Півострів страху. Що відбувається з кримськими татарами в Криму на 13-й рік анексії і чому вони звідти не їдуть — Алім Алієв

За понад 12 років анексії Росія обернула Крим на свою військову базу й використовує півострів як велетенський майданчик для запуску по Україні ударних дронів, балістичних і гіперзвукових ракет, зокрема Цирконів.

З початком повномасштабної війни ситуація з правами людини на анексованому півострові суттєво погіршилася. Росія пустила в дію нові статті свого Кримінального кодексу про дискредитацію своєї армії та про державну зраду, що передбачають багаторічні строки ув’язнення. У результаті правозахисники називають понад 220 осіб, що зазнали політичних переслідувань, і яких окупаційна влада незаконно утримує у в’язницях і СІЗО. Більшість із них — кримські татари.

NV звернувся до Аліма Алієва, співзасновника громадських організацій КримSOS і Кримський дім, а нині — заступника гендиректора Українського інституту, із проханням розповісти про те, як живе анексований Крим на п’ятий рік великої війни.

— Як сьогодні живуть кримські татари на анексованому півострові на тлі повномасштабної війни? Які взагалі настрої панують серед кримських татар?

— Якщо брати вже понад 12 років російської окупації півострова, то для кримських татар це період боротьби з новою колонізацією. І якщо вести мову про те, як нині ведеться кримським татарам у Криму, то я б це питання розділив на два складники.

Перший — правозахисний трек. Те, що окупаційна влада переслідує кримських татар, на жаль, вже стало константою, це відбувається постійно. На сьогодні налічується понад 220 політв'язнів, які перебувають у кримських та російських в’язницях і СІЗО, із них більш ніж 130 осіб — кримські татари.

Тому ситуація з правами людини в Криму точно не поліпшується, а лише погіршується. Бо після повномасштабного вторгнення в Україну росіяни пустили в дію нові статті Кримінального кодексу — дискредитація армії РФ та звинувачення у державній зраді. І коли окупанти засуджують за статтями про держзраду або фінансування тероризму, то дають немислимі строки — 18, 22, 28 років ув’язнення.

І тут я хочу розповісти про найсвіжіший інцидент, що стався з людиною, яку я особисто знаю багато років, це — Діана Гаврилюк. У жовтні минулого року вона поверталася з Ірландії, де нині живе, через Туреччину до Криму. Там вона хотіла провідати батьків і родичів, до того ж у неї були питання за станом здоров’я.

Відтак її затримують в аеропорту Сочі й етапують до Абхазії. А потім везуть по російських слідчих ізоляторах у Борисоглібську й Краснодарі. Її звинувачують у держзраді за те, що нібито виявили донати на підтримку ЗСУ. Вочевидь, росіяни намагалися будь-що вибити з неї потрібні їм свідчення і катували. Про це казав чоловік Діани Андрій, що її били по голові, застосовували тортури, не надавали необхідну медичну допомогу, через що в неї розійшлися післяопераційні шви.

І це тільки одна з найсвіжіших історій, що сколихнула кримськотатарську спільноту. Тому постає питання, яким чином ми можемо захищати своїх людей від російського свавілля? І, на жаль, ми практично не можемо цього зробити, адже наші люди фактично стають заручниками, опинившись в Росії або в Криму.

Таким чином на анексованому півострові кримські татари живуть в умовах абсолютно недружньої атмосфери. Узагалі довіра в кримському суспільстві дуже знизилась, коли є страх, коли не знаєш, хто з тобою поруч, то фактично й не довіряєш іншим. Тому кримські татари переважно намагаються триматися своїх найближчих родичів і друзів.

А також намагаються підтримувати свою ідентичність через культурні й освітні проєкти, через дитячі ініціативи. Адже сильна національна ідентичність кримських татар не дає розмити й українську громадянську ідентичність.

У той час, як для росіян важливо перетворити кримських татар — і не лише їх — на російських громадян. І якщо це станеться (хоча я сподіваюся, цього не буде), але в найгіршому випадку це означатиме, що фактично кримські татари втрачатимуть національну ідентичність, забуватимуть свою історію, традиції, мову тощо. І таким чином можуть стати частиною російського наративу й так званого російського народу.

