Читайте NV у Google
У дитинстві я чув про бандерівців і думав, що це від слова «банда». Але і сьогодні поляки знають не набагато більше, ніж тодішній хлопчик із Вальча.
NV продовжує цикл публікацій відомого польського перекладача, поета і публіциста Єжи Чеха про непрості сторінки спільної історії Польщі та України
Степан Бандера, ув’язнений перед війною за співучасть у замаху на міністра Пєрацького, заснував у 1940 році «революційну» фракцію Організації Українських Націоналістів. Він досяг вершини, коли проголосив незалежність України на початку липня 1941 року, але через два тижні був заарештований німцями і майже до кінця війни перебував у Заксенгаузені, в бараці для «видатних осіб» (пізніше туди помістили Грота-Ровецького). Він не відіграв більшої ролі, окрім того, що не відкликав декларацію незалежності.
Рішення про різанину ухвалили інші, а Бандера був лише міфом, приспівом пісні УПА: «Батько наш Бандера, Україна — мати/ Ми за Україну будемо воювати». Невідомо, чи його взяли б на прапор, якби не запекла російська пропаганда — завдяки їй він став загальноукраїнським героєм.
Від Росії залежить, кого і що славить Україна
Від Росії залежить, кого і що славить Україна. «Націоналізм» асоціюється там позитивно, бо, на думку Росії, націоналістом є кожен українець, який не хоче, щоб його країна підпорядковувалась їй. А термін «бандерівщина» (за зразком «гітлеризму»), який використав професор Хведорук, з часу вторгнення до Криму пропагує Росія. Ніякої бандерівщини не існує, вождь ОУН-Б не мав теоретичних амбіцій, його цікавила лише ефективність боротьби. Хіба що за бандерівщину визнати захист незалежності України.
Але що я пояснюю Хведоруку! Гадаю, він знає, що говорить і навіщо йому російська пропаганда. А вже протиставлення злому Бандері доброго Хмельницького… Поганий жарт, бо саме Хмельницький віддав країну в руки Москви — у Шевченка мати Україна каже, що якби знала, що Богдан із нею зробить, то задушила б його в колисці. Під Батогом у 1652 році він наказав вирізати кілька тисяч польських полонених, що можна вважати передвісником Катині. А козацько-московський союз 1654 року розпочав справжню геноцидну війну з Реччю Посполитою.
Нещасний Януш Радзивілл, опинившись між двох вогнів, віддав перевагу Швеції над Москвою, яка була в союзі з Хмельницьким, через що навіки отримав звання зрадника. Але польський народ не знає про цю війну, бо Генріх Сенкєвич написав не «Тетралогію», а «Трилогію» про трьох ворогів. Про четвертого, Москву, йому не дозволялося згадувати, і цю неправду нав’язала царська цензура!
(попередній текст читайте тут, далі буде)
Уперше опубліковано у Gazeta Wyborcza
Опубліковано з дозволу редакції