«З любов’ю до української землі». Як родина, що втратила дім на Луганщині у 2022 році, втілює мрію про власне вино на Київщині
Читайте NV у Google
Еліна Юрченко, співзасновниця родинної виноробні Lehlych Winery (Фото: Надано Еліною Юрченко)
Після початку повномасштабного вторгнення РФ родина зі Сватового переїхала на Київщину та започаткувала виноробню. Співзасновниця розповіла, як розвивають сімейну справу та виходять на міжнародний ринок.
34-річна Еліна Юрченко зі Сватового на Луганщині — науковиця, юристка та співзасновниця родинної виноробні Lehlych Winery. Вона розташована у Ржищеві неподалік Києва. Закласти виноградник, виробляти вино та приймати гостей родина Еліни вирішила після переїзду з Луганщини, де раніше займалася фермерством, зокрема рослинництвом.
Покинути рідний дім на Луганщині їм довелося у 2022 році через початок повномасштабного вторгнення РФ та окупацію. Дім і все, що було в ньому, залишилися на окупованій території та значною мірою були знищені мародерами.
Ексклюзивно для NV Food Елліна Юрченко розповіла про сімейний бізнес, поділилася планами на майбутнє та розповіла, чи може українське виноробство отримати визнання на міжнародному рівні.
Розкажіть, будь ласка, про переїзд вашої сім'ї на Київщину?
Загалом моїм батькам на Київщині подобається. В нас, звісно ж, багато викликів ще є, щоб це все налагодити і щоб це приносило такі ж доходи, як вдома, на Луганщині. Зараз усе, що ми заробляємо, — це реінвестиції для розвитку виноробні.
Але всі вже налаштувалися, що це новий етап, тому що землі на Луганщині окуповані, заміновані, забруднені. Це лінія бойового зіткнення.
Це насправді дуже боляче… Звісно, хотілося б повернутися додому, але це наразі неможливо.
Тут дуже багато душі теж вкладаєш у те, що робиш, створюєш красиве для того, щоб люди отримували задоволення від цього. Ну і з любов’ю до української землі ти хочеш зробити щось нове.
На Луганщині я прожила свої перші 17 років, потім поїхала навчатися до Києва на юридичному факультеті КНУ ім. Т. Шевченка, там і залишилась. Хоч із 2009 року жила у столиці, допомагала рідним вести господарство на Луганщині.
Моя сім'я почала займатися сільським господарством, коли я йшла в перший клас. Це був 1998 рік, розпал важливої хвилі земельної реформи в Україні, коли відбулося паювання земель і вже була певна законодавча база для створення фермерських господарств. Моя сім'я таким чином об'єднала паї наших родичів. Потім вже батьки самостійно продовжили цю справу та розширили земельний банк.
Розкажіть, будь ласка, як вирішили займатися виноробством.
У 2021 році в Україні був етап земельної реформи 2021 року стосовно відкриття ринку землі і загалом дерегуляції земельних відносин. Я була в курсі цих законодавчих ініціатив. Ми не очікували, що буде нове вторгнення РФ і, відповідно, багато інвестувалиу купівлю сільськогосподарської землі та нової техніки, дивилися, як розвинути наше господарство на Луганщині. У 2022-му році ми втратили все, нічого звідти не забравши.
На Київщині ми спочатку хотіли займатися тим, чим і на Луганщині, — рослинництвом, але вільної землі у достатній кількості не виявилось. Тому восени 23-го року знайшли вільну земельну ділянку для садівництва площею до 10 гектарів. В мене була давня мрія ще з юнацтва — мати свій виноградник.
Восени 23-го року знайшли вільну земельну ділянку, спочатку хотіли займатися тим, чим і на Луганщині, — рослинництвом, але передумали. Адже ця земля була призначена для садівництва. В мене була давня мрія ще з юнацтва — мати свій виноградник.
Зробили аналіз ґрунту і зрозуміли, що земля підходить під виноградарство. Окрім того, це південний схил, що дуже добре для виноградників. Плюс — там є річка, хоч і невелика, втім вологи достатньо, не потрібно проводити додаткове зрошення.
Чи легко вирощувати виноград?
Вже вкінці 2023-го року почали думати про закладання виноградника, звісно, у нас не було достатньо знань з маркетингової точки зору і, відповідно, агротехнічної, тобто які сорти підійдуть. Втім, досвід отримали у процесі роботи, брали додаткові консультації зі спеціалістами.
Частина перши саджанців вимерзла, нові придбати було важко. Так ми перейшли на італійську селекцію, і цього року вже посадили італійські саджанці. Вони вже показали кращий результат. Подивимось ще, як будуть зимувати.
На перший рік уже в нас була частина свого врожаю, ми зробили одне вино, яке називається Рожевий обрій. Значну частку винограду купували у Бессарабії: це Шардоне, Совіньйон Блан, Піно-нуар, Мерло.
Цього сезону ще продовжуємо купувати виноград. З часом перейдемо переважно на свій врожай.
Коли почали виробляти вино?
