Хочете бути здорові? Робіть добрі вчинки
Волонтери з організації Repair Together розбирають завали в постраждалому від російського обстрілу Будинку культури в селищі Ягідне на Чернігівщині (Фото: palinchak/Depositphotos)
Допомога іншим витягує нас із замкненого кола власної тривоги
У сучасному контексті часто зʼявляються думки про те, що допомагати іншим — це витрачати власний ресурс, але я прихильниця іншої парадигми. Очевидно, що черговий збір або поїздка — це зайнятість, яка через постійну залученість може виснажувати, і це нормально. І для того, щоб підтримати іншу людину — вислухати, підхопити, не дати їй впасти — дійсно потрібні власні ресурси.
Але насправді допомога працює і в інший бік. Вона не тільки вимагає концентрації, енергії та включення, а й повертає людині відчуття сенсу, контролю та зв’язку з іншими. А це вже потреба людського організму, задоволення якої напряму пов’язане зі здоровʼям.
Ми — країна волонтерів. Це ще одна робота для більшості з нас, яку ми виконуємо, бо люди поруч потребують допомоги, але маю приємну новину: волонтерство пов’язане зі зниженням ризику власної смертності. У метааналізі, опублікованому в Psychology and Aging, регулярне волонтерство серед дорослих асоціювалося з приблизно 24% нижчим ризиком смерті після врахування інших факторів. Інше дослідження показало, що люди старше 50 років, які волонтерили щонайменше 200 годин на рік, мали нижчий ризик розвитку гіпертонії протягом наступних чотирьох років.
Тобто допомога іншим та добрі справи — це не лише «плюс до карми», а й процес, який буквально впливає на серце, судини, гормони стресу, мозок.
Нам варто перестати дивитися на допомогу лише як на обов’язок
Коли ми робимо щось для іншої людини, активуються системи винагороди. Дослідження з використанням різних методів візуалізації мозку встановили зв’язок між щедрістю, відчуттям щастя і активністю ділянок мозку, пов’язаних із винагородою. Саме тому після доброго вчинку люди часто відчувають дивну легкість. Це не наївність і не самонавіювання. Це той самий стан, який англійською називають helper’s high — піднесення помічника. І саме цей ефект сприяє тому, що допомога іншим витягує нас із замкненого кола власної тривоги. Коли вся увага спрямована всередину — на страх, втому, біль, безсилля — наше ментальне та психічне здоров’я швидше виснажується. Коли ж ми робимо бодай щось для когось іншого, фокус зміщується назовні — і ми знаходимо нові сенси.
Цікаве дослідження, опубліковане в PNAS, показало достовірну кореляцію між альтруїстичною поведінкою та зменшенням сприйняття фізичного болю, навіть у людей із хронічним болем. Згідно з іншою науковою роботою, пацієнти, які ставали волонтерами-помічниками для інших пацієнтів, демонстрували покращення самопочуття, зниження депресивності та появу відчуття сенсу.
Ми часто недооцінюємо саме цей компонент — сенс. У кризові часи людина може витримати дуже багато, якщо розуміє, заради чого вона це робить. Після чергових обстрілів, лиха та горя у чому сенс іти в напівзруйновану кав’ярню і безоплатно пригощати всіх смаколиками? Але допомога іншим і є місією, завданням, сенсом — тим, що тримає. Ми знову ж таки переносимо фокус назовні та створюємо чітку позицію: «Я в змозі робити щось, що комусь допоможе бути сильним». Це наповнює, а отже допомагає зберігати здоров’я.
Добрі справи — це не лише про звитягу на полі бою чи героїзм. Не кожен може волонтерити щодня. Не кожен має ресурс постійно організовувати, возити, збирати, комунікувати. Допомога може бути й у дрібницях, повсякденних маленьких добрих справах та емоціях. Написати людині, яка зникла з поля зору. Задонатити 100 гривень. Привезти ліки. Пояснити щось тому, хто розгубився. Підхопити колегу. Посидіти з дитиною подруги. Подякувати військовому. Дати іншому відчути, що він не сам. Написати приємний коментар під постом — це все про доброту в сучасному вимірі.
Самотність, до речі, теж не просто емоційний стан. Великий метааналіз показав, що самотність і соціальна ізоляція пов’язані з вищим ризиком передчасної смерті; для суб'єктивного відчуття самотності йшлося про підвищення ризику приблизно на 26%. І якщо самотність руйнує, то зв’язок з іншими — лікує. Допомога є одним із найпростіших способів цей зв’язок відновити.
У країні, яка живе у війні, допомога давно стала частиною нашої щоденної інфраструктури. Але, можливо, нам варто перестати дивитися на неї лише як на обов’язок. Бо насправді це спосіб стати здоровішими та повернути собі суб'єктність. Спосіб нагадати тілу й мозку: я не лише реагую на виклики та жах, я все ще можу діяти самостійно та «вести корабель».
Допомагати — це не тільки рятувати інших. Іноді це ще й спосіб врятувати себе.