Українські граблі. Чому у нас нічого не виходить?
Чому українському громадянському суспільству не вдається побудувати успішну Україну
Тому що, громадянське суспільство навчилось змінювати владу, але не навчилось створювати владу.
Якщо простіше, то кілька років назад всі боролись з Порошенком. Поміняли Порошенка на Зеленського. Тепер борються з Зеленським. «Синдром активіста. Зносимо Порошенко, топимо за Зе. Що через рік зносити Зе, — написав мені сьогодні один мій гарний друг. — Це безкінечний повтор одного й того ж сценарію».
Зараз багато де лунає, що головна мета — знести Зе, не дати можливості Порошенку та Авакову стати сильнішими. Але жодної пропозиції на кого міняти Зе немає. Навіть натяку про те, щоб подумати про того, на кого міняти — теж немає. Покарання влади — є самоціллю.
Насправді має бути по-іншому. Самоціллю має бути створення успішної, сучасної, демократичної, заможної держави. А не покарання політиків.
А розбудова держави — це саме розбудова. На філософії покарання цього не зробиш. Для того, щоб змінити країну, нам потрібно змінитись самим. Подорослішати. Стати менш емоційними, але більш стратегічними.
Наприклад, яка у нас одна з найбільших проблем в державному апараті? Корупція? Ні, не погоджуюсь. На мою думку, брак компетентності більша загроза для держави. Корупцію можна побороти, але якщо державою керуватимуть чесні ідіоти, то вона так само загине. Тому потрібно вкладати в професійну освіту держслужбовців, вивчати практики і методи, які спрацювали, вивчати, що навпаки — не працює. Збирати та ділитись цими знаннями. Готувати нові кадри. Створювати систему підтримки тих держслужбовців, які є кращі, компетентніші, та етичніші.
А тепер давайте повернемось до проблеми корупції. В 2014 році я перший раз поспілкувався з українськими активістами-антикорупціонерами. Вони тоді були впевнені, що декларації (НАЗК), спеціальні органи, суди та прокуратури (НАБУ, САП, АКС), та збільшення покарання (зазначте, що це та саме філософія) дозволять побороти корупцію. І тоді Україна розквітне. Не сталось, як гадалось. Тому, що, повторюю, на філософії покарання, суспільство не розбудуєш. І корупцію не побореш. Я тоді написав одну з найбільш важливих колонок в своєму житті «Те, в чому помиляються борці з корупцією.» Але вона заслуговує на окремий пост.
До речі, те саме робив Зеленський, його команда, та я, коли був міністром. Швидкі зміни через швидкі кадрові рішення. Звільнити всіх, хто «поганий» (за певними критеріями). Як міністр, я звільнив більше сотні керівників департаментів, органів виконавчої влади, керівників державних підприємств. І дуже цим пишався і продовжую пишатись. Більшості міністрів це не вдалось через шалений супротив. Але в мене вийшло.
Є певні методи, практики, прийоми, які дозволяють боротись з корупціонерами, звільнювати їх та залишатись при цьому у відносній безпеці та з гарною репутацією. Але давайте задамо більш глибоке питання. Чи покращили ці звільнення рівень роботи держпідприємств, звільнили їх від корупції, зробили державу більше ефективною? Так, точково. А системно, ні.
Десь корупціонери повернулись, після того, як я пішов з уряду. Але головна проблема не в одному поверненні. А в тому, що для успішної трансформації держави потрібно міняти не одну людину на верхівці піраміди, а різати пухлину повністю. І найголовніше міняти людей на інших, з кращою культурою та етикою, з кращими компетенціями. Але таких людей немає. Точніше, вони є, але їх мало. Так, і зараз в держслужбі є багато гарних людей. Але недостатньо. Їх має бути в рази більше. Вони мають стати більшістю.
Тобто, розбудова держави — це не про покарання, а про зміну правил гри та про підвищення кваліфікації людей. Ось про що потрібно нам всім постійно думати. Не жалітись, що все погано, а думати про те, що конкретно потрібно змінити в правилах гри. Не кричати про покарання влади, а пропонувати альтернативу.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