Планувати виробництво вина почали влітку 2025-го року. І вже цього року вина з першого релізу отримали нагороди.
Як обирали концепцію і назву бренду?
Цей процес був новим для мене, хотіли зробити продукт привабливим для споживача, не лише для себе. Так склалося, що мій чоловік маркетолог за фахом, тому концепцію ми розробляли разом.
Леглич Вайнери — назва нашої торгової марки походить від назви річки, яка протікає внизині нашого виноградника. Це прив’язка до теруару, що дуже важливо у виноробстві.
Концепція наших етикеток полягає у емоційно приємному моменті, який може статись будь-де: наодинці чи у колі близьких. І цей момент ти будеш пам’ятати довго. А вино допоможе доповнити цей момент. От, наприклад на Шардоне зображена дівчина, яка відпочиває і насолоджується серпневим вечором. Коли впродовж дня все розігрілось на сонці: фрукти, квіти — все починає охолоджуватися і віддавати свої аромати, а вітер з річки їх розносить. Всі ці нотки аромату і смаку можна відчути у вині, яке в пляшці. Кожен такий момент описаний на етикетці.
Ми зрозуміли, що наше вино і за смаком і візуально дуже імпонує споживачам, тому що воно має інакший дизайн, ніж інші, не таке традиційне. А тому ми далі рухаємось за цією концепцією, цього сезону будемо розширяти нашу лінійку, з’являться нові моменти, нові емоції, які будуть втілені в нашому вині.
Люди до нас приїжджають. Відповідно, їм усе подобається.Плануємо розвивати напрямок туризму, створювати нові локації, щоб киянам та й гостям з інших міст і сіл було де перевести дух після ракетних обстрілів РФ.
Розкажіть, будь ласка, про туристичні відвіни вашої садиби.
Влітку ми почали розвивати і напрямок туризму. Щовихідних проводимо екскурсії і дегустації. Також до нас приїжджають святкувати дні народження, корпоративні свята.
Екскурсія у нас загалом триває до трьох годин. Ми зустрічаємо гостей на винограднику, розповідаємо про технологію вирощування винограду, про сорти, які в нас є. Даємо гостям час пофотографуватися, тому що там гарний краєвид. Іноді ми облаштовуємо ще одну локацію — столик у винограднику, де люди також можуть пофотографуватися.
Потім ми переїжджаємо до нас на виноробню, і там уже розповідаємо про технологію виробництва вина та починаємо дегустацію наших напоїв. Пригощаємо людей закусками до вина.
Потім гості можуть із келихом погуляти, придбати наше вино і вже тоді поїхати додому.
До вина пропонуємо дегустаційні закуски, як правило, чипси, крекери, горішки, сири, крафтові м’ясні вироби, сезонні фрукти.
Для киян — це гарний варіант проведення вихідних.
Людям і нам подобається такий формат спілкування. До наступного теплого сезону плануємо розвивати напрямок туризму, створювати нові локації, щоб киянам та й гостям з інших міст і сіл було де перевести дух.
Зараз у світі тренд на наноподорожі, коли вранці ти виїхав на туристичну локацію неподалік, отримав враження, і ввечері повернувся додому. Ми потрапили саме в нього.
Які вина робите?
У перший сезон ми робили білі вина з Шардоне, яке отримало золоту медаль — перше місце в Україні. Це класичний європейський сорт винограду. Також робили Совіньйон Блан — це теж європейський сорт винограду, який отримав срібну медаль.
Вони у європейському стилі, в плані того, що за смаковими характеристиками і ароматичними в них відчуваються стиглі жовті фрукти, навіть тропічні нотки.
У нас є вино Трипільське сонце, зроблене за технологією оранж. Воно має більше характеристик сухофруктів і горішків. Є й Рожевий обрій, виготовлений із нашого винограду. Вино має нотки стиглої лісової суниці з вершками. Це характеристика саме сорту Юпітер — він дає такі мускатні та ягідні нотки.
Наші вина вже частково розпили на дегустаціях, і зараз ми розуміємо, що їх треба робити більше. Ці вина ми представили на винному фестивалі навесні, тому що білі та рожеві швидше готові до споживання, тоді як червоні потребують більшої витримки.
Нещодавно ми розбили наше червоне вино — Піно-нуар. Воно теж має особливі характеристики, тому що воно виготовлене з винограду, який куплений в Бессарабії торік. Напій має нотки вишневого компоту. Також ожини, чорної смородини. Витримується у добовій дошці. Власне, дуб додає нотки ванілі і джему. Якщо у невитриманому піно-нуарі — це свіжі стиглі фрукти, то у витриманих у дубі — джем з вишні чи сливи. Відповідно такі ванільні ноти.
Ці витримані вина, вони маючи потенціал, якщо їх придбати, залишити собі для подальшої витримки на кілька років, вони з року в рік ставатимуть ще більш витончені.
Які найбільші виклики щодо вирощування винограду на Київщині?
