Що читає Наталія Ворожбит. Українська письменниця й сценаристка серіалу Спіймати Кайдаша називає книжки, які викликали в неї інтерес

1. Хто ти такий?, Артем Чех

Цю книжку, як і решту із цього списку, я читала вже після початку повномасштабної війни, надолужуючи свої прогалини в українській літературі. У романі йдеться про 1990‑ті, а один із головних героїв — ветеран війни в Афганістані, тому нині це дуже відгукується, і, читаючи книжку, постійно шукаєш зв’язок із сьогоденням. Крім того, роман Чеха був мені цікавий тим, що за його мотивами Ірина Цілик зняла ігрове кіно Я і Фелікс. А оскільки я сама пишу екранізації та знімаю фільми, то було цікаво порівнювати книжку й стрічку. Проте поки що нікому не вдалося порушити закон, що книжка завжди багатошаровіша й глибша за кіно. Хоча фільм мені теж сподобався.

2. Спитайте Мієчку і Драбина, Євгенія Кузнєцова

Коли продюсери мене запитують, що варто екранізувати із сучасних творів, я називаю Спитайте Мієчку і Драбину. Навіть попри те, що екранізація, скоріш за все, програватиме порівняно з книжками. Спитайте Мієчку — це тонка, лірична й глибока історія про родинні стосунки трьох сестер та їхнє непросте особисте життя. Тоді як Драбина більш комедійна і водночас гірка книжка про українських вимушених переселенців в Іспанії, які намагаються в іншій країні облаштувати свою тимчасову домівку. Мені подобається оманливо легкий стиль Куз­нєцової, яким вона пише про важливі речі. А ще я люблю авторів, які не бояться писати про сучасність, не чекаючи, доки все відлежиться й відрефлексується.

3. Місто, Валер’ян Підмогильний

Була абсолютно зачарована рівнем і модерністю цього роману Валер’яна Підмогильного. Це висококласна література, несправедливо забута й замовчувана за радянської доби. Читаючи книжку, було цікаво мандрувати Києвом 1920‑х, пізнавати знайомі місця. Підмогильний надзвичайно гарно передав тодішній побут і атмосферу міста. А днями придбала для доньки роман Гі де Мопассана Любий друг у перекладі Підмогильного й «залипла» над ним. Бо з перших сторінок побачила багато спільного між героями Міста й Любого друга. Це було моє особисте відкриття, хоча знавцям відомо, що Підмогильний був під впливом французьких романістів. Але мені здається, що герой Міста глибший і складніший, хоча б тому, що книжку написано значно пізніше, коли романістика розвинулася. Вражена, наскільки тоді роман Підмогильного був сучасним, якщо навіть нині він виглядає неймовірно круто.

4. Будденброки. Занепад однієї родини, Томас Манн

Якось зрозуміла, що скучила за великою класичною формою. Роман Томаса Манна, за який він 1929 року отримав Нобелівську премію, виявився чудовим відволікаючим чтивом на ніч. Над Україною шириться повітряна тривога і летять шахеди, а ти подумки в XIX сторіччі в Німеччині й переживаєш за заможну родину Будденброків, доля якої від самого початку вочевидь закінчиться погано. Твір написано в повільному темпі, довго, розтягнуто. Зараз так не пишуть, але читати Будденброків чис­те задоволення. Раджу тим, хто думками хоче перенестися в іншу реальність. Це дуже заспо­коює, у тому сенсі, що розумієш: уся наша суєта, боротьба за статус, амбіції тощо врешті-решт стануть нічого не вартим пилом.

5. Нічні купання в серпні, Сергій Осока

Новели Сергія Осоки надзвичайно щемкі й написані з нестримною любов’ю до людей. Як і автор, я також зростала в селі на Полтавщині, а тому його коротка проза надзвичайно близька мені. Осока майстерно передає атмосферу нинішнього українського села, тугу за тими людьми, що стрімко зникають, усі ті бабусі, давні традиції. Усе те, що пережили вони і про що пам’ятаємо ми: війни, радянщину й тяжку працю. І все це написано надзвичайно тонко й гарно. Коли читаю ці оповідання, то ловлю себе на думці, що я б і сама хотіла так написати про своє село, бабусю та рідних. І так приємно знати, що є автор, який настільки точно й близько описує мої власні почуття.

Профайл

Наталія Ворожбит

Одна з найбільш затребуваних і відомих сучасних українських літераторів і сценаристів. Працювала на телебаченні, була кураторкою низки театрально-соціальних проєктів. Авторка декількох десятків п'єс, поставлених в Україні, США, Німеччині, Великій Британії та країнах Балтії і перекладених 15 мовами. Написала десяток кіно- і телесценаріїв, зокрема до фільмів Кіборги, Дике поле й серіалу Спіймати Кайдаша. 2020 року дебютувала як кінорежисерка, екранізувавши власну п'єсу Погані дороги, за постановку якої 2022‑го здобула Національну премію України ім. Тараса Шевченка.

Цей матеріал опубліковано в журналі NV № 7 за жовтень 2025 року. Придбати цей номер журналу можна тут.