Читайте NV у Google
Ольга Айвазовська: Михайло Федоров — реальний інсайдер команди Зеленського, тому все знає про помилки та зловживання в ній (Фото: Facebook Володимира Зеленського)
Політична криза очевидна. Програють від цього всі
Президент Володимир Зеленський «посіяв вітер і пожне бурю» у цілком біблійному значенні, але і колишній міністр оборони рухається за цим сценарієм. І він програшний для всіх.
Тривала війна на виснаження є викликом для держави й суспільства, але чомусь нинішні лідери живуть в політичному режимі мирного часу, не матеріалізуючи навіть в уяві ціну своєї помилки. Федоров називає себе візіонером і постійно говорить про стратегії, місію і картинки майбутнього, але без конкретних дій ці слова не лікують і не створюють доданої цінності.
Зеленський якось іще в еру відкритих пресконференцій заявляв, що все так несеться, що у нього немає часу на стратегію. І своїми діями вже два липні поспіль він це доводить.
Політична криза очевидна, і без компромісу всі сторони підуть на ескалацію
Політична криза очевидна, і якщо не шукати компромісу, то всі сторони підуть на ескалацію. У обох є великі ресурси, які мало доступні конкурентам. Чого тільки варте те, що Федоров — реальний інсайдер команди Зеленського, тому все знає про помилки та зловживання в ній, але і політично повинен поділяти відповідальність за це.
Зв’язок з Ілоном Маском, добре орієнтування в політичних технологіях, готовність вкладати в його кампанії достатньо великі ресурси, що є раціональним для частини оборонного сектору і не лише, активна підтримка вулиці і наявність неформальної команди, яка на перший погляд може бути більшою, ніж у президента. Адже президентська рать дуже стоншала в рядах, а чиновники та бюрократи йдуть або саботують одразу після втрати ваги лідером.
Натомість Зеленський має колосальний силовий і фінансовий ресурс, легітимну оцінку суспільства (хоча з нюансами), рейтинг, досі більший, ніж його ж показники у січні-лютому 2022, пізнаваність у всьому світі й політичний капітал, вибудуваний на перших роках після повномасштабного вторгнення, абсолютну лояльність парламенту й уряду. Ну, і криворізький характер. Хто знає, той зрозуміє.
Обоє мають купу вразливостей. Але ОБОЄ НІЧОГО не робили предметно для підготовки системи безпеки до найтяжчих і найважливіших для країни виборів в історії України.
Я не буду вже знову описувати діяльність робочої групи в парламенті з підготовки законодавства до таких повоєнних виборів, — без цього далі рухатися до відбудовування необхідної інфраструктури немає жодних шансів. Воно готове на 65%, але група забуксувала, коли зупинився перемовний процес у квітні.
Коли ми запрошували від Міноборони хоча б заступників Михайла Федорова на діалог щодо виборчих прав військовослужбовців, — отримали мовчазну відмову, бо це не в пріоритетах. А без МО створення спеціальних дільниць або забезпечення ефективних механізмів для реалізації активного й пасивного виборчого права не є можливим, і політичний рівень ігнорував це питання.
У нас 50% громадян живуть не за адресою реєстрації (29% в Україні + 20% за кордоном), і Державний реєстр виборців критично потребує креативного підходу у процесі верифікації даних, мобілізації громадян до активної реєстрації та перевірки себе, зміни виборчої адреси. І тут мала би важливу просвітницьку роль виконати Мінцифра, яку виборці бачать ключовим інструментом.
Але і це не було в пріоритетах.
У нас у Києві одне укриття побудоване за п’ять років цивільного захисту! Тож ми маємо шанс проводити голосування або по підвалах, або у Дії (що означає — під повним контролем президента станом на зараз).
Чи хочемо ми голосувати так, щоб було страшно прийти на дільницю, або щоб держава знала зміст таємного голосування? Напевно, ні.
Ну, і знову нагадую, що вибори — про політичну боротьбу і купу організаційних заходів, а не про день голосування. День голосування не є важливим, якщо всі інші етапи були неконкурентними, голоси виборців продавали й купували, комунікація та агітація була обмежена ресурсами, а росіяни грали на наших мізках, як на роялі — через когнітивну війну та незахищене інформаційне поле.
У мене сотні сценаріїв та дій, які росіяни можуть використати, щоб розпочатий електоральний процес делегітимізувати або навіть повністю зупинити — у ході кампанії чи в день голосування. І це буде колапс і руїна.
Я згодна з Федоровим, що росіяни не повинні визначати, коли нам проводити вибори, — бо якби вони могли, то вибори б відбулися давно. Можна підняти заяви і різні пункти мирних планів, і Мінські протоколи, бо все це вже було.
Але я точно проти, щоб вибори відбулися через політичні інтереси без озирання на реальний стан інфраструктури, аналіз ризиків та НАЛЕЖНУ їх підготовку.
Перші вибори, які були пропущені — парламентські. І перші повоєнні теж повинні відбутися — парламентські, щоб вийти спокійно з війни, забезпечити поступальний транзит влади, мати конкурентне середовище в основному для мирного часу органі влади, формувати уряд відповідно до програм дій, а не переставляння стільців у кабінетах і знецінення хороших і дієвих бюрократів як таких.
Що технічно потрібно зробити:
- Спеціальний закон + п’ять інших законодавчих актів, які повинні бути змінені та скориговані: Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Закон Про державний реєстр виборців, Закон про Центральну виборчу комісію, спецзакон про неможливість проведення виборів на окремих територіях тощо.
- Оновлення даних Державного реєстру виборців, активна реєстрація виборців, належний час для інформаційно-просвітницьких заходів.
- Повний перегляд мандату правоохоронців в частині превенції, реагування та розслідування таких факторів, що будуть небезпечними і масштабовані за російські кошти і через нашу дурість — терористичні загрози, політичне насильство, кіберзагрози, криптовалюта у виборах тощо.
- Геополітична робота з організації виборів на закордонному виборчому округу, що потребує значних інвестицій і дипломатичних зусиль.
- План транзиту влади від військової до цивільної системи управління тощо.
- Ресурси. Дуже багато ресурсів та підготовка людей до процесу співорганізації.
- Доукомплектування складу ЦВК (є вакантні посади) і внесення змін до закону щодо продовження терміну повноважень до закінчення перших повоєнних виборів.
Нам також стратегічно потрібен дієвий Конституційний суд України, бо це на межі, і тут теж багато кадрової роботи. Кожне питання, яке стосується конституційності рішень, має мати шанс отримати оцінку через цей механізм.
Але кому це все потрібно? Краще про вибори згадувати, коли у президента рейтинг виріс або коли хтось не бачить іншого виходу з ситуації.
Вибори під час війни не будуть цілком демократичними, і ми за це заплатимо високу ціну.
Але і президент про них думає саме під час війни, і колишній міністр Федоров.
Є щось спільне.
Текст опубліковано з дозволу авторки