На щастя, я поки що цього не фіксую. Тому підтримка ідентичності кримських татар це насправді форма нашої оборони в анексованому Криму.

За словами Аліма Алієва, кримські татари на анексованому півострові намагаються підтримувати свою ідентичність через культурні й освітні проєкти, а також через дитячі ініціативи, зокрема книговидання / Фото: Артем Галкін / Українська школа політичних студій

— Розкажіть типову історію з життя кримських татар на анексованому півострові.

— Нині кримські татари живуть за правилом: свій до свого по своє. Важливо, щоб українське суспільство розуміло, чому кримські татари переважно залишаються в Криму. Це не лише наслідки депортації [1944 року], а й наслідки XIX століття, коли тодішня Російська імперія заселила Крим росіянами, російською мовою, російською церквою, російськими звичаями і фактично витіснила кримських татар.

Усі ж розуміють, якщо на півострові не буде кримських татар, то росіянам значно легше буде продати міф про російський Крим і швидко зробити анексовані території «російськими» через своє населення. На сьогодні окупанти вже завезли до Криму близько 800 тис. «новоселів» з Росії й тимчасово окупованих територій України. А це ще й розмивання національної релігійної компоненти. Таким чином агресор показує, мовляв, бачите, скільки «русскіх» насправді живе в Криму.

А щодо типових історій із життя кримських татар, то, наприклад, небайдужі батьки організовують для дітей приватні уроки з вивчення кримськотатарської мови. Бо, як я знаю, у тамтешніх школах знову скоротилося викладання кримськотатарської і зараз це, здається, один урок, який є варіативним складником у розкладі. Його ставлять або останнім уроком, або після 15:00. І цей урок проводиться не просто для учнів паралельних класів, а для кількох потоків. Тобто на такому 45-хвилинному уроці одночасно присутні учні, скажімо, 5-х, 6-х, 7-х і 8-х класів. Таким чином росіяни створюють видимість викладання кримськотатарської в школах. Але цього недостатньо.

Тому кримськотатарські батьки збираються разом і, кому це під силу, допомагають створювати культурні продукти, підтримують кримськотатарських митців, організовують виставки, невеличкі презентації й концерти.

На щастя, кримські татари не беруть масової участі в роботі органів окупаційної влади. Напевно, вони все ж там є, але цей відсоток надзвичайно малий. А це говорить про те, що, попри 12 років анексії, у кримських татар є велика надія на відновлення справедливості й на повернення [української влади].

— Як нині росіяни ставляться до кримських татар? Чи не змінилось останнім часом ставлення до них окупаційної російської влади?

— Увесь цей час росіяни намагаються запроваджувати свій принцип батога й пряника. З одного боку, це репресії, що мають масовий характер, і в абсолютно довільний спосіб засуджують людей чи репресують. А з іншого — намагаються створити атмосферу мультикультурного Криму і в геть бутафорний спосіб представляти кримськотатарську та українську культуру.

При цьому суб'єктність кримських татар чи те, що вони — корінний народ, розмивається. Навпаки, загарбники намагаються цього не робити і всіляко уникають. Плюс побутовий шовінізм у Криму, на жаль, як був, так і залишається. Коли кримських татар можуть називати абсолютно неприйнятними й принизливими словами. Це було й до анексії, але після 2014-го значно посилилось.

— Ви сказали, що нині налічується близько 220 політв'язнів, і понад 130 із них це — кримські татари. Чи є можливість їхнього звільнення, наприклад, під час обмінів полоненими? Чи були такі випадки?

— На жаль [ні]. Але тут я хочу торкнутися теми, про яку мало говорять, — теми кримських військовополонених.

Хочу розповісти про наших воїнів, які зараз перебувають за ґратами в російському полоні. Це кейс мого дуже близького друга, який мені вже як брат, Дениса Мацоли, з яким я разом навчався в університеті. Денис — морпіх, який захищав Маріуполь, і з березня 2022-го перебуває в Кінешмі (Іванівська область РФ), де тримають українських військовополонених. Довший час його тримають у камері-одиночці. У нього були хронічні хвороби й до полону, а тепер його стан, зі слів тих, кого вже обміняли, вочевидь погіршується.

