Армія сексотів. В СРСР була створена розвинута мережа донощиків — чим ці люди займались і як складалися їхні долі
Читайте NV у Google
Від початку заснування Радянського Союзу і аж до його розвалу в країні діяла розгалужена система донощиків, яким платили карбованцями або привілеями. На роботі й вдома за кожним громадянином пильно стежив стукач — це міг бути колега, сусід, управдом, учитель чи священник.
«КДБ впроваджувала по сексоту в кожну комунальну квартиру, студентську групу, адміністративну клітинку», — писав радянський дисидент Єфим Еткінд, який у 1974, позбавлений академічних звань і виключений із Спілки письменників, виїхав з СРСР у Францію.
Точну кількість інформаторів, завербованих спочатку Державним політичним управлінням (ДПУ) й Народним комісаріатом внутрішніх справ (НКВС), а пізніше Комітетом державної безпеки (КДБ) тепер встановити неможливо — адже більшість з них не проходили в офіційних документах або ж доносили анонімно. Попри те, мова йде про мільйони радянських громадян, які свідомо здавали органам своїх знайомих, друзів чи навіть родичів. Одні робили це зі страху, інші - за гроші, а хтось — з ідейних міркувань.
Сексотство в Радянському Союзі процвітало в різні часи, а найбільше у 1930-х роках. Нарком внутрішніх справ Ніколай Єжов писав у донесенні Йосифу Сталіну, що загальна кількість інформаторів сягає пів мільйона людей. Ці дані стосувалися лише штатних та завербованих співробітників й не враховували разових добровільних донощиків. За оцінками істориків, стукачили у ті часи близько 4 млн «свідомих радянських громадян».