Перший виклик — критичні морози у кінці квітня. Це коли, начебто тепло, і люди починають завчасно носити легкий одяг, потім хворіють. З виноградом така ж історія. З’являються бруньки, листя, а потім — сильний мороз. Торік від цього виноград дуже постраждав.
Цього року нас уже попередили. Коли наприкінці квітня був конкурс вин і ми отримали перші винні нагороди, батько одразу поїхав купувати димову машину. Дві ночі він їздив по винограднику, щоб створити димову завісу і не дати морозу спуститися на виноградник.
Так нам вдалося краще зберегти виноградник, але все ж деякі кущі були пошкоджені морозами. Відповідно, зараз нам потрібно багато саджанців, щоб замінити кущі, які вимерзли. Тому це найбільш критично. Ну і розуміємо, що така проблема є і в інших європейських країнах, де традиційно займаються виноробством.
На Київщині не всі сорти винограду можуть визрівати, тому тут треба розуміти, що нам потрібно, по-перше, вибирати морозостійкі сорти, по-друге, з коротшим вегетаційним періодом, щоб вони встигали визрівати.
Якщо брати Одеський чорний сорт винограду, у нас теж є його кущі, то вони не всі можуть визріти, і там треба його дов’ялювати, бо з нього не завжди можна зробити гарне вино. Ми будемо над цим працювати.
От це такі основні виклики. А по-факту клімат міняється, на Київщині вже тепліше, і тому в нас з’являється виноробні. Ми можемо садити, вирощувати тут виноград і робити гарне вино. Традиційні південні регіони у виноробстві в Європі вже страждають від посухи. Звичні сорти винограду або викорчовують, або замінюють їх саджанці на гібриди, які є стійкішими до спеки.
Що найважче у веденні бізнесу?
Зараз перед нами стоять виклики, щоб тримати рівень якості, пропонувати нові цікаві продукти. Хочемо пропонувати все красиве, якісне, емоційно заряджене.
Чи був такий момент, коли ви зрозуміли, що це все, недаремно?
Перші роки у нашій сім'ї було багато сімейних дискусій: навіщо це все. Ми дуже багато вкладали і не знали, коли буде виддача. Що все недаремно, ми, мабуть, зрозуміли весною цього року.
У нас з’явилась віра, що ми на правильному шляху і що далі буде ще багато цікавого. Ми віримо, що можемо зробити вдалий бізнес, але це з урахуванням того, що не буде якихось зовнішніх воєнних факторів, які нам перешкоджатимуть.
Чи допомагає вам науковий бекграунд у веденні бізнесу?
Тут насправді цікава історія, тому що я — докторка філософії права, фахівчиня з земельного та аграрного права.
Хоча я працювала юристом і добре знаю законодавство, буває незрозуміло, що і як потрібно робити. Тому, якщо ми хочемо, щоб в Україні розвивалося більше бізнесів і люди не боялися їх відкривати, ці процеси мають бути простішими, а інформація — доступнішою.
Людям потрібно більше інформації. Розповідати про систему оподаткування потрібно ще зі школи. Тому що діти у 16 років вже можуть створити свій бізнес і заробляти власні кошти, наприклад, в інтернеті. І вони мають розуміти основи оподаткування.
Чи є, на вашу думку, в українського вина шанс стати впізнаваним брендом?
Над цим потрібно багато працювати. В Україні поки що складно говорити про окремі теруари, як це давно роблять у Європі, де навіть південний і північний схили одного урочища можуть вважатися різними теруарами. Тому спочатку Україні потрібно сформувати єдиний бренд — Wine of Ukraine.
Яке ваше вино ви порадили б людині, яка досі вважає, що хороше вино — це обов’язково імпортне, привезене десь з-за кордону?
Зайдіть до нас на сайт, придбайте пляшку Совіньйон, ви зрозумієте, що це точно цікаве вино. Для хорошого настрою після робочого дня чи тижня — пляшка Піно-нуару або Мерло.
Яке ваше вино найпопулярніше?
Найперше розійшовся наш Рожевий Обрій. Це ягідне вино — суниця з вершками, його дуже хотіли спробувати наші клієнти. Ми виготовили його вже з власного винограду, але цього сезону вина буде більше. Також клієнтам імпонує наше вино Трипільське сонце.
Якою ви бачите вашу виноробню орієнтовно через п’ять років?
Ми інтенсивно розвиваємось, думаю, вийдемо й на експорт, в нас буде широка лінійка, стабільне виробництво. Так, як ми крафтовий винороб, по українському законодавству ми можемо виробляти до 100 тис. л вина.
Зараз наші потужності дозволяють робити 27 тис. л вина, але ми будемо нарощувати виробництво.
А щодо туризму — хочемо створити гарну локацію, можливо, навіть із проживанням. Тому будемо розвивати місце, де можна буде зупинитися і провести час. Хочемо, щоб це був сімейний відпочинок на день-два, з цікавими локаціями для різних поколінь, адже до нас приїжджають відпочивати великими сім'ями. Думаю, і для Ржищева це теж цікаво, тому що там великий туристичний потенціал, який ще нереалізовано. Будемо таким чином сприяти розвитку громади.