І хоч скільки разів його батьки, друзі та я зверталися з проханнями до органів української влади, насправді звільнити Дениса з полону надзвичайно складно через те, що він житель Криму, який для росіян став нібито зрадником, який не тільки підтримав Україну, а й пішов її захищати. Тому вже понад чотири роки він зазнає постійних тортур, фізичного й психологічного тиску.

І таких історій дуже багато. Кримських військовополонених набагато складніше обмінювати, на жаль.

— Як кримські татари й взагалі жителі півострова реагують на удари Сил оборони України по військових об'єктах РФ у Криму та енергетичній інфраструктурі?

— Слід розуміти, що будь-який відкритий прояв радості чи підтримки, може спровокувати якогось умовного сусіда, що хоче вислужитися, піти й донести про це. На жаль, історії про те, коли через побутові речі йшли й докладали в ФСБ або в відділки поліції, це — реальні кейси. Тому, коли я раніше казав про справедливість, кримські татари розуміють, що це [удари по військових об'єктах РФ] — частина плану про справедливість.

Адже Крим зараз став однією з ключових територій, звідки російська армія запускає свої ракети й дрони по українській території. Військові бази росіян, яких, на жаль, зараз немало на півострові, несуть смерть на інші території України. Тому, зрозуміло, що за це має бути відповідь. І цю відповідь чують в Криму.

І якщо в 2023-му такі удари сприймалися як щось супернове, то тепер це частина реальності. Звісно, ми говоримо нашим людям, щоб вони заздалегідь думали і йшли в укриття, щоб усвідомлювали всі загрози. І для жителів Криму це вже стає такою ж буденною частиною життя, в якій ми, на жаль, живемо понад чотири роки.

— Після того, як Україна стала методично наносити удари по військових об'єктах у Криму, чи стало більше «материкових» росіян на анексованому півострові, чи навпаки — менше?

— У мене немає достеменної статистики щодо переселення росіян у Крим або їхнього виїзду з півострова [після ударів Сил оборони]. Але точно якісь масові виїзди не фіксуються. Гадаю, що, по-перше, це пов’язано з «магічними» сподіваннями росіян «на авось». А, по-друге, з тим, що нині Сили оборони наносять удари не тільки по анексованому Криму, а й по наближеній до півострова території РФ та вглиб Росії.

— Чи відомо про випадки мобілізації кримських татар до лав російської армії для участі у війні проти України?

— Кримські татари намагаються уникати цього у різний спосіб. Явно, росіяни мобілізують людей як у Криму, так і на решті тимчасово окупованих територіях. І всі мають розуміти, що це — воєнний злочин. Адже, згідно з міжнародним правом, країна-агресор під час воєнних конфліктів не має права мобілізовувати до своєї армії жителів окупованих територій.

— Яка нині економічна ситуація у Криму? Як змінилися ціни, зокрема на пальне, та який рівень зарплат?

— Щодо цін на продукти, то вони приблизно такі ж, як у Києві. Бензин — 48−50 грн/л. А от молочні продукти дорожчі, бо Крим не в змозі їх стільки виробляти для своїх потреб. У цілому за останній час ціни зростали на 10−15 рублів. І для місцевих жителів це було відчутно. Загалом на анексованому півострові ціни можуть бути вищими на 15−20% порівняно з умовним Краснодарським краєм через те, що звідти логістика дорожча.

І тут слід зрозуміти, що для нас важливо не тільки тримати Крим у нашому інформаційному полі, а й тримати Україну в інформаційному полі Криму. І в останньому ми сильно програємо. Тому що зараз жителі Криму порівнюють ціни з умовним Краснодарським краєм [а не з Києвом]. Бо це найближчий до анексованого півострова регіон, який живе в одній реальності.

Щодо рівня зарплат, то він плюс-мінус стабільний. І тут я хочу нагадати, як Росія діяла, коли завозила на півострів людей. У РФ діяли федеральні програми для лікарів, вчителів тощо, які їхали працювати в Крим, і їм давали так звані підйомні. Зараз середня зарплата в Криму становить приблизно 37 тис. грн. Але слід розуміти, як окупаційна влада намагається вливати кошти в анексований півострів.

— Чи відправляють кримські татари своїх дітей на навчання в російські виші в Москві, Санкт-Петербурзі тощо?

— Про масову тенденцію я не чув. Переважно кримські татари навчаються в Криму. Знаю історію двох кримців, які нещодавно подолали величезний шлях через Білорусь і приїхали навчатися в Київ. Є ще незначна кількість тих, хто виїжджає навчатися до Туреччини, до Європи чи в Україну. Але це точно не кількісний показник.

Тому маємо говорити про системну політику України. І одна з ключових задач, як на мене, — мати один центральний орган влади, що відповідатиме за тимчасово окуповані території. Бо на сьогодні у нас повноваження по Криму розпорошені й немає єдиного органу влади. Раніше було міністерство реінтеграції, міністерство тимчасово окупованих територій. Звісно, постають питання щодо їхньої ефективності, але, попри все, це була точка входу і точка збору, яка об'єднувала соціальну й економічну політику щодо Криму, різноманітні стратегії, у тому числі й культурні. Але зараз цього немає. І через це інформаційна політика по тимчасово окупованих територіях і по Криму зокрема дуже провисає.

— А чи дозволено вивчення кримськотатарської мови у кримських вишах? Чи функціонують на півострові ЗМІ й книговидання кримськотатарською?

— У вишах кримськотатарська вивчається там, де вона викладалася й раніше — у Таврійському національний університет імені В. І. Вернадського, який росіяни реорганізували в так званий Кримський федеральний університет імені В. І. Вернадського, та в Кримському інженерно-педагогічному університеті. Останній — це так званий кримськотатарський виш.

Але де ці випускники знаходитимуть роботу? Зараз престиж викладача кримськотатарської мови підтримується переважно кримськими татарами. Бо вони розуміють, що слід знати й вивчати рідну мову, тому залучають викладачів на приватні уроки, про які я вже згадував.

Кримськотатарський бізнес, що діє в Криму, намагається підтримувати власну культуру, а тому невеличкими накладами можуть публікуватися книжки, які не торкаються соціально-політичних тем. Переважно це дитячі книжки, які вважаються умовно безпечними, бо на інші теми видати книжку кримськотатарською практично неможливо.

Щодо засобів масової інформації, то після того, як російські окупанти заборонили телеканал ATR та інші незалежні медіа, вони створили кримськотатарський канал, що ретранслює російську пропаганду. Як, до речі, свого часу заснували україномовну газету, яка теж ретранслює російську пропаганду. А ще там діє Українська громада Криму, що являє собою абсолютно ФСБ-шну історію, і яка нібито має показувати видимість українців на півострові. Але це виглядає надзвичайно незграбно.

У Криму функціонує кілька онлайн-сторінок, що висвітлюють історію, освіту й культуру киримли кримськотатарською мовою, але і російською також. Утім, це зроблено зусиллями кримськотатарських активістів та ініціативних груп, які там залишились і розуміють, наскільки важливо надавати кримським татарам інформацію, статті й сюжети про їхнє культурне життя.

Але, на жаль, такі онлайн-ресурси змушені оминати суспільно політичні теми й новини.

— Яким кримські татари бачать своє майбутнє?

— Гадаю, переважна більшість кримських татар бачать своє майбутнє у вільній, демократичній Україні, де реалізовані колективні політичні права киримли. І тут вочевидь може йтися про національну кримськотатарську територіальну автономію в межах України. Таким чином кримці нарешті зможуть брати відповідальність за свою батьківщину й розвивати Крим — як це й має бути в абсолютно демократичному суспільстві. Те, чого кримські татари, на жаль, позбавлені впродовж кількох століть.

І коли ми говоримо з нашими людьми в Криму, то те, що вони чекають на наше повернення й на повернення двох прапорів [державного прапора України й національного прапора кримських татар], — точно артикулюється між рядків.