, адже маршрут проходить через промзони, де пасажирам просто нізвідки взятися. Так ми підходимо до проблеми номер два.
2. У межах наших міст занадто багато промисловості. Концепція для ХХ століття перестала бути робочою в XXI. Сьогодні і промисловість виглядає по-іншому, і можливості сполучення не такі, як були 50−60 років тому. Необхідності тримати підприємства в межах міста немає. Багато з міських промзон функціонують тільки частково, але займають таку площу, ніби ще досі беруть участь у соцзмаганнях. Вихід з цієї ситуації — ухвалення вольового рішення, і винесення, нарешті, промпідприємств за межі міста, ревіталізація колишніх промислових кварталів, їх джентрифікація зі збереженням самобутнього вигляду (арт-завод Платформа або Мистецький Арсенал).
3. Хрущовки. Однак буде дивним ревіталізувати промзони, залишаючи без змін ті самі квартали хрущовок (у багатьох з яких закінчився запланований термін експлуатації). Це проблема номер три, що відрізняє українські міста від інших європейських. Її також розв’язали в колишніх країнах Східного блоку: незважаючи на наявність подібної забудови в районах Варшави або східного Берліна, вона, втім, не виглядає так депресивно, як у Києві, Харкові чи Кропивницькому.
4. Незалежно від усього цього потрібно розв’язувати проблему міських комунікацій. Зараз забудовники просто «врізаються» у вже наявні, зношені і розраховані зовсім на інші потужності. Прориви то в Алчевську, то біля київської Оушен Плази — окремі й помітні дзвіночки інженерного колапсу, який підступає.
Питання комунікацій у частині переповненої зливової каналізації можна вирішити концепцією «міст-губок» — акумуляцією опадів у насадженнях. А це натомість тісно пов’язано з екологією, зі збереженням і збільшенням міських зелених зон, які сьогодні страждають як від забудовників, так і від непрофесіоналізму співробітників комунальних служб, які доглядають за деревами.
Кожне місто як пазл, що складається з безлічі взаємозалежних елементів. Варто витягти один, і картина не буде повною, як не старайся. Робота на посаді міністра інфраструктури дала мені інший погляд, зокрема, на міські проблеми. Більшість з них виявляються не «неминучим злом мегаполісу» — просто результатом відсутності (невикористання, неефективного використання) інфраструктурних можливостей.
Інфраструктура — це не нудно. І точно не про якісь окремі труби або рейки. Інфраструктура міст — це про якість нашого життя. Якщо не вникати в неї усвідомлено, рано чи пізно вона нагадає про себе сама.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